З ювілеєм — Маестро!

Петро Олександрович народився у селі Зеремля Баранівського району Житомирської області. Закінчив Київський художній інститут (нині Національна академія образотворчого мистецтва та архітектури України). Серед його викладачів були В. Виродова-Готьє, А. Пламеницький, О. Сиротенко, К. Трохименко. Був заступником голови Київської організації Національної спілки художників України та заступником голови НСХУ. Нині поєднує творчу роботу з викладацькою в Національній академії керівних кадрів культури і мистецтв. Основні галузі творчості — станковий і монументальний живопис. Створює пейзажі Житомирщини, Київщини, Полтавщини, Криму, Карпат; а також сюжетні композиції, портрети. Брав участь у розписах Михайлівського Золотоверхого собору, Трьохсвятительської церкви у Києві. Учасник всеукраїнських та зарубіжних мистецьких виставок від 1972 року. Окремі полотна зберігаються в Національному художньому музеї України, Севастопольському художньому музеї, Вінницькому і Чернігівському краєзнавчих музеях.

Ми попросили розповісти про ювіляра знаних українських митців.

Василь ШКЛЯР, український письменник, громадсько-політичний діяч:

«З Петром Зикуновим мені пощастило спілкуватися на теплих зустрічах письменників та художників, які він ініціював разом з відомими митцями Володимиром Чепеликом та Андрієм Чебикіним. До того мене дивувала якась незрозуміла порізненість між українськими літераторами, композиторами, малярами, майстрами театру й кіно. Зрозуміло, що кожна творча людина -глибокий індивідуаліст, але ж ніхто не заперечить, як багато важить для нас оточення і близькі взаємини з яскравими особистостями. Наші зустрічі в Будинку художників, Спілці письменників, а особливо на природі в Седневі — столиці українських малярів — стали святами спільної любові до СВОГО, РІДНОГО, ОТЧОГО. Бачу серед того добірного товариства Петра Зикунова — безмежно простого, аж до дитинного наїву у своїй зовсім непростій людській сутності, у нестримній щирості і космічній далекості від позерства та вдаваності. Таким він є і в своїх художніх полотнах — пейзажах, портретах, сюжетних картинах. Іноді важко сказати, який мистецький твір переживе віки. Свідок тому сам час. Але я точно знаю, що розписи Петра Зикунова у Михайлівському Золотоверхому соборі вічні. З ювілеєм, дорогий Петре!»

Іван ПИЛИПЕНКО, заслужений діяч мистецтв України, керівник секції живопису Київської організації Національної спілки художників України:

«Знаю Петра Зикунова вже більше двадцяти років. Раніше ми з ним разом працювали. Продовжуємо співпрацювати і тепер. Разом відкриваємо художні виставки, обговорюємо роботи колег. Проводимо засідання секції живопису, зустрічі з молодими художниками.

Творча співпраця переросла у міцну чоловічу дружбу. Петро людина товариська. У його майстерні часто буває людно — серед гостей художники, письменники, артисти, шанувальники образотворчого мистецтва. Він завжди відкритий до спілкування. Знайде час для кожного, хто цього потребує. А ще дуже правдивий як в житті, так і в творчості. Петро виростив двох дітей, має онука. Його син та дочка теж художники, продовжують справу батька, завжди прислухаються до його порад.

Я переконаний, що погана людина не може бути хорошим художником. А якщо подивитися на чудові полотна Петра, то можна відразу зрозуміти яка він прекрасна людина.

Хочу побажати ювілярові тільки міцного здоров’я і удачі. Все інше в нього є!"

Олександр ЯКОВЧУК, заслужений діяч мистецтв України, професор Національної музичної академії України:

«Не можу пригадати, коли ми познайомилися з Петром Зикуновим. Таке враження, що я його знаю все своє життя. Ми здружилися. Часто буваю в його майстерні. Чудова майстерня. Там багато прекрасних картин, душа радіє, коли їх бачиш. Під час однієї з наших останніх зустрічей він за символічну ціну продав мені кілька своїх робіт і тепер ці полотна прикрашають мою оселю.

Петро Зикунов — великий професіонал, досконало володіє всіма напрямками художнього письма. А товаришуємо ми з ним напевне тому, що у нас споріднені душі. Маємо схожі погляди на багато питань, спільні життєві інтереси.

Серед його робіт особливо подобаються пейзажі. Запам’яталася кримська серія. Він чудово зобразив як перші промені сонця пробиваються над морем у рожевих тонах. Крім цього подобається, як він відобразив свою рідну Житомирщину.

Переконаний, що Петро вже давно заслужив звання Народного художника України. А побажати ювілярові хочу довгих, плодовитих років життя. Бог йому в поміч".

Ігор БУГАЄНКО, мистецтвознавець та живописець:

«З Петром Зикуновим давно і добре знайомі. Наша дружба почалася у далекі сімдесяті роки. Разом працювали. Багато разів бував на його виставках, презентаціях творів. Кожна з них була по своєму унікальна та неповторна. Він фаховий, професійний, талановитий живописець. Прекрасний пейзажист.

Петро оптиміст, з ним завжди весело. Він тонко відчуває гумор. У ньому гармонійно поєднуються глибина мислення і, в той же час, філософсько-гумористичне ставлення до життя, подій, до людей, творчості.

Хочу йому побажати ще працювати й працювати. Багато років творити і ніколи не падати духом".

Дмитро АКІМОВ, заслужений діяч мистецтв України, голова МАРТІС «Золота фортуна»:

«Петро Зикунов знаний насамперед як чудовий пейзажист. У моєму офісі висять два його пейзажі, один осінній, а другий — морський. До речі, другий виконаний акварельними фарбами. Це цікавий морський пейзаж, цікаве море. Не всі про це знають, що Петро і гарний аквареліст. Саме як аквареліст він мені найбільше подобається. Якщо олійними фарбами сьогодні можна намалювати картину, а завтра її повністю переробити, то до акварельного живопису треба підходити відразу відповідально, бо потім вже нічого не зміниш. І Петро вміє це робити. А ще він майстер швидкого пленерного жанру. Надзвичайно індивідуальна людина у творчості. Лише побачиш його картину і вже можна визначити, що її намалював Зикунов. Зізнаюся, що дещо запозичив для себе у його творчості.

Знаю Зикунова з того часу, як він був заступником голови Національної спілки художників України. Я очолюю дирекцію Міжнародного фонду «Золота фортуна», а він подавав на нагородження нашого фонду кандидатури шанованих українських художників. Свого часу дуже багато зробив для Спілки.

А зараз працюю поруч з Петром у Національній академії керівних кадрів культури і мистецтв. Я — професор кафедри мистецтвознавчої експертизи, а він викладає на живопис на курсі, де готують дизайнерів. Це той майстер, який може багато чому навчити. Колеги його люблять, він дуже компанійська людина.

Якби Петро Зикунов жив і творив наприкінці ХІХ — початку ХХ століття і в той час намалював свої пейзажі, то сьогодні б його картини продавалися по 100−300 тисяч доларів і він був би нашим класиком. А його творчість вивчали б у всіх навчальних закладах, де готують мистецтвознавців. Але він живе у ХХІ столітті…

Багато художників отримують справжнє визнання лише після смерті. А я хотів би побажати, аби зорі повернулися так, щоб Петро Зикунов засяяв своїм талантом вже у наш час".

Микола ЛАМПЕКА, кандидат мистецтвознавства:

«Знаю Петра Олександровича більше двадцяти років. Тоді я викладав прикладне мистецтво у Дитячій академії. Там навчалися його діти, а ми познайомилися на одній з виставок.

Нині працюємо разом у Національній академії керівних кадрів культури та мистецтв на кафедрі живопису і скульптури. Він людина надзвичайно комунікабельна, його дуже люблять студенти. Петро Олександрович — весела людина, має прекрасне почуття гумору, все сприймає через позитив.

Він великий фахівець у галузі живопису, прекрасний пейзажист. Малює чудові пейзажі Києва, Київської, Житомирської областей. Особливо гарно у нього виходять вечірні пейзажі. Хороші пейзажі він робив і в Криму. Вірю, що з часом ми знову будемо їздити в український Крим і малювати неповторні кримські краєвиди.

Хочу побажати мирного неба, щоб ми і надалі могли творити. А Петру Олександровичу — досягти нових висот у мистецтві, аби його творчість була визнана належним чином. Він давно заслужив звання Народного художника України. І, звісно ж, зичу ювілярові міцного здоров’я!"

Володимир ГАПТАР, письменник і художник:

«У вже далекому 1993 році я був запрошений міністром культури України Іваном Дзюбою до роботи в міністерстві. Практично з першого дня за дорученням міністра неофіційно був прикріплений до роботи зі Спілкою художників України. За кілька десятиліть я зміг глибоко проникнути у саму спілчанську сутність і сутність кожного художника.

Дивувався, що це якийсь особливий світ, який несхожий ні на що. Я член Національної спілки письменників України, поважаю багатьох наших письменників. Але моя душа лежить ближче до Національної спілки художників України.

У цьому мистецькому світі, світі художників є неймовірно колоритні постаті. Серед них найрідніший мені духом Петро Зикунов. Він добре знаний серед художників і взагалі у мистецькому світі. Абсолютно легко пізнається своєю проникливістю в усе, що відбувається довкола. Він посміхається, жартує, а що в нього на душі ніхто не знає. Але Петро неймовірний життєлюб, неймовірний оптиміст, неймовірно просвітлений і освітлений у кожному своєму рухові і жестові. За десятки років нашого знайомства ніколи не чув, щоб він про кого сказав лихого слова.

Коли Петро Зикунов був одним з керівників Національної спілки художників України, біля його кабінету завжди був натовп людей. Він усіх терпеливо вислуховував, робив усе що міг, аби допомогти.

Часи змінюються. Петро пішов на творчу роботу. А творча робота це не просто малювати і виставляти на виставках свої роботи. Це абсолютно незрозумілий для багатьох ритм — чому ти малюєш саме так, а не інакше. Все, що він малює, особливе. Він малює не стільки пальцями і рукою, стільки душею.

Кілька разів бачив як Петро малює. Він так глибоко туди пірнав як в ополонку і малював. Це була неймовірно щаслива людина. Він був настільки возвеличений своєю роботою, що не думав ні про що — чи на дворі сніг, чи на дворі спека. Він малював. Зрозумів, що його просто так не збагнути і не пояснити словами. Петра потрібно чути, бачити, і, можливо, десь передбачати. Він здатний на неймовірно сильну енергетику незалежно від того, що малює. Чи це пейзаж, чи натюрморт, чи чийсь портрет.

Пам’ятаю, як він малював портрет одного з найбільших українських медиків (нині вже покійного). Він розмовляв з ним як з живою людиною дивлячись на його фотографію.

Петро ставиться до людей так, як ми дай Боже мали б ставитися один до одного. Це людина, яка творить добро, яка малює заради цього. Людина, яка живе, яка ходить, яка сміється, розмовляє і жартує. Навіть коли він сумує, цього ніхто не бачить…"

Микола КУТНЯХОВ, голова Київської організації НСХУ:

«Петро Зикунов як художник представляє класичну українську мистецьку школу. У своїх образах він шукає кольорове рішення всіх сюжетів, які обирає. Незалежно від того портрет це чи пейзаж, чи станкова картина.

Більшість його картин раннього періоду — це роботи соціального значення. Він дуже серйозно ставився до людини праці. Бачив свою роль як художника, аби показати цю діяльність.

Багато років займався адміністративною діяльністю. Був заступником голови Київської організації Національної спілки художників України, згодом — заступником голови НСХУ. Але його творче кредо не змінилося. Образно кажучи — це свято кольорів, вишуканий кольоровий стан.

Він займався портретним жанром. Намалював портрет Тараса Шевченка у молодості, і Миколу Гоголя, і багатьох інших видатних українців. У кожному створеному ним образі відчуваються душа, характер. У роботах Зикунова немає інформаційної поверховості, а відчувається бажання проникнути у сутність характеру. Ці образи вже сьогодні можна вважати класичними.

А в останні роки Петро все більше займається пейзажним жанром. І в цьому жанрі теж намагається принести своє ставлення, свої емоції. Це далеко не інформаційні пейзажі.

На перший погляд він може здатися людиною веселою, яка несе в собі життєву радість. Але в багатьох пейзаж митець заглиблюється у драматичні, чи, навіть, трагічні сюжети. Тим більше зараз, коли йде війна. Пейзажі різнопланові. Одні — насичені кольором, активні, а інші — більш стримані, усамітнені. Через свої внутрішні емоції народжує цікаві образні сюжети, картини, пейзажі.

Петро завжди був великим оптимістом. Намагається перенести це відчуття у будь-який колектив, в якому доводиться бувати. Очевидно саме через це йому часто доручають відкривати художні виставки. Його дуже поважають колеги-спілчани. Він наповнений бажанням жити і творити.

Хочу побажати Петру завжди лишатися таким, яким він є — потужним, здоровим, радісним. Щоб його енергія продовжувала працювати в просторі, даючи можливість всім пережити ті самі емоції, які переживає він. Бажаю здоров’я не тільки тілесного, але й духовного. Вірю, що ця енергія ще багато-багато років буде поруч з нами!"

Наталія ГЕРАСИМЕНКО, член НСХУ:

«Петро Олександрович — надзвичайно плодовитий художник, багато працює. У своїх роботах оспівує красу нашої рідної України. Особливо подобаються його пейзажі. Вони оптимістичні, надзвичайно красиві, романтичні, світлі, життєрадісні. Прекрасні портрети. П. Зикунов — людина дуже талановита, має багатий творчий потенціал. Працює в класичній манері. На жаль, багато з сучасних художників вже втратив цю традицію.

Він чудовий педагог. Вже не перший рік працює з молоддю. Щедро передає її свої досвід і знання, виховує майбутніх художників. Студенти дуже його люблять, продовжують спілкування зі своїм вчителем і після закінчення Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв.

Наші майстерні знаходяться поруч. Знаю Петра як людину доброзичливу. Він завжди прийде на допомогу, підтримає у складну хвилину. Сьогодні усім нам непросто, але мій колега постійно усміхнений, жартує. На відміну від багатьох інших художників, які емігрували, залишився в Україні, на своєму творчому посту.

Хотілося б побажати ювілярові творчого натхнення на довгі-довгі роки. Аби він завжди залишався таким, яким є сьогодні. Щоб і надалі радував нас своєю творчістю. А всім нам побажати, аби війна якомога швидше закінчилася Перемогою і ми жили в зовсім іншій країні".