Історія великої авантюри

«Кар'єра Никодима Дизми» — один із найпопулярніших романів класика польської літератури Тадеуша Доленги-Мостовича (1898−1939 рр.). За висловлюваннями численних літературознавців, твір являє собою гостру сатиру на громадсько-політичне життя Польщі 20−30-х років, часів режиму Юзефа Пілсудського.

Проте історія, що трапилася з головним героєм, надзвичайно метафорична, театральна і певною мірою авантюрна. Вже сам сюжет можна порівняти з парадоксальними містифікаціями Миколи Гоголя, що надає йому ексцентричності й актуальності і сьогодні.

— Кілька років тому я робив виставу «Великі комбінатори» за мотивами роману Ільфа і Петрова «Дванадцять стільців», — згадує режисер-постановник вистави «Авантюра Никодима Дизми», народний артист України Дмитро ЧИРИПЮК, — головні ролі у цій виставі виконували Анатолій Гнатюк, Назар Задніпровський та Лесь Задніпровський. Одного разу на репетиції Лесь запропонував мені прочитати та зробити інсценування за книжкою «Кар'єра Никодима Дизми» і поставити за цим твором виставу.

Працював над інсценуванням досить довго. За сюжетом твору Никодим працює поштарем, а потім стає прем’єр-міністром. Для нашого глядача такий сюжет виглядав би неправдоподібно. нарешті знайшов вихід. У нашій вистави персонаж хотів стати актором, але в театр його не взяли, сказали, що він нездара. На що той відповів: «Я доведу вам, що я актор». Знайшовши цей предмет конфлікту я почав його розвивати.

Але війна внесла свої корективи і ми вирішили змінити професію героя, тепер він став журналістом. Загалом робота над виставою тривала більше двох років. Спочатку двічі на заваді прем’єрі ставали карантини, а цього разу війна. Дуже радію, що врешті вона відбувалася…

Роль Никодима Дизми, як я вже згадав, виконують Назар Задніпровський, а в другому складі — Андрій Романій. Роль Ніни Куницької у різних складах — Олена Івасіва-Фесуненко та Ганна Снігур-Храмцова. Я ставив перед ними дуже складне завдання. Не хотів, щоб їхній персонаж був схожий на чеховську героїню. Прагнув, аби це була людина, яка хоче вирватися зі свого кола. Вона весь час мріє, живе у вигаданому нею світі. Мені здається, що вони прекрасно впоралися з цим завданням.

Роль Леона Куницького (виконавці Петро Панчук та Олександр Ярема), теж одна з основних. Також хотілося б відзначити Рената Сєттарова та Дмитра Чернова у ролі графа Понімірського. У Леся Задніпровського невелика роль полковника Вареди, але зіграна вона чудово.

Андрій Александрович-Дочевський придумав блискучу декорацію. Сценографія зроблена у стилі артдеко. Значну, кропітку та професійну роботу здійснила і художник з костюмів Анна Духовична. І прекрасна музика Романа Григор’єва та Іллі Розумейка.

Я свідомо не даю оцінки зараз виконавцям. Десь після 10 вистави будемо оцінювати.

З об’єктивних причин сьогодні ми не маємо змоги грати на рідній франківській сцені. Вдячні Національному академічному драматичному театру імені Лесі Українки, який люб’язно надав свою сцену для наших вистав. Але дуже важко грати на іншому сценічному майданчику. А випустити на ньому прем’єру — це взагалі подвиг для акторів. думаю, що коли покажемо виставу в рідному театрі франка, то вона там зазвучить зовсім по іншому.

— Вперше книга Тадеуша Доленги-Мостовича «Кар'єра Никодима Дизми» потрапила мені до рук у 1978 році, — продовжує Лесь ЗАДНІПРОВСЬКИЙ, народний артист України, виконавець ролі полковника Вареди, — Порадив її прочитати батько. Спершу сприйняв цю книгу як веселу, напівдетективну історію, яка чимось перегукувалася з романами «Дванадцять стільців» і «Золоте теля». А в останні роки вона мені стала все більше нагадувати «Ревізор» Миколи Гоголя. Це фантасмагорія про особистість, яка насправді виявилася пустушкою і люди самі підняли її на п’єдестал. Думаю, що ця тема буде актуальною у наш час, якщо подивимося на Путіна чи якогось іншого диктатора.

Років п’ять тому запропонував цей матеріал нашому режисерові Дмитру Чирипюку. Його ця тема зацікавила. Він кілька разів перероблював інсценування. До цього довго працював, консультувався зі мною та моїм сином Назаром, який виконує у виставі головну роль.

Як я вже сказав, вистава дуже актуальна. Змінюються часи, але люди продовжують створювати собі кумирів, постійно наступають на ті ж самі граблі.

Блискучий польський письменник Тадеуш Доленга-Мостович звернувся до цієї теми ще до Другої світової війни. Твір набув великої популярності і його вперше екранізували у тридцяті роки минулого століття. Після цього за його мотивами було знято ще кілька фільмів. Українському глядачеві цей письменник відомий за творами «Знахар» та «Щоденник пані Ганки». Він загинув під час оборони Варшави у 1939 році. А твір живе. Я радий, що український глядач його побачить з такими прекрасними акторами у чудовій оригінальній постановці Дмитра Чирипюка. Думаю, що він знайде відгук у нашої публіки саме сьогодні.

Безумовно, війна наклала свій відбиток на виставу. Все стало жорстокіше, люди говорять більш конкретними термінами, якісь речі визначаються більш гостро. Ця вистава не тільки смішна, вона у чомусь драматична. Тому що люди бачать себе як у дзеркалі — до чого можна допустити, якщо на все споглядати крізь пальці. Адже всі злочини робляться через поблажливе ставлення оточуючих. І тому нерідко зло торжествує.

Мій персонаж — полковник Вареда, це символ гонорового польського офіцерства напередодні Другої світової війни. Я спілкувався зі своїми друзями з Краківського театру. Вони мені розповідали про цих хоробрих, емоційних людей, які у 1939 році йшли з шаблями на танки. Але ці люди також бували дуже гоноровими і такий гонор міг викликати поблажливу посмішку, адже все добре в міру. Однак цей характер доповнює партитуру суспільства, в якому живе Никодим Дизма. Він один з тих людей, який захоплений Никодимом і допомагає йому піднятися на п’єдестал зі щирих міркувань. Але не так сталося, як гадалося…

У наступному сезоні буде мій ювілей. Зараз працюю над пошуком драматургічного матеріалу, який міг би втілити на сцені з нагоди ювілею.

— Образ Никодима Дизми створювався досить довго, — завершує розмову Назар ЗАДНІПРОВСЬКИЙ, народний артист України, виконавець ролі Никодима Дизми, — такої постановки ще не було у моїй практиці. Репетиції двічі зупинялися через локдауни. Потім — війна. Нарешті мали змогу відновити репетиції. Ми не грали вистав, не бачили глядачів, але ми працювали. Як мені здається на прем’єру вийшли на пік своїх можливостей у цей час.

Чув про виставу багато хороших відгуків. У важкі воєнні часи робимо те, що можемо. Пам’ятаємо, що наші хлопці віддають своє життя за те, аби ми могли тут працювати.

Зізнаюся, я не захищаю свого персонажа. Намагався зробити якого таким, яким побачив, коли читав книжку. Розумів, що це нікчема, що це щасливчик, який витягнув виграшний лотерейний квиток. Але ще читаючи книжку шукав і якийсь позитив. Трішки йому співпереживав з усмішкою, був вражений як йому щастить. Але відбувається різка зміна після того, як Никодим замовляє вбивство. По суті він продає душу дияволу і ти дивуєшся його деградації, як в ньому зростає темна сторона. Вже йому не співчуваєш, а дивишся з огидою на те, як ця нікчема без розуму, ця сіра миша доривається до влади. І що ця людина може зробити, що чекає державу, яка робить його прем’єр-міністром? Схожих прикладів на жаль дуже багато і в українській, і в світовій політиці. Напевне і в польській історії було щось схоже, що послужило основою для написання твору.

Своєю грою на сцені намагаюся зробити так, аби глядач спершу співпереживав моєму персонажеві, а потім був вражений, які в ньому відбулися негативні зміни. Це моє завдання як актора.

Друковану версію читайте в газеті «Слово Просвіти».