Таємниця Синьої Бороди

За сюжетом головна героїня вистави Юдіт ставить собі за мету завоювати таємничого герцога, якого називають Синя Борода. Вона не зважає на чутки, які ходять навколо його постаті, тому приймає пропозицію відправитися на звану вечерю до Замку чоловіка.

Пізнавши усі справи, які символізують таємні кімнати душі Синьої Бороди, Юдіт розуміє, що далі існувати попереднім життям вона вже не може. Колишні тригери-дружини герцога весь час натякають дівчині про справжні намір її партнера, але розуміє це вона занадто пізно.

— Попередню оперу поставив три роки тому, — пригадав автор проєкту, режисер-постановник Олександр Співаковський. — За цей час було багато різних проєктів, а чергове звернення до оперного жанру — вперше.

Вже давно хотів зайнятися цим матеріалом, виношував його приблизно п’ять років. Довго ця тема відкладалася. Не було можливостей — фінансових, технічних. А коли ти живеш в умовах, коли кожен твій день може стати останнім, то з’являється потужний стимул долати перешкоди. Отже, вийшло так, що постановку спровокувала війна.

Я автор перекладу. Для мене принципово важливо робити проєкт, подію в Україні саме українською мовою. Оскільки наша цільова авдиторія — це українці, переважно жителі Києва, то цілком логічно, що вистава йшла в україномовному перекладі.

В опері зацікавила саме соціальна тематика. Ми намагалися йти з цим до глядача. Тема аб’юзу у стосунках досить багатошарова. Це не тільки міжособистісні стосунки близьких людей, ця проблема набагато ширша. Про це ми говорили у першій частині з психологинею Веронікою Нагайченко. Є аб’юз, який трапляється на роботі, він може бути скрізь навколо нас. І треба вчитися вибудовувати особистісні кордони. А герої вистави активно порушують ці кордони. У результаті це нічим хорошим не закінчується для обох.

Це вже був другий показ вистави. Перший відбувся у рамках мого аспірантського проєкту у червні минулого року. Підготовкою до другого показу займалися приблизно півтора місяці. До участі у постановці доєдналася диригентка Наталія Стець, яка спеціально приїхала до Києва, аби взятися за цю роботу, бо була зацікавлена придиригувати саме оперу Бертока.

Співпрацювали з Національним ансамблем солістів «Київська камерата». Потрібно було з цього колективу обрати саме тих музикантів, які б підійшли до цього проєкту. Все склалося. Вдячні керівнику «Київської камерати» Дмитру Таванцю та Наталії Стець, які все це зорганізували.

Дуже цікавою була співпраця з виконавцями. Зізнаюся, що спершу у мене була домовленість з іншою солісткою. Але коли почалося повномасштабне вторгнення, то ми опинилися в різних місцях. Однак, потрібно було працювати над проєктом. Таким чином вдруге зконтактували з Марією Антоневською, яка співала у «Медіумі» і вирішили ще раз попрацювати разом, тепер над Юдіт. Виявляється, вона давно хотіла виконати цю партію, але не мала такої можливості. Тому у нас була загальна зацікавленість щодо співпраці.

З Владиславом Фоміних знайомі досить давно завдяки мистецькій формації ART.RAZOM. Він брав участь як соліст у багатьох проєктах цієї формації. Там ми й познайомилися, потоваришували. І коли постало питання де шукати баса, перша думка була про Владислава. Дуже радий нашій співпраці. Обоє солістів нині працюють у Київській опері (Київському академічному театрі опери і балету для дітей та юнацтва).

Образ нашої вистави — звана вечеря, і вирішення всіх сцен проходить через страви. Кармічне число сім — сім страв, сім дверей до кімнат і сім жертв. У партитурі Бартока прописано три жертви, а моїм рішенням було їх зробити сім. Власне сьомою є Юдіт.

Сценографічно стіл має важливе значення, тому що він розділяє сцену на дві частини. Якщо дивитися з зали, то права частина — це частина герцога і він її максимально береже від Юдіт. І страви читаються зліва на право.

Синя Борода намагається максимально відтягнути той момент, коли вона перейде особистісні кордони. А Юдіт інколи робить це досить нахабно. Ми намагалися показати це сценічним рішенням. Вона хоче кудись йти, він її стримує, не пускає. Хоча місцями й провокує.

У виставі важливе світло. Маємо центральний синхронізований прибор. Коли відкривається якась з кімнат, спрацьовує світловий ефект, що має символічне значення. Сам Барток був прискіпливий у своїй партитурі, детально описав світлову партитуру конкретними кольорами. Думаю, що світлове рішення було для нього надзвичайно важливим. Ми брали цей матеріал і намагалися його максимально адаптувати до сучасності.

Костюмовані образи жертв вирішені у фасоні нічної сукні. Така силуетна сукня є в кожної з дівчат, аби підкреслити, що вони відносяться до однієї сфери. Зумисно робимо поділ героїв на три сфери. Живі, які реально існують. Їх тільки двоє — герцог і Юдіт. Друга сфера напівживих — це офіціантки, які періодично з’являються у виставі і обслуговують так звану вечерю. Третя — колишні дружини, які живуть всередині самого герцога. В якийсь момент Юдіт також переходить у цю сферу, але не до кінця.

Всі ці деталі ми намагалися відобразити в костюмах. Зокрема, Юдіт приходить до герцога у сукні такого ж фасону, який буде в інших дівчат. Хоча в іншій кольоровій гаммі, з відтінком блакитного неба. Але це натяк на прихований аб’юзний компонент в самій героїні. Проте дуже красивий і завуальований. Символічну роль відіграє плащ. Він дуже важкий, великий, масивний. У цьому плащі Юдіт з’являється на початку і потім його накидають на неї вже ближче до розв’язки. Прагнули підкреслити, що він на неї давить.

Образ Герцога — традиційний, в чорному. Костюм максимально мінімізовано для того, щоб загострити його егоцентризм.

Багато працювали над пластичними моментами. Цим питанням я займався особисто. Важливою є мова тіла під час кожного епізоду життя в обставинах вистави.

Робили проєкт разом з мистецькою фундацією ART.RAZOM. Його фундаторка Марина Рижова допомогла у підборі актрис. Майже всі вони пов’язані з цією фундацією. Також Марина нам безпосередньо допомагала в реалізації цього проєкту.

Показ вистави було здійснено у рамках Фестивалю-премії «ГРА», де ми потрапили до лонг-листа. Якщо увійдемо до шорт-листа, то швидше за все думатимемо про наступний показ цієї опери.

Друковану версію читайте в газеті «Слово Просвіти».

Фото з соціальних мереж.