Світ образів Іллі Штільмана

Творчість Іллі Штільмана вже належить історії, історії українського мистецтва минулого століття, і з упевненістю можна твердити, що художником були в неї вписані одні й найліричніших сторінок.

Його дипломною роботою була картина «Музиканти на єврейському весіллі». Однак справжнім покликанням І. Штільмана все життя був пейзажний живопис. Любов до нього він, мабуть, успадкував від своїх вчителів М. Бурачека, Л. Крамаренка, Ф. Кричевського, навчаючись в Українській академії мистецтв (1920−1927 роки). Самостійний творчий шлях художника розпочався на межі 20-х — 30-х років минулого століття, коли ідеологічний тиск на культуру зростав з року в рік. У 1936−37 роках він створив 11 пейзажів, об’єднаних у серію «Дніпро одягається в граніт». Мала успіх наступна серія сільських пейзажів «Село над Дніпром», написаних у Каневі та Ходорові.

З 1933 року розпочалася педагогічна діяльність Іллі Штільмана у Київському художньому інституті. З липня 1940-го по серпень 1944 року він був директором інституту.

Коли влітку 1941 року над Києвом нависла загроза окупації, саме директор організував евакуацію інституту спочатку з Києва, а згодом — з Харкова до Самарканда. Коли І. Штільман рятував інститут, йому було не до власних картин. Всі вони загинули в кімнаті комунальної квартири по вулиці Прорізній, де до війни художник жив з родиною. Єдиний вцілілий твір «Міський пейзаж» 1936 року, дає уявлення про живопис митця у 1930-х роках. У картині досить відчутна імпресіоністична манера, характерна для творчості його вчителів і кола тих митців, які наприкінці 1920-х років створили художнє Об’єднання сучасних митців України, в яке до 1932 року входив й І. Штільман.

У Самарканді митець очолив Українське відділення московського художнього інституту. Він працював над тим, щоб зберегти колектив студентів та викладачів, зберегти український виш, налагодити в роки війни його роботу так, щоб вже наприкінці 1942 року стало можливим провести перший випуск студентів-дипломників. Для творчості І. Штільмана тих літ, характерні скромні, наче притихлі пейзажі, з яких видно, як пильно вдивлявся художник у новий для нього світ, як проникливо відчував природу Центральної Азії.

Про свої плани на 1946 рік він писав, що хоче створити серію з 15 картин, присвячених Києву. Митець мав намір показати Київ улітку — веселий, з юрбою на вулицях, Київ узимку, вкритий снігом, Київ у сонячний день, в дощ і туман. Ці плани він здійснив у наступні роки в численних міських пейзажах, які безпомилково упізнаються по силі й тонкості поетичного сприйняття своєрідної краси рідного міста в його інтимно-ліричних та епічних образах. Художника особливо приваблювали краєвиди з широкими горизонтами, неосяжними далями, що давали відчуття величі України, а серед них — мотиви безкрайнього поля з достиглим хлібом, такі для нас типові й переконливі. В його сільських пейзажах Канева, Ходорова, Седнева, в їхній буденності завжди присутнє одкровення художника, відданого світу своїх образів.

У 1947−64 роках Ілля Штільман працював професором Київського державного художнього інституту, багато років очолював майстерню пейзажного живопису. Як людину його характеризували любов до людей та навколишнього світу, інтелігентність, мудрість, відкритість і прямота, життєва стійкість і велике почуття відповідальності за справу, якій він служив. Величезний моральний авторитет художника був незаперечним серед сучасників, а в генерації його колишніх учнів згадують про нього з глибокою пошаною та любов’ю. Вимогливий до себе художник не мав жодної персональної виставки, хоча на персональних виставках виступав з численними роботами.

— Мій дід мав сильний дух, але хворе серце. Пішов з життя у 63 роки. — зазначив куратор виставки, художник і педагог Едуард Межул. — Мені тоді було лише шість років, проте залишилися гарні спогади, пов’язані з Каневим, де дід був керівником літньої художньої практики. Потім — Пуща Водиця, пейзажі, пов’язані з Києвом. Коли він створював замальовки, то брав мене з собою. Запам’яталося, як дід робив ескізи, готував велику серію київських пейзажів. Деякі з цих ескізів я оформив до нової виставки.

Загалом це вже шоста виставка робіт Іллі Штільмана. Перша відбулася 1970 року. Це була виставка двох ректорів Академії, які не так давно пішли з життя — мого діда та відомого графіка Олександра Пащенка.

Наступну виставку 1982 року присвятили 80-річчю Іллі Штільмана. Вона відбулася у Національному художньому музеї. На відкритті виступали Тетяна Яблонська, Микола Глущенко, Сергій Єржиковський та інші видатні митці.

Про відкриття виставки 1992 року, яка відбулася вже у незалежній Україні, зберігся відеозапис.

Велику виставку присвятили століттю художника. Для її проведення виділили три виставкові зали Національного художнього музею. Серед представлених робіт — «Золота нива», що вже 30 років зберігається з Офісі президента України. Ця картина була написана в Горенцях 1950 року.

У 2012 році була виставка Національній академії образотворчого мистецтва та архітектури України, в якій він пропрацював більше тридцяти років. А чотири важких роки керував Академією.

Шоста виставка невелика за розміром, але камерна, душевна. Зорі скалися так, що вона відбувається у Музеї Шолом Алейхема. І це, напевне, не випадково. Батько Іллі — Нісан, який був прекрасним різьбярем по дереву, 1900 року з родиною переїхав до Києва. До цього він жив у Переяславі, де мешкав Шолом Алейхем. На стільки мені відомо, вони були далекими родичами.

А провести виставку саме в цьому музеї мені запропонували його директорка — Ірина Климова. Від задуму до його втілення у життя минуло чимало часу. Тоді ще був живий мій дядько Онисим, молодший син художника, який дуже опікувався його творчістю. Він пішов з життя у минулому році. Відтоді творчістю діда опікуюся я, як старший онук.

Я й раніше бував у Музею Шолом Алейхема, бачив яка там панує душевна обстановка. Крім постійної експозиції там організовують виставки, проводять концерти, літературні читання. Музей живе активним творчим життям.

У зв’язку з воєнним станом у нас на жаль немає доступу до основного фонду зберігання робіт Іллі Штільмана у Національному художньому музеї України. Там 45 його картин. Тому цього разу представили роботи з приватних колекцій наших київських родичів. Це 10 живописних творів, серед яких пейзажі, натюрморти і останній автопортрет 1966 року. А ще 5 оформлених аркушів рисунків, що є начерками до майбутніх творів. Востаннє вони виставлялися 20 років тому в Національному художньому музеї України. А до цієї виставки я їх заново оформив.

Серед усіх виставок Іллі Нісановича ця найсучасніша щодо поліграфічного висвітлення. Правнучка художника Аліна Межуле зробила філософський плакат та цікавий колаж, на якому коротко висвітлила творчу біографію свого прадіда. А ще Аліна 2014 року написала ґрунтовну дипломну роботу «Педагогічна та творча діяльність Іллі Штільмана».

Також представлені статті дослідників творчості художника. Серед них — Ія Огієвська, яка намагалася видати альбом про митця. На жаль це їй не вдалося. Також публікації Людмили Ковальської, Галини Скляренко, Олени Сом-Сердюкової. На виставці вперше експонується робота Іллі Штільмана «Літо. Сад», яка була написана рівно 60 років тому в Каневі. Зараз ця картина зберігається у родині брата Іллі Лева. Спочатку робота здавалася темною, але коли ми з дочкою зняли скло, під яким та зберігалася, то побачили, що вона досить яскрава.

Бабуся розповідала, що мій дід дружив з Олександром Довженком. Обоє митців по своєму любили тему саду. Сад проходить через стрічки Олександра Петровича та полотна Іллі Нісановича.

Наступна виставка Іллі Штільмана запланована на листопад у Національній академії образотворчого мистецтва та архітектури України. До тих робіт, що експонуємо зараз, плануємо додати ще 10 картин, які зберігаються у фондах Академії, можливо зможемо ще щось віднайти. НАОМА була для нього рідним домом. Він тут не лише працював, а й кілька років жив разом зі своєю родиною.

Крім популяризації творчості свого діда я продовжую педагогічну діяльність, намагаюсь створювати щось нове. Проєкт «Родина і друзі» був започаткований у 2020 році у Музеї-майстерні Івана Кавалерідзе. Він буде продовжений у цьому році в Музеї Марії Заньковецької. В його рамках плануємо зробити спільну виставку з моїми колегами та вихованцями.

У статті використано матеріли публікацій Людмили Ковальської.

Фото надані Едуардом МЕЖУЛОМ