Єдина п’єса Івана Миколайчука

Про цю постановку та інші проєкти розповідає директор-художній керівник театру Ільїна Генсіцька-Семенцова:

«Іван Миколайчук був блискучим літератором, у нього потрясаючі кіносценарії. До 80-річчя від дня народження актора і режисера планували ставити виставу «Острів сліз» за його кіносценарієм. Але на жаль не склалося. Нам заборонила це робити співавторка Миколайчука. Однак хотіли зробити якусь присвяту видатному митцю. Згадали, що до книги його сценаріїв включений шматок п’єси. Вирішили зробити нестандартний хід — представити Миколайчука як драматурга.

Досить цікавий сюжет. Там є багато такого, що, напевне, боліло Миколайчукові і болить нам сьогодні. Це питання вибору між грішми і свободою, питання чесності.

Режисерка вистави Наталія Лінник має великий досвід роботи з дітьми, студентами, акторами-початківцями. А нашим акторам, які раніше переважно виступали у концертних програмах, допоки бракує драматичного досвіду, хоча за останні 5 років пророблений колосальний шлях в цьому напрямку, за що треба додатково подякувати штатний режисерів театру Тетяні Авраменко. До того ж Наталія вправно працює з літературним монтажем. Треба було зробити початок, фінал вистави, підібрати додатковий матеріал. Вона з цим прекрасно впоралася.

Я задоволена акторськими роботами. Дехто з виконавців мене просто вразив. Вони працюють абсолютно по-іншому. Це тому, що інший простір, інший режисер, інший підхід до роботи. Особливо вразили Роман Скорик та Олександр Сердюк. Думаю, що й для них це був цікавий досвід.

Великою подією для нашого театру стали гастролі до Іспанії, якими опікувався департамент культури Київської міської державної адміністрації. Фестиваль La Mercè в Барселоні — один з найдавніших фестивалів в Іспанії, йому більше 100 років. Він має багаті традиції. Складається з музичної, циркової та інших програм. А фольклорна програма найбільша. На три дні вся Барселона перетворюється на велике фестивальне дійство.

Щороку на цей фестиваль запрошують гостей. Цього разу це був Київ. Українська столиця була представлена цирковою програмою Київської естрадно-циркової академії і майстрами, які проводили майстер-класи з виготовлення ляльок-мотанок. Від нашого театру їздила балетна трупа, яка мала по два виступи на день. Переважно виступали на вулиці під відкритим небом. Також проводили майстер-класи з українського танцю. Вперше на фестивалі представили чотириметрових українських ляльок — це були князь Володимир та княгиня Ольга.

Все наше спілкування з Барселоною було через Zoom. І ми не зовсім уявляли, яким буде кінцевий результат. Вражаюче, коли все це бачиш на власні очі. Велика відповідальність, коли виступаєш перед глядачами, яких більше десяти тисяч.

Також було велике феєрверк-шоу з салютами. Звичайно, на нас салюти сьогодні справляють зовсім інше враження ніж на іспанців. Неприємно було чути від деяких блогерів, що ми привезли шараварщину. Насправді фольклорна програма тут найулюбленіша. Барселонці цінують свій фольклор і фольклор інших народів. На наші майстер-класи завжди приходило багато людей. І це були не лише представники української діаспори, а й іспанці. Ті, хто лише навчився ходити і люди літнього віку намагалися зрозуміти, відчути енергетику українського танцю.

Ще одним цікавим проєктом, який відбувся у стінах нашого театру, стала появи антрепризної вистави «Декоратор». Запропонували його акторки Київського академічного театру «Колесо» Валентина Бойко та Ольга Васинюк. Їм захотілося вийти в інший простір, попрацювати на інших майданчиках. Почали працювати ще навесні минулого року, коли театральне життя столиці тільки починало відроджуватися. Вони запропонували актору нашого театру Олексію Черняку попрацювати разом. Для нього це був шанс спробувати себе в іншому жанрі, попрацювати з іншими акторами, іншим художнім матеріалом. Раніше Олексій переважно грав українську класику або український фольклор, а тут англійська п’єса. Для нього це була зовсім нова історія. Для Валентини та Ольги це теж напевне було цікаво — побачити нову сцену, на якій можна по-іншому існувати.

На перспективу плануємо колоборацію з продюсерськими агенціями. У лютому поєднаємо фольклор з театром ляльок і допоможуть нам у цьому митці з Чернігова. А в новорічному дійстві спробуємо поєднати фольк і сучасні мотиви.

З декретної відпустки повертається наша штатна режисерка Тетяна Авраменко. Збираємося почати працювати над новою виставою за трилогією Юрія Винничука, на створення якої його надихнув львівський батярський фольклор".

Продовжуємо розмову про виставу «Янгол щастя». Говорить режисерка-постановниця Наталія Лінник:

«Раніше я більше працювала зі студентами та ставила з дітьми літературно-музичні композиції, дитячі вистави. Вже давно знайома з Ільїною Генсіцькою. У червні вона мені показала п’єсу Івана Миколайчука. Дуже шкода, що зберіглася лише частина твору. Хотілося б дізнатися версію автора, чим все це закінчиться.

Це перша і єдина п’єса Івана Миколайчука. Після цього він писав сценарії до фільмів. На той час йому було лише сімнадцять років. Не дивлячись на юний вік автор зумів добре виписати цю п’єсу, чітко описати взаємодію персонажів.

Я запропонувала доповнити цю історію, поєднала її з Іваном та Марічкою Миколайчуками. Потім дізналася, що коли Іван почав писати п’єсу, то він почув історію з сусіднього села про дівчину, яка покохала парубка, але батьки його були проти. Тоді дівчина вмовила хлопця, аби він застрелив її, а потім застрелився сам. Місце, де їх поховали, назвали «живий хрест у мертвій діброві». Живий, тому, що вони були молоді. А мертва діброва, бо поруч стоять два дерева, які нагадують хрест.

Намагалася провести через всю виставу головну думку про кохання, що живе вічно. Є і тут і кохання Марічки та Івана. Думаю, що Іван бачив себе в ролі Діонісія, а Марічку в ролі Савєти. А потім це кохання перейшло до Климента та Мирослави, як переселяються душі.

Репетиції розпочалися на початку липня. Спершу Івана Миколайчука мав грати інший актор, але він повинен був їхати на гастролі і просто фізично не міг бути на прем’єрі. Довелося робити заміну і практично все починати спочатку. Виконавців добирала разом з директоркою театру. Наші смаки співпали. Деякі актори мене вразили. Зокрема, Роман Скорик. Ірина Прядун дуже колоритна, вміє імпровізувати і в неї це виходить досить природно.

Загалом задоволена від спілкування з усіма акторами. Дехто з них працював вдома самостійно. Багато приносили своїх ідей до вистави.

Задоволена і сценографією та костюмами, якими займалася Світлана Заікіна. Намагалися показати різні часи — це кінець 20-х, кінець 30-х, 50-ті, середина 80-х років минуло століття. Треба було, аби глядач зрозумів, що епохи змінюються. Найважче було зробити костюми для жандармів.

Також вдячна хореографу Світлані Дядюн, яка на сто відсотків виконала всі мої побажання. А авторка музичного оформлення Ірина Бонковська запропонувала використати у виставі два диски з піснями у виконанні Івана Миколайчука.

Робота над створенням вистави розпочалася чотири місяці тому. Від першого прочитання матеріалу. Цей процес триває і зараз".

На прем’єрному показі вистави була народна артистка України Валентина Коротя-Ковальська, яка поділилися спогадами про Івана та Марічку Миколайчуків:

«Актори сьогодні співали так проникливо, що їхні виступи не можна було слухати без сліз. Зізнаюся, що коли померла Марічка Миколайчук, я ніби втратила одне крило…

Під час перегляду вистави пригадалася така історія. Це було ще в Чернівцях. Невдовзі після знайомства Іван проводив Марічку і вона запросила його до себе додому. Батько Марічки був головою облвиконкому і їхня родина мешкала у п’ятикімнатній квартирі, в якій колись жив Юрій Федькович. На столі стояли апельсини. Мати Марічки запропонувала Івану пригощатися. Він до цього ніколи не бачив апельсин, бере його і кусає. Стали пояснювати, що треба чистити, на що Іван відповів, що так їх їсть.

Марічка пережила свого чоловіка на 36 років. За ці роки вона ніколи не казала, що вдова, а завжди говорила: «Я дружина Івана Миколайчука». І тепер вони вдвох на небесах. Думаю, що сьогодні тут були поруч з нами. І Марічка задоволена від того, що звучав її голос, співали чудових пісень".

Також пані Валентина подарувала колективу театру книжку «Пісенне древо Івана Миколайчука», в якій вміщені тексти і ноти пісень, які Іван співав у фільмах.

Фото Андрія МІНТЕНКА

Друковану версію читайте в газеті «Слово Просвіти».