Петро Качанов: «Опера — це симбіоз музики, слова та видовища!»

Після цієї непересічної події ми поспілкувалися з директором-художнім керівником театру, заслуженим працівником культури України Петром Качановим.

-- Чого вдалося досягти колективу театру в сезоні, що минув?

-- Ми зробили дві повноцінні постановки. Спитаєте — чому повноцінні. Вони достойно поставлені у контексті бюджету на костюми, світлове забезпечення. Це мюзикл «Піноккія» на музику Бориса Севастьянова і лібрето Дмитра Тодорюка та балет Анатолія Кос-Анатольського «Сойчине крило».

Крім цього дали більше ста вистав за межами України. Гастрольний тур у Франції — понад 30 виступів та більше 70 вистав у Великобританії та Ірландії. Також своїми силами і за власний рахунок зробили тур і показали у Львівській національній опері та Закарпатському музично-драматичному театрі балет «Сойчине крило».

А ще можна згадати про «Київську пектораль». На цьому фестивалі ми отримали дві пекторалі і дві відзнаки за «Піноккію» і дві відзнаки за «Сойчине крило».

-- Один з балетмейстерів Національної опери України зізнався, що під час повномасштабної війни у них виникла проблема з кадрами. А як з цим у Вас?

-- Зізнаюся, що у нас з кадрами в кілька разів складніше, ніж у національних театрах. Справді, багато артистів виїхало, маємо кадровий голод. У багатьох національних колективах потрібні артисти симфонічного оркестру, хору, вокалісти, у меншій мірі артисти балету. Але у них зарплати у 2−3 рази вища, ніж у нашому театрі. Ми виховуємо, навчаємо молодь, а її потім забирають колективи, які мають статус національних.

Я можу зрозуміти і ні в якому разі не звинувачую наших колег. Питання в тому, що якщо ми хочемо мати конкурентно здатні театри, то повинні їм дати рівні стартові можливості.

-- Розкажіть будь-ласка про гала-концерт до закриття театрального сезону.

-- Режисером був Дмитро Тодорюк. Сезони переважно закривають яскравими, красивими подіями. Це ж саме зробили й ми. Програму сформували так, щоб були представлені кращі хіти світової оперної музики.

А родзинкою гала-концерту стало те, що деякі номери виконували у супроводі ді-джея. Це для того, аби продемонструвати, що музика навіть академічна, навіть класична, може бути доступною і загальноприйнятною.

-- Дехто з українських митців шкодує, що з репертуарів театрів зникли твори російських композиторів. Мовляв не треба змішувати політику та культуру.

-- Мені не шкода, а шкода іншого. Що наша політика інколи не така далекоглядна як російська. У для них культура — це ідеологічний інструмент. Вони так сильно розповсюджують свої цінності, що до них починаєш прикіпати. І вважати, що раз є така музика й композитори, то й країни цивілізована, культурна, розвинута.

Говорять, давайте виконувати твори російських композиторів, бо музика і культура розділені. Це неправда, не можуть вони бути розділеними. Тому що музика й культура — основні інструменти сприйняття країни. Бо музика і культура — основні інструменти сприйняття нації. І якщо ми говоримо про сприйняття нації у світовому контексті, то це й є політика.

На треба шкодувати не за тим, що не виконуємо Чайковського. Ми своїх композиторів не виконуємо. І нікому це не болить. Вже згадали про балет Анатолія Кос-Анатольського «Сойчине крило». Він не виконувався 67 років, а музика там прекрасна. Треба шукати, піклуватися про свою культуру.

А потім, коли вже досягнемо світового визнання, як потужна нація з академічною культурою, то тоді можливо й дозволимо собі щось виконувати з музики російських композиторів. А можливо й ні. Побачимо.

-- Київська опера на сьогодні єдиний з оперних театрів України, де твори на музику західних композиторів йдуть не мовами оригіналу, а в українських перекладах. Непевне Ви не випадково обрали цей шлях?

-- Опера — це музично-драматичний жанр. У драматичному театрі на сцені показують драму. А чим відрізняється опера від драматичного театру? Тільки тим, що в драматичному театрі говорять слова, а в оперному ці слова і смисли проспівують. Дехто говорить, наче через переклад ми щось втрачаємо. Але коли людина сидить на виставі, яка йде італійською чи французькою мовою взагалі нічого не розуміє, то хіба не втрачаємо?

Приміром, коли у театрі La Scala італійці співають італійською мовою, то ті італійці, які сидять в залі, все прекрасно розуміють. А от коли я запитав в італійця, чи розуміє він те, що співають в українському театрі італійською мовою, той відповів, що ні.

Опера — це симбіоз музики, слова і видовища. Коли є всі ці складові, то є справжня вистава. А якщо чогось не вистачає. То й вистави немає.

-- Але ж зрозуміти зміст вистави іноземною мовою можуть допомогти титри.

-- Уявіть, що ви прийшли до художнього музею. Там бачити картину, що закрита полотном, а на тому полотні написано: «На цій картині зображений пейзаж, портрет чи натюрморт. Виконана вона в такому то жанрі». А самої картини не бачите. Навряд чи ще прийдете в такий музей.

Приміром у Німеччині є театри, де половина опер виконується німецькою мовою. А в Лондонському національному театрі всі опери співають англійською. Невже ви думаєте, що там люди дурніші за нас?

-- Як вважаєте, чому під час повномасштабної війни в Україні так зріс інтерес до театрів?

-- Можу сказати тільки свою думку. Не претендую на якусь істину, тому що насправді це питання, яке треба досліджувати, а потім робити висновки, чому так сталося.

Моя версія — людині сьогодні потрібно на деякий час опинитися в абсолютно іншій атмосфері. Їй потрібно відпочити від реалів, відчути, що вона не одна. Поруч з нею сидить багато інших людей, таких самих глядачів як вона. У людей є потреба в тому, щоб споживати мистецький продукт.

На жаль підстав для оптимізму в нас не так багато. А культура є одним з основним стовпів опори, на якому базується людство і на якому тримається цивілізація. Тому вони, напевне, й ходять до театрів.

-- А що можете розповісти щодо планів на 43-й театральний сезон?

-- Як дасть Бог і будемо всі живі-здорові, то плануємо дві прем’єри в цьому році і одну в наступному. Це будуть дві оперні і одна балетна вистави. Крім цього запланований гастрольний тур, але головним залишається глядач нашого міста і нашої країни. Саме для нього, насамперед, маємо створити щось нове.

Дуже сподіваюся, що у вересні відкриємо сезон оперою Моцарта «Весілля Фігаро». У нашому театрі ця вистава вже є, але у концертно-сценічному виконанні. Вважаю, що в театрі не повинно бути такого виконання, це може бути у філармоніях. Будемо ставити повноцінну виставу з хорошими декораціями, новими костюмами, новою режисурою, яку зробить Віталій Пальчиков.

Під новий рік плануємо поставити «Лускунчика» на музику українського композитора. Не можемо собі дозволити відмовитися від світової культури тільки тому, що хтось з росіян робив на цю казку музику. Подамо цю історію в нашому, українському контексті. Балет матиме назву «Лускунчик Гофмана».

А на січень запланована постановка останньої опери Верді «Фальстаф». Раніше в Україні вона ще ніколи не виконувалася. Звісно ж вистава буде українською мовою. Переклад вже зробив Максим Стріха. На постановку запросимо творчу групу — режисера, сценографа, можливо і художника по костюмах. А диригентом буде народний артист України, лавреат Шевченківської премії Василь Василенко.

Світлини з мюзиклу «Піноккія» та балету «Сойчине крило».