У 50 все тільки починається

Що робить вас щасливими? Зустріч із подругами, яких знаєш ліпше ніж себе? Нова шуба, хай і з комісійного? Жадане тістечко, хоча йому немає місця у твоєму здоровому меню. Ці та інші питання задають собі герої вистави і намагаються знайти на них відповіді. Виявляється, буденні радості доступні у будь-якому віці. І не лише буденні. Кожен заслуговує на взаємне кохання, навіть, якщо йому трішки за 50. Чи не трішки.

— Вже досить давно мені цей твір потрапив до рук, — пригадує режисер-постановник Ігор Матіїв. — Я його переклав українською мовою і поставив у Донецьку 2011 року.

Пізніше у моєму перекладі йшла вистава у Харкові. По-перше, це трагікомедія, де є і драматичні конфлікти, і комедійні моменти. Мені найбільше подобається цей жанр, бо чиста комедія чи чиста драма дуже однозначні. А тут все як у житті. У п’єсі прописані дуже різні характери. І в тій ситуації, в яку потрапляють три подруги, рано чи пізно опиняться багато жінок у нашій країні. Тому що, на жаль, йде війна і гинуть люди. Але прийде час, коли рани загоються і постане питання — як бути далі. Жити пам’яттю про кохану людину чи намагатися будувати нові стосунки. Тому, як мені здається, ця п’єса актуальна сьогодні.

По-друге, на сцені можна побачити трьох акторок — Ларису Трояновську, Марію Рудковську та Софію Пісьман, які є подругами у житті, але давно разом нічого не грали. Хотілося, щоб вони зіграли в одній виставі. До того ж вони колись вони хотіли грати цю пʼєсу, просили про це художнього керівника театру Віталія Малахова.

Вперше працював з Олександром Данильченком (Сем) та Софією Пісьман (Доріс). З усіма іншими вже мав досвід спільної роботи. Різні люди, різні характери. Когось вже знаєш як і маєш підхід. До інших цей підхід тільки шукаєш. Лише коли починаєш з людиною працювати, вона може тобі більше відкритися. Зізнаюся, процес притирки не завжди гладкий. Тут головне, щоб була взаємоповага і не переходити якоїсь межі. Думаю, що нам це вдалося.

Як і багато моїх інших вистав ця поставлена на камерній сцені. Ця сцена подобається мені своєю інтимністю спілкування з глядачем. Але буває, що поставлені на камерній сцені вистави потім переходять на велику. Так було, приміром, з «Декоратором».

Художницею вистави виступила Марія Погребняк, це наша третя робота. У кожної героїні свій характер і нам хотілося передати це через костюми. Героїня Лариси Трояновської Іда — це наче земля, берегиня дому. Ми хотіли чогось зеленого, квітів, рослинного орнаменту, життєствердного образу. Натомість героїня Софії Пісьман закрита в собі, це трагічний образ. Одягли її стримано, в чорне. А Марія Рудковська (Люсіль) дуже ексцентрична, тому ми їй вибрали малиновий колір. Тетяна Печенкіна (Мілдред) у нас жінка-свято. Образом вистави є осінь, яка присутня і в сценографії і в музичному рішенні.

Робота над виставою триває. Ми вносимо деякі уточнення. На глядачеві перевіряємо, що працює, а що ні, які жарти викликають відгук у публіки. У ролі головного героя ще має виступити Михайло Кришталь. Тетяна Печенкіна терміново вводилася на роль, бо захворіла Світлана Телеглова, яка теж виступить у цій ролі.

Зараз працюю над бродвейським мюзиклом «Тік-так», прем’єра якого має відбутися у Центральному будинку художника у березні.

Також нам було цікаво почути думку самих акторів.

Лариса Трояновська, заслужена артистка України, виконавиця ролі Іди:

«П'єсу написав американський автор, але риси характеру моєї героїні притаманні жінкам в усьому світі. Коли жінка залишається сама, то вона вирішує — обрати самотність чи продовжувати жити повноцінним життям. Моя героїня збирається вийти заміж. І тут мова не тільки про те, що вона хоче мати поруч чоловіка, а про те, що ця жінка просто хоче жити. А жити — це значить спілкуватися, радіти, бути комусь потрібною і турбуватися про того, хто потрібен їй.

Вона досить м’яка, за що і люблю її. Я теж така, але життя змушує мене змінюватися. Згадую в інституті нас вчили, що навіть у злодієві акторові треба шукати прекрасну людину. А її дійсно є за що любити. Подруги зустрічаються саме вдома в Іди, тому що вона гостинна. Хоче нагодувати людину, обігріти її. Зараз такі поняття поступово зникають з нашого життя. Люди швидше готові піти до когось в гості, вони цінують свій час, свою працю. Отож, не випадково пишаюся нею як людиною.

Вдячна Ігорю Матіїву, що запросив нас у цю виставу. Він порівняно молодий режисер, а ми вже актори старшого покоління. Молоді режисери таких акторів часто обходять стороною. Ми маємо своє бачення образу і ролі, свої смаки, що напрацьовані роками. І коли погляд на мистецтво і життя співпадає з режисерським, це дуже добре.

Питання життя і смерті актуальні у будь-якому віці. У нас життєвий досвід трішки більший ніж в Ігоря. Але його молодий погляд на ці питання мені теж був цікавий і цікаво, як він це розуміє та бачить. Здається, що якби цю виставу ставила людина мого віку, то вона б не була настільки цікавою.

Велике щастя працювати в такій команді. Це люди, які мене надихають, це мої життєві стовпи. З ними звіряю життя у рідному театрі, звіряю свої думки, свою роботу. Іноді ми розуміємо одне одного, іноді ні. Буває, що й сперечаємось. Але сперечаємося не для того, аби образити колегу, а для того, щоб знайти істину. Наша вистава — це театр діалогів, театр особистостей.

Як і Ігор Матіїв дуже люблю камерну сцену. Саме тут відбувалися мої перші моновистави. Але не буду приховувати, що хотілося б більше ролей і на основній сцені театру.

Все тільки починається, вистава щойно з’явилася. Будемо напрацьовувати якісь смішні та сумні нюанси. Іноді мене запитують — чому ми взяли виставу про смерть, цвинтар. Як писала Леся Українка: «У світі, де щастя та горе, так божевільно сплелись». Життя і смерть завжди поруч, незалежно від того на вулиці війна чи мирне життя.

Олександр Данильченко, виконавець ролі Сема:

«Роль у мене серйозна. Спершу перечитав п’єсу, вона спонукала до роздумів. Пригадалися слова Кафки: «Все, що ти любиш, рано чи пізно піде від тебе. Але врешті-решт кохання повернеться іншим чином» і ще один вислів, автора якого, на жаль, не знаю: «Самотність — напевне, хороша річ, але за умови, що вдома тебе чекають і є кому подати капці».

Ці слова про нашу виставу, наших героїв Сема та Іду, які втратили своїх люблячи людей. Вони зустрілися і нова любов допомогла їм далі жити.

Під час репетицій я постійно щось шукав, вносив пропозиції. І так було до самої прем’єри. Протягом вистави глядачі і сміялися, і плакали. А потім до мене підійшли два чоловіка і дуже дякували за нашу роботу, їм сподобалося наші герої у важкий період життя знайшли для себе близьку людину. Думаю, що це свідчення того, шо вистава вдалася.

Це перша наша спільна робота з режисером Ігорем Матіївим. З ним було комфортно працювати. Ігор енергійна, талановита людина. Має молодий погляд на те, що відбувається. Загалом працюю у Театрі на Подолі вже 25 років. У мене прекрасні стосунки з акторками, які задіяні в цій виставі. Вони дуже мені допомагали в роботі. Тепер ці жінки стали для мене ще ближчими, вони прекрасні! Справжні золоті дівчата".

Софія Пісьман, виконавиця ролі Доріс:

«Раніше ніколи не працювала з режисерами крім Віталія Малахова, а цього разу вперше і в цьому особливість. По-друге — давно хотіла попрацювати з Ларисою Трояновською та Марією Рудковською, з якими дружимо вже тридцять років. Свого часу разом грали у виставі «Звідки беруться діти». Радію, що доля з’єднала нас у цій виставі. Тут у нас вийшло більш близьке спілкування.

Зараз граю не багато, тому нова робота для мене особливо дорога. Зізнаюся, що характер героїні мій. У питаннях любові та відданості вона така ж божевільна як і я. Хоча, звісно, намагалася додати до образу і такі риси, яких у мене немає.

Було приємно працювати з режисером Ігорем Матіївим. Спершу мала певні побоювання. Я доволі доросла акторка і в мене непростий характер. Боялася його якимось чином образити. Але Ігор професійний режисер і в нас не було ніяких ексцесів.

Також хотілося б згадати про виконавця ролі Сема Олександра Данильченка. Раніше грала з ним у виставах «Дядя Ваня» та «Осінь у Вероні». Але тоді наші персонажі не були пов’язані між собою і цього разу ми вперше працюємо тісно. Те, що видає Олександр на прем’єрі — це надзвичайно. Він справжній актор!

Здається найкраще зі своєю роллю впоралася Тетяна Печенкіна (Мілдред). Вона вийшла на прем’єрі замість Світлани Телеглової, яка захворіла і мала лише три репетиції. Тетяна у виставі молода, весела, очі блищать, у неї неймовірна енергетика.

Чудова робота вийшла у Марії Рудковської і її роль Люсі ще буде набирати. А я дуже нервувалася перед прем’єрою. Вважаю, що до кінця вистави ще немає і сьогодні. Вона з’явиться на публіці і буде рости".

Фото Едуарда Межула