Про шевців-пиріжників та їхні так звані податкові реформи

Ось і в публічному просторі почали активно згадувати попередні податкові ініціативи на кшталт «20−20−20−20». Тепер нова податкова ініціатива звучить «10−10−10». Ще одна ініціатива — ліквідувати податкову службу як таку. Як в одній відомій байці: «Біда, коли пироги почне пекти швець, а чоботи шити пиріжник».

Кожен студент економічних спеціальностей у процесі навчання більшою чи меншою мірою дізнається про податки та податкову систему, суть податкових відносин, їхні функції, принципи побудови податкової системи, структуру податку, сутність податкової політики тощо. Студенти дізнаються у процесі вивчення дисципліни «Податкова система», що «податкова система» та «система оподаткування» — це два різні терміни з різними значеннями. І що «система оподаткування» є лише частиною «податкової системи». Чому це важливо? Тому що система оподаткування — лише інструмент перерозподілу створеного ВВП, а податкова система — це правила відносин між суб’єктами господарювання, владою і громадянами. А ще податкова система є невід’ємною частиною фінансової системи, яка в свою чергу є такою ж невід’ємною частиною системи економічних відносин в державі, тобто її базису. Тому жодні зміни в системі оподаткування не принесуть користі суспільству, якщо не буде побудовано принципово нову систему економічних відносин.

Сьогоднішні «податкові реформатори» ведуть здебільшого розмову про зміну розміру ставок податків. І тут криється серйозна економічна пастка. Справа в тому, що існують три види податкових ставок: пропорційні, прогресивні та регресивні.

Головна проблема всіх реформаторів у галузі податкових відносин полягає в тому, що ніхто з них, коли говорять чи пишуть про податкову реформу не готові відповісти на питання: «Навіщо збирати податки саме за пропонованим ними варіантом? Що позитивного принесе використання їхніх новацій суспільству, громадянину, людині?» Усі їхні пропозиції базуються за умовчанням на парадигмі, що податки потрібні лише для наповнення бюджетів усіх рівнів, а потім влада мовляв сама розбереться, що з ними робити. Тобто щиро вважають, що податки мають виконувати виключно одну функцію — фіскальну. Саме у такій парадигмі функціонує сьогодні вся податкова система України.

Отже, якщо не змінити всю податкову систему, то позитивного результату, ми не отримаємо. Адже податкова система, як я казав раніше, є лише частиною загальної системи економічних відносин.

Пропонуючи свої рішення, «реформатори» наполегливо обходять увагою питання знеособленості податків у податковій системі України, тоді як досвід ефективних економік доводить, що саме первинна цільова спрямованість податку є запорукою його ефективного використання та унеможливлення зловживань. Наприклад, коли ПДВ з певної групи товарів йде виключно на розвиток ЗСУ, а акциз з палива — на будівництво житла для біженців і та ін.

До речі, у період публічного обговорення проекту Податкового кодексу України цьому питанню приділялося достатньо уваги. Податки повинні перестати бути знеособленими, тому що:

По-перше, початкове призначення податку на майбутнє бюджетне використання полегшує контроль громадянами країни дій влади з огляду на використання сплачених платниками податків (це про прозорі бюджетні витрати).

По-друге, початкове призначення податку на майбутнє бюджетне використання стимулюватиме владу до збалансованого розвитку всієї економічної системи держави. Наприклад, якщо зарплати чиновників і депутатів будуть поставлені у залежність до об’єму надходжень від податку на прибуток, то парламентарі мають бути зацікавленими в створенні умов для розвитку високоприбуткових видів бізнесу та секторів економіки, адже обсяг податків залежить насамперед від розвитку бази оподаткування.

Якщо уважно придивитися до змісту нововведень, запропонованих нашими «реформаторами» з одного й іншого табору, то вони переважно пропонують зміну розміру ставок (10−10−10 або 20−20−20−20). Але при цьому цілковито погоджуються із збереженням пропорційного оподаткування.

Ще раз про те, що знають/повинні знати студенти економічних спеціальностей (інакше іспит чи залік не скласти): прогресивні ставки податків і тягар оподаткування збільшуються зі зростанням доходу платника податків. Такі ставки вважаються найсправедливішими, оскільки той, хто отримує більше доходу, платить більше податку. Таким чином певною мірою вирівнюються споживчі можливост всього суспільства та зменшується рівень соціальної нерівності. Єдине, що важливо пам’ятати: при застосуванні прогресивних ставок головне не перебрати з розміром максимальної ставки.

Регресивними ставки податків вважаються тоді, коли вища ставка податку застосовується до нижчого обсягу доходу. Тут основна проблема дотримуватися співвідношення ставок таким чином щоб нижча ставка, що стягується з більш високих доходів, забезпечувала б більшу суму податку, що сплачується, порівняно з нижчим доходом при вищій ставці.

При застосуванні ж пропорційного оподаткування податкові ставки встановлюються в єдиному відсотковому розмірі стосовно доходу платника податку, незалежно від розміру його доходу. В Україні весь період незалежності застосовують саме пропорційні ставки податків. Пропорційні ставки вважаються в економічній теорії найнесправедливішими. Пояснюється це тим, що пропорційні податкові ставки є регресивними по відношенню до нижчих розмірів доходів. Саме пропорційні ставки податків пригнічують споживчі можливості бідних верств населення та роблять багатих ще багатшими, а бідних ще біднішими. З цієї причини пропорційне оподаткування завжди знаходило підтримку серед заможних класів та лицемірно обґрунтовувалося принципами рівності та справедливості.

Погоджуючись на збереження в податковій системі України пропорційних податкових ставок, будь-який реформатор цим самим оголошує себе провідником політики рівнорозподіленої бідності по відношенню до більшої частини громадян України. Це продовження економічної логіки СРСР. Така політика тривала весь період незалежності та її результатами є бідність суспільства, економічний занепад, деіндустріалізація, хронічний дефіцит державного бюджету, економічна слабкість України, корупція тощо.

Загалом же, формування податкової системи, податкової політики та їх реалізація є дуже захоплюючим детективом із великою кількістю інтересантів. Про це можна розповідати багато та довго й до цієї теми ми неодмінно ще повернемося в подальших публікаціях.