Про те, чому нестачу хліба «Слуги» будуть компенсовувати видовищами

Навесні 2019 року кандидат у президенти В. Зеленський розповідав виборцям про Україну його мрії. Гарно розповідав, гарна мрія, але в результаті так і не пояснив, яким чином він реалізує свою мрію. А сама програма в її економічних та соціальних розділах постійно конфліктувала між соціалізмом та капіталізмом; між розподілом та ринковими відносинами.

Одне з впливових українських ЗМІ опублікувало статтю про ситуацію у владі, що складається станом на сьогоднішній день. Описане є концентрованим підтвердженням того, про що протягом усієї каденції чинної влади говорили окремі незалежні експерти в Україні. Влада прагне встановити диктатуру. Влада намагається відтворити УРСР 2.0. Влада обрала шлях більшовиків, а це рано чи пізно принесе Україні ще більше проблем, викликаних насамперед розворотом у бік централізації. Варто зазначити, що цей розворот зроблено вже давно. Кожна каденція влади посилювала централізацію під себе. Особливо яскраво це проявлялося в економічній політиці. Різниця в тому, що нинішня влада просто почала діяти більш відкрито, по-більшовицьки.

Як ілюстрація, напередодні чергового саміту Україна-ЄС оголошені чергові брехливо-амбітні наміри «в ЄС за 2 роки». Майже як п'ятирічка за три роки: виконаємо та перевиконаємо. Відчуваєте риторику будівельників розвиненого соціалізму та комунізму? При тому, що влада вже й не пам'ятає, а навіщо ми власне будуємо «європейський храм» в Україні.

Основна мета внутрішньовидової боротьби у владі — звуження кола тих, хто збагачується за рахунок бюджету. Апетити стають більшими.

Влада вийшла на фінішну пряму — виникла крайня потреба прискорити процес закріплення «промосковської диктатури» в Україні. «Промосковська диктатура» не означає капітуляції перед ворогом, адже можна сформулювати і по-іншому диктатуру українських «нео-большевиків». І одне й інше формулювання об'єктивно відображатимуть суть цілей верхівки чинної влади — досягнення безроздільної влади з ліквідацією необхідності зважати на думку суспільства і подальшого диктату для цього ж суспільства свого «порядку денного». Лише у досягненні такого рівня диктатури чинна влада бачить можливість забезпечити своє самозбереження.

Ціль ризикована, оскільки за такою метою маячить кров громадянської війни, що в умовах війни зовнішньої може призвести до дуже негативних наслідків. Історія знає чимало таких прикладів із Стародавніх часів. Як один із найнегативніших результатів при такому векторі руху ми можемо знову розгубити своїх західних партнерів. Хто залишиться для «дружби» — питання риторичне для держави прикордоння, якою є Україна.

Єдиною надією на збереження демократичної державності в Україні, хай навіть і такою не досконалою, є вибори з обов'язковою зміною влади з одночасною відмовою від інституту президента в існуючому варіанті. Це питання виживання держави та захисту від внутрішньої катастрофи. Але наявність зовнішньої збройної російської агресії дає владі законні підстави на непроведення виборів і забезпечення самозбереження з реалізацією наміру закріпити абсолютну диктатуру. Така собі модель «московщини по-українськи» як захист від відповідальності.

Слоган «віримо у ЗСУ» набуває глибшого змісту, пов'язаного не лише з відсіччю зовнішньої збройної російської агресії, а й нейтралізації агресії внутрішньої, корупційної, антидержавної та антиукраїнської. Існуючий рівень корупції та прагнення влади до самозбагачення вбиває та руйнує українську державність.

За майже 32 роки незалежності влада настільки дискредитувала норми Конституції, що нову каденцію владі необхідно буде починати з відповіді на запитання: «Що таке держава Україна і яке місце в ній посідає громадянин-платник податків, а яке влада». Без цих відповідей повоєнне відновлення України перетвориться на нескінченний процес функціонування «чорної дірки» для грошей.

Вже неодноразово йшлося про те, що для українського чиновника та політика не існує «людини», не існує «людей», не існує «платника податків» та їхніх інтересів, а лише особистісні та кланові інтереси, які ведуть до самозбагачення без відповідальності. Автори публікації про внутрішньокланову боротьбу у владі за право освоювати гроші на повоєнне відновлення на прикладі чергових «реформ» як результату міжвидової боротьби всередині влади та конфлікту двох законів «Про основи державної регіональної політики» та «Про регулювання містобудівної діяльності» дуже яскраво ці твердження проілюстрували.

Практично всі свої перші 100 днів новообраний президент США Байден витратив на скасування рішень свого попередника. Правильно це було чи ні оцінюватимуть і вирішуватимуть американські виборці у 2024 році.

Останні, але не єдині, ухвалені скандальні законодавчі та адміністративні рішення українською владою виявилися яскравою та остаточною ілюстрацією того факту, що так звана децентралізація була лише відволікаючим шоу. І фактично закінчилася як НЕП свого часу — без скасування, а лише зміною економічної політики з розворотом на більший рівень централізації та присутності державної влади в економіці. НЕП просто померла. Новій каденції українській владі доведеться займатися тим самим, чим свої перші 100 днів займався президент Байден. Рятуючи українське майбутнє!

Натовп любить кров, він любить спостерігати, як людина віддає богу душу. Але тільки мистецтво страти здатне як заворожити так і викликати обурення. У ХХІ столітті страти замінили публічно висвітлюваними обшуками та інколи арештами. Створюється ілюзія відновлення справедливості, шоу справедливості. «Масам потрібні ілюзії, без яких вони не можуть жити. Нереальне для них завжди превалює над реальним, і фальш впливає на них із не меншою силою, ніж правда. Вони просто не відрізняють одне від одного» (З.Фрейд)