На Хмельниччині 75-річна бабуся пече хліб для ЗСУ

Бабуся розповідає: пекла б і більше, якби орендарі давали за її пай борошно. Із 75-тирічною волонтеркою зустрілися кореспонденти Суспільного.

О 10-тій ранку Надія Роздорожнюк з Щербанів Старосинявської громади вже спекла хліб українським бійцям. Каже, що печуться чотири п’ятикілограмові хлібини півтори години: «Ввечері розчинила, ниньки в 4 ранку встала. Через війну боюсь світити, з ліхтариком бігаю».

Хліб дістає з печі, з кожної хлібини обтрушує залишки борошна та змащує водою з олією. Хліб, каже, пече щодня: «Ніякого в мене рецепту нема. Сироватки влила і там трішки посолила, і все. Ложкою розколотила, пачечку дріжджів. Буває, і до години вимішую, бо я вже ж не можу так скоро, вже треба довго місити».

Бабуся каже: пече хліб з 20-ти років, відколи вийшла заміж. Розповідає: в її піч вміщуються всього 4 хлібини, та й запаси борошна закінчуються. Орендар її паю, бідкається, борошна не дає, а купувати дорого. За її словами, на кожну випічку треба нарубати дров, краще всього грабових, та добре пропалити в печі. Бабуся розповідає: зараз у неї гостюють родичі з Києва, то є кому допомагати. Найперша помічниця, каже, правнучка Кіра.

Дівчинка каже, що любить бабусин хліб, натертий часником. Чоловік Надіїної онучки Ірини, Богдан, теж домашній хліб хвалить: «Напевно, найкращий хліб, я просто знаю, яку бабуся вклала в нього любов, свою душу».

Онучка Надії, Ірина, розповідає: невдовзі повертатимуться до столиці. Її мама уже поїхала до Києва: «В Києві зараз вже більш-менш добре. Останні декілька днів тихіше, не чути ні військових дій, не чути пожеж, диму, сирени ще є. Люди повертаються потроху. Мама поїхала на роботу. Каже: люди повертаються, транспорт починає трошки жити, рухатись».

У Ірини й Богдана — двоє дітей. Щоби вчитися дистанційно, каже Ірина, вимушені ходити до сусідів, бо в них є інтернет: «Мобільний дуже поганий, ми ходимо до сусідів. Ми вже скільки телефонуєм, на черзі, вже майже місяць подана ця заявка».

Внуки Надії Роздорожнюк — єдині, хто за час війни приїхав перебути в безпеці обстріли, каже сусідка Людмила Яремчук. У Щербанях, розповідає жінка, рідко в кого є інтернет, а ще немає газу й водопроводу. Хоча порожніх хат, каже, багато: «Ні, нікого в нас не було. В сусідніх селах є. Дзвонила мама, казала, що в хаті по три сім’ї приймають. І так, якщо порожні хати, тоже в селі приймають».

Зі слів Ірини, коли саме вони вирушать додому, поки не вирішили. Бабуся Надія каже: «Коли кацапів виженуть, правда?»

Будинок Дорошенків, каже Ірина, вцілів. А от сусіди, які тікали з Києва на його околиці, вціліли не всі.