Українське серце Національної оперети

Валентина ДОНЧЕНКО-БУТКОВСЬКА, ведуча концерту, народна артистка України:

«Коли мені пропонують провести концерт про Україну, я завжди з радістю погоджуюся. Бо переконана, що наша країна і українське мистецтво — найкращі у світі.

Ми вирішили, що це буде не просто концерт, а концерт-вистава. А якщо це концерт-вистава, то не можна просто виходити і оголошувати назви номерів та виконавців. Натомість я написала декілька сценок, в яких у вигляді гри подавалася інформація про Україну, наші звичаї, красу рідного краю.

Одна з таких сценок була присвячена вінку. Я не вийшла на сцену і не стала розповідати, що в Україні є 77 видів вінків і що це один з найяскравіших символів України. А написала сценку з донькою, якій пояснюю, що таке вінок і що означає кожна квіточка. Приміром раніше, коли дівчина виходила на вулицю у вінку, то хлопець міг прочитати по вплетеним квітам, про її настрій, побажання. Якщо дитина одягала вінок з маками, то це означало, що вона сирота. Тому я кажу на початку сценки: «Не одягай вінок з маками, бо всі думатимуть, що ти сирота». Вінок мав ще й лікувальні властивості, наприклад з ромашки — знімав головний біль. А в найкращий вінок потрібно вплести 12 видів квіток, як 12 апостолів, і колоски. Коли ж дівчина була на виданні, то вплітала квіти вишні та яблуні. Це означало, що вона вже цвіте як плодове дерево і час виходити заміж. Тільки в Україні створюють таку красу — це наш оберіг і корона для просто людини.

Дуже люблю розшифровувати символи: що таке намисто, що таке вишиванка, що таке рушник. І, звісно, одну зі сценок присвятила найвідомішому нашому символу — вишиванці. Саме за вишиванками українців пізнають у світі. Це символ здоров’я, щасливої долі і родової пам’яті. Мами вишивали дітям сорочки й рушники на щасливу долю, особливо коли ті йшли на війну. То були вишиті знаки — обереги, щоб дитина була здоровою, знайшла свою долю і щоб ця долю була щасливою.

Концерт поділили на кілька частин. Спочатку звучали твори про щасливу долю України. Лунала музика українських класиків — С. Гулака-Артемовського, М. Лисенка, Б. Лятошинського, Н. Андрієвської. На вірші наших геніальних поетів Ліни Костенко, Василя Симоненка, Дмитра Павличка. Потім прозвучала прем’єра твору Ганни Гаврилець, яка нещодавно пішла за межу життя, «До Марії». А ще вірші Наталки Поклад та Володимира Арєнєва. Дуже влучні поезії про той кошмар, який так важко пережити. Мені як виконавиці було надзвичайно складно їх читати, бо знову й знову доводилося переживати ті жахливі відчуття.

Ми об’єднали класику і сучасність. А червоною ниткою через увесь концерт пройшла думка, що Україна обов’язково переможе.

У жодному концертів я не відчула стільки болю, скільки тут. Тому що треба було говорити про орків, про рашистів. Навіть оркестранти потім зізнавалися, що під час концерту вони сиділи й плакали. А я стояла за лаштунками і переживала за кожну пісню, як її сприйме слухач, чи зрозуміє загальну канву нашої вистави-концерту. Здається, що зрозумів".

Любов ДОБРОНОЖЕНКО, заслужена артистка України:

«Цей концерт вже раніше йшов на сцені нашого театру. Але зараз зовсім змінилася його концепція. Цього разу ми виконували більше української класики, співали без мікрофонів. Репетиції проводив головний диригент нашого театру Сергій Дідок разом з режисером Максимом Добролюбовим. Можна сказати, що це була зовсім нова програма. Центральний образ концерту — Україна як мати, як берегиня нашого народу. З минулого концерту у складі тріо я виконувала пісню «Якби я вміла вишивати». А цього разу ще й пісню на музику Олександра Білаша «Журавка».

Емоції, що переживаємо зараз, нагадують про те, що довелося пережити у 2014 році. Тоді змушена була виїхати з Донецька. Протягом останніх трьох місяців намагаюся як можу підтримувати своїх близьких та рідних. Мій чоловік пішов воювати, а син став добровольцем територіальної оборони міста Києва. «З Україною в серці!» — це наш перший концерт за часів війни. Вважаю, що він пройшов на одному диханні".

Тетяна ДІДУХ, солістка-вокалістка театру:

«Словами не описати всіх емоцій від такої довгоочікуваної зустрічі з глядачем та ще при нинішніх умовах повномасштабної війни… Дивно навіть вимовляти це слово «війна». Але це нові страшні реалії, в яких ми живемо вже більше трьох місяців. Якою радістю було побачитися з колегами у стінах рідного театру на репетиціях, які відбувалися за тиждень до концерту! Побачити, що люди живі і з ними усе добре. Тому перше, що усі ми робили — зі сльозами на очах міцно і довго обіймалися. Ще не зі всіма колегами, звичайно ж, побачилися, бо не усі в Києві. Але маю велику надію, що скоро це станеться і ми знову об'єднаємося у нашу велику театральну родину з її творчим життям! Відбувся надзвичайно душевний та теплий концерт. Україна зараз у серці кожного українця з її болями, стражданнями, успіхами, сльозами, досягненнями, радощами. Усе загострилося до максимального рівня! Усі почуття! Так само і в нашому концерті — усі українські твори, які виконувалися, ще більше, ніж раніше, пропускалися через усю душу, кожну нашу клітинку! В концерті звучали і українська класика, і фольклорні твори, і стрілецькі пісні. Я виконувала пісню Наталки-Полтавки з однойменної опери Миколи Лисенка, а також прем'єру пісні «А у тих багачок» Бориса Лятошинського та славнозвісний твір геніального Володимира Івасюка «Я піду в далекі гори» у дуеті із Віталієм Івановим в обробці Сергія Дідка.

Хотілося показати через свій спів наскільки наша нація сильна, квітуча, яскрава, усміхнена та співуча, незламна. Вона переживає болі, але рухається далі і йде до Перемоги попри усі важкі обставини як особисті, так і цілої країни загалом! А фіналом нашого концерту, коли глядачі разом із артистами плакали та співали, стала пісня січових стрільців «Ой у лузі червона калина». Надзвичайно цікаве аранжування цієї пісні зробив диригент концерту — Сергій Дідок. Просто мурахи по шкірі від першого ж звуку. І в кінці, як завжди, оплески, за якими і ми, артисти, і глядачі, так скучили! Боже, бережи нашу Україну, кожного нашого воїна, який боронить нашу рідну землю, та кожного, хто докладає свої зусилля задля нашої Перемоги!"

Едуард ОВЧАРЕНКО

Друковану версію читайте в газеті «Слово Просвіти».