«Геополітика: підводні камені економічної вигоди»

США накладає вето на продовження «досліджень» (вивчення) Росії. Глобалізація отримує новий поштовх до розвитку. Збільшується ємність відкритого ринку за рахунок пострадянських держав. Ейфорія досягла такого рівня, що практично ніхто не захотів помічати, як після 1999 року вектор розвитку Росії змінився.

Змушені були звернути на це увагу тільки в 2014 році. Тоді, коли Росія в порушення всіх прийнятих на себе міжнародних зобов’язань та національного законодавства (включаючи власну Конституцію) розв’язала війну проти України. Окупувала частину її суверенної території. За ці 15 років перебування поза фокусом уваги дозволили Росії напрацювати і отримати великий обсяг компетенцій по використанню слабкостей Західної демократії в своїх інтересах, на свою користь. Одна з таких слабкостей — пріоритет економічної вигоди.

У Росії використання економічного впливу поставлено на системну основу, с часом цей інструмент став більш складним, прагматичним, раціональним і філігранним у виконанні, глибоко інтегрованими в зовнішній політиці.

Один метод використання полягав у забороні на імпорт вибіркової харчової продукції під приводом невідповідності фіто-санітарним стандартам РФ для визначення ступеня залежності її виробників від ринку РФ або як економічне покарання за певні політичні кроки урядів держав — економічних партнерів. Як правило, це були високоякісні продукти, але малозначні для політичних інтересів РФ.

Другий метод полягав в маніпулюванні припиненням поставок енергоносіїв, або введення політично дискримінаційних цін з метою політичного покарання/примусу до продажу національних енергетичних активів резидентам Російської Федерації. Ухвалення інших політичних рішень в інтересах Москви. Цієй практиці сприяє плутана і недосконала правова система країн-жертв, корупція, яка компрометувала державні інтереси і конкретних політиків.

Зазначені методи створювали підґрунтя для поступливості і розширення впливу РФ. Україна відчула це на собі, коли керівництво РФ вирішило взяти під контроль і в власність всі значущі економічні активи в Україні для посилення політичного впливу, вдавшись до економічних санкцій на імпорт.

Росія не обмежила свої амбіції застосовувати економічний вплив щодо пострадянських держав, а спробувала поширити значну залежність ЄС від поставок енергоносіїв на інші напрямки економічного співробітництва. Це було складно, так як середовище ЄС сильно відрізняється від пострадянського, економіка країн-членів є більш сучасною і диверсифікованою.

У державах Європейського Союзу Кремль мав в наявності дуже мало специфічних контактних ліній для використання з метою впливу. Одночасно, правова і нормативна база країн-членів ЄС виявилася більш прозорою і твердою. Кремль потребував застосування більш м’яких і розсіяних стратегій і методів і в кінці кінців їх знайшов. Тут більше спрацьовувала співпраця, ніж примус, кооптація ніж корупція, заохочення ніж загрози і переконання ніж покарання.

Ця стратегія Кремля стала довготривалою за характером, орієнтованою не стільки в події як можливості, а на переформатування динаміки, відчуття і очікування, які керують відносинами ЄС з Росією. Ця стратегія реалізувалася через ряд інструментів.

По-перше, ділові відносини створювали можливості для створення осіб суспільно-політичного впливу і синтезаторів, які формують проросійське мислення в державах ЄС.

По-друге, іноземних інвесторів в РФ заохочували лобіювати власні національні уряди в напрямку «розуміння» російських підходів і утримуватися від акцентування уваги на складних питаннях. Таких як права людини або недоліки політичної системи.

Створення позицій для впливу всередині країн-членів ЄС також відбувалося не на порожньому місці, існували «напрацювання» і досвід ще з радянських часів. Все це дало Кремлю можливості для реалізації стратегії енергетичної «фінляндізації» — коли ефективний тиск здіснюється на малі сусідні держави без прямих погроз. Таким чином росли амбіції РФ стати основним постачальником енергоносіїв до ЄС без створення відчуття зростаючої загрози того, що, використовуючи енергоносії Росія отримує не тільки процвітання, а й владу над економічними партнерами.

Автор має можливість привести в приклад власну розмову, яка відбулася в 2011 році з представником банка Німеччини. На питання: «В ситуації дилеми вибору між європейським прагненням України і інтересом до російського газу, що вибере Німеччина? Була відповідь: «Російський газ! З Україною розберемося потім». «Суверенна глобалізація» в російському розумінні реалізувалася, вона дозволяла контролювати випадки виникнення напруги у відносинах і управляти міжнародною відкритістю, що несло Росії процвітання і посилення її можливостей. А, відповідно, зміцнення влади всередині Росії і посилення російських позицій на міжнародній арені.

Важливо відзначити, що після зміни влади в Україні, як результату «Революції гідності», збройної агресії РФ в Криму і на Донбасі, політичного і економічного протистояння Заходу з Росією відносини цих суб’єктів, напрацьовані в рамках розвитку глобалізації, нікуди не зникли разом з причинами, які спонукали сторони ці відносини розвивати.

Одним із наслідків такої ситуації є позиція наших європейських партнерів, коли, заявляючи про пріоритетну необхідність: «ЄС повинен навчитися мислити, як геополітична сила». На перше місце в переліку загроз ставиться питання: «Що станеться, якщо американці обмежать торгівлю і інвестиції ЄС до Росії або Китаю так само, як вони це зробили з Іраном? Це порушить торгівлю на суму близько 190 млрд євро на рік для Росії». Це мислення «ринкового торговця» не можна вважати мисленням «геополітичної сили» в умовах наростання загрози розширення меж збройної агресії і втрати контролю (в тому числі економічного) над цілими європейськими регіонами або прилеглим до них територіями.

Подальші перспективи розвитку ситуації можна спрогнозувати, звернувши увагу на Молдову, в якій баланс зовнішніх сил впливу, в деякому сенсі, схожий з українським. Там Росія, повністю домінує в сфері безпеки. Їй вдалося переконати західних партнерів в тому, що тільки вона здатна навести порядок і забезпечити стабільність, чого хочуть і інші гравці.

Незважаючи на те, що Молдова (як і Україна) є учасником ініціативи ЄС «Східне партнерство» і навіть кілька років вважалася її флагманом, незважаючи на потужну зацікавленість в успіху Молдови в цій програмі з боку Румунії (Україні цього не вистачає), відсутність лінії прямого протистоянні з ВС РФ, гравці погодилися на компроміс, який полягає в спільній дії (управлінні) цією територією за домінуючої роллю РФ. Форма формованого Росією правління передбачає федералізацію Молдови по лінії Молдова-Придністров'я (український аналог «мінських домовленостей»).

По-перше, така федералізація Молдови (ліквідація внутрішніх кордонів РМ-ПМР) надає Тирасполю легітимність і повну незалежність від Кишиніва, дозволяє Кремлю залишити на необмежений час свій військовий контингент, сукупно надає можливість Кремлю тримати під повним контролем сферу безпеки Молдови та погрожувати Україні на новому напрямку.

По-друге, після прийнятого гравцями псевдо «антіоліграхічного» державного перевороту, який стався в Кишиніві 7−13 червня поточного року при формуванні нової влади правляча коаліція в Кишиніві також стала де-факто підконтрольна Кремлю.

На жаль, наші основні західні партнери вперше відкрито продемонстрували, що без врахування інтересів і «конструктивного залучення» Росії в обмін на фіктивні економічні вигоди для ЄС вони не бачать можливості досягти миру і стабільності на пострадянському просторі Східної Європи. Насправді, вони лише посилюють загрози подальшої дестабілізації ситуації, сприяють посиленню Росії, розширенню її апетитів. І все це в Чорноморському регіоні. На поточному етапі держави Західної цивілізації програли Молдову РФ.

Світова спільнота крізь пальці дивилася на Карабах, Придністров’я, Абхазію, Південну Осетію. При цьому брало під осуду боротьбу чеченського народу за незалежність. Це потурання по відношенню до Росії базувалося на хибному посиланні — пропоновані для Росії економічні вигоди мінімізують її агресивність.

Мислення «економічної вигоди» не подолано і після закінчення 5-ти років війни Росії проти України. Протистояння між Росією і світовим співтовариством в Сирії, Великобританії, Європі, навколо КНДР, фактичної окупації Азовського і Чорного морів і так далі. В тому числі, це проявляється у відсутності консолідованої позиції по відношенню до політики що проводить російське керівництво. Тієї консолідованої позиції, яка виявилась успішною в період протистояння двох ідеологій, протистояння між капіталізмом і радянським соціалізмом — нажаль вже немає!

Наприклад, Туреччина в заявах і окремих діях підтримує суверенітет України, а з іншого боку розвиває відносини з Росією. У тих питаннях, які представляють для Туреччини економічний і геополітичний інтерес. Як результат Туреччина має — падіння вартості національної валюти, інфляцію, проблеми в побудові відносин з державами західної цивілізації і державами членами НАТО. Така ситуація також негативно відбивається на внутрішньому житті Туреччини. Загроза виникнення військово-стратегічного союзу (навіть тимчасового) між Туреччиною та Росією збільшує рівень загроз для суверенітету України.

За своєю глибинною суттю, існуючий рівень протистояння між РФ і Західною цивілізацією на всіх ділянках свого прояву — це протистояння різних моделей геополітики.

Росія є прихильником традиційної моделі. Традиційна геополітика робить акцент на військово-політичну могутність держави і домінуючу роль географічних чинників у захопленні чужих територій. Реалізуючи такий підхід, Росія окупує Крим, який потрібен Росії виключно як військова база. Військова база, з якої Росія починає повністю контролювати Азовське і Чорне море. Загрожувати безпеці практично всій Європі, Північній Африці, державам Перської затоки. Контролювати Україну. На думку кремлівського керівництва тим самим Росія повертає собі статус держави, з якою не можна не рахуватися і до думки якої не можна не прислухатися. Реалізуючи такий підхід, Росія окупує частину Донецької і Луганської областей.

На іншому полюсі протистояння нова і новітня моделі геополітики або гео-економіка та гео-філософія. Її прихильниками є більш розвинені держави Західної цивілізації. Гео-економіка робить акцент на економічній і технологічній могутності держави. А гео-філософія розглядає цивілізаційні відносини і трансформацію світового порядку, заснованого на уявленнях про множинність світів.

Образно, це протистояння можна проілюструвати на прикладі періоду Великих географічних відкритій, коли, пристаючи до берега чергового нововідкритого острівка капітан корабля орієнтується на парадигму цінності будь-якого людського життя, а місцеві аборигени на цінність мозку, серця або печінки опонента. З’ївши які можна знайти нові компетенції. А будь-яка пропозиція вигідного економічного обміну для обох сторін аборигенами сприймається як запрошення на обід. Цитата з промови А. Гітлера: «Будь-яке запропоноване нам компромісне рішення вимагало б від нас зміни нашого світогляду і жестів доброї волі. […] Ми стоїмо перед суворою альтернативою: або нанести удар самим, або рано чи пізно отримати територіальні претензії».

У цьому протистоянні РФ продовжує готуватися до розширення обсягів «експорту агресії». Формуються нові претензії до держав колишнього Радянського Союзу, які в подальшому можуть бути трансформовані в територіальні претензії. Наприклад, в російській пресі стали з’являтися статті про борг перед Росією усіма колишніми республіками СРСР. При цьому обсяг цього міфічного боргу оцінюється Росією в 11 трильйонів доларів США.

Крім цього, в Росії вважають, що держави-члени Євросоюзу і НАТО: Болгарія, Угорщина, Польща, країни колишньої Югославії, Чехія і Словаччина (які в публікаціях розглядаються в контексті єдиної держави), ФРН (вірніше східна Німеччина, колишня НДР), заборгували Росії ще 3,9 трильйона доларів США. Подібні боргові претензії можуть стати для кремлівського керівництва дуже зручним приводом для окупації територій цих держав.

У той же час європейські політики продовжують вважати, що розвиток економічних відносин з Росією може гарантувати стабільність європейської безпеки, хоча не можуть відмахнутися від факту наявності загроз. «Для Росії … події Другої світової війни є важливим нагадуванням … На цій кривавій сторінці світової історії в певному сенсі виписана суть історичної місії Росії … — всіма силами утримувати Європу від остаточного відриву від християнської традиції і спроб створити на Землі «чудовий новий світ» , — це цитата зі статті керівника служби зовнішньої розвідки РФ С.Наришкіна. Ймовірно, в розвиток такої заяви з Росії до Сербії вже відправлені підрозділи ВКС РФ.

У поточному, 2019 році Європейська рада з питань міжнародних відносин опублікувала доповідь «Стратегічний суверенітет: як Європа може відновити здатність діяти». У тому числі, в цьому документі зазначалося, що вибудувана ЄС парадигма його життєдіяльності представляла цілком очевидним — «глобальна економічна система є окремою по відношенню до геополітики і безпеки».

Але виявилося, що інші держави за межами ЄС можуть думати інакше. Проблема, на думку автора, полягає в тому, що в процесі формування своєї політики безпеки ЄС виходить з помилкових посилань. І цей самообман формується на основі бажання отримати виключно більше економічної вигоди. Він (ЄС) оцінює загрозу, що виходить від США, сприймаючи дії США по відношенню до Ірану або РФ (приклад долі Північного потоку — 2), як загрозу суверенітету ЄС, а не як прагнення США вплинути на відновлення міжнародної або глобальної безпеки. При цьому чекаючи від США дій по її, безпеки, забезпечення на європейському континенті.

З точки зору автора, проблему треба розглядати, в першу чергу, в іншій площині. Як протистояння різних моделей геополітики. Протистояння, де, наприклад, Росія або Китай розглядають економічні відносини як елемент, інструмент геополітики. Як зброю досягнення переваги. В рамках пропозицій по розробці «робочого плану з розвитку можливостей ЄС» відзначається готовність здійснювати миротворчі місії в Косово і Африці. Але не відбивається готовність до захисту своїх східних кордонів від російської агресії. Або забезпечення оборони ЄС на території України, де російська збройна агресія вже несе загрозу європейській безпеці, включаючи безпеку судноплавства в Чорному і Азовському морях.

Що допустимо було б порекомендувати.

По-перше, переглянути на поточному етапі розвитку подій рейтинг пріоритетів загроз і ризиків. У Європі, на Близькому Сході і в Африці основною загрозою вже стала Росія.

По-друге, для Румунії, Грузії, України — усвідомити, що в Чорноморському регіоні тільки вони мають більш високий рівень імунітету від «русского мира» і здатні показати приклад формування регіональних союзів де економічна вигода формується з орієнтиром на однакові цінності і розуміння необхідності забезпечення національної безпеки, як умови сталого розвитку.

По-третє, всім зацікавленим сторонам усвідомити, що не завжди економічна вигода здатна забезпечити стабільну національну безпеку і територіальну цілісність. Що економічна вигода може бути використана вороже налаштованою державою як інструмент позбавлення суверенітету.