Потаємна зброя таємних спецагентів. Частина 2. «Стріляюча авторучка»
Розробка потаєної зброї для спеціальних агентів здійснювалась за різними цілями та мала різну мету, у тому числі і проведення диверсійних заходів у глибокому тилу ворога.
Частина 2. «Стріляюча авторучка».
Продовжуючи тему потаєної зброї спеціальних агентів, особисто хочеться зупинитись і ознайомити читача зі «стріляючою авторучкою».
Згідно архівних даних, ще у 1941 році на півночі Лондону у Велвені, була утворена таємна лабораторія, якою керував відомий вчений Д.М.Невітт, який і організував роботу щодо розробки спеціальної потаєної зброї, для здійснення диверсій, які, на той час, були головними засобами англійців, що діяли у тилу німців. Керувало цією тонкою, але голосною і важливою роботою Управління спеціальних операцій (УСО), на чиє замовлення усе це і виготовлялося. (Ця назва можливо знайома декому з українців).
Що ж виробляла ця лабораторія? Спеціальна зброя та спеціальні засоби, які були мало примітними, надійними і достатньо компактними.
Наприклад: «стріляюча авторучка». Її експонат теж представлений на виставці у музеї шпигунства США. Ця зброя виготовлялась як для нападу, так і з метою самозахисту спеціальних агентів УСО. З часом, англійці «модернізували» свій винахід і зробили «стріляючу авторучку» багаторазовою, тобто такою, яку можна було перезаряджати, (в тому числі і з кулями зі слезовиділяючею сумішшю).
Як і з «стріляючою цигаркою», американці підхопили цю ідею у англійців (можливо не вперше застосував засіб реінженеринга) і також утворили стріляючий пристрій, який був теж замаскований під «авторучку».
Згідно архівних даних, англійці передали свій винахід американцям з Управління стратегічних служб (УСС). Відділ розробок та досліджень цього відомства утворив свою «стріляючу авторучку», яку спочатку назвали «Скорпіоном», але з часом перейменували у «Стінгер"(stinger — жалючий, жало) (прошу не плутати з американськими «Стінгерами», які застосовувалися для знищення повітряних цілей, і які, свого часу, поставлялися до Афганістану).
Згідно інструкції, щоб зробити постріл з цього «жала», проводиться відповідна маніпуляція з кріпленням до карману і направленням псевдо авторучки у бік «об'єкту», а натискаючи на це кріплення — лунає постріл.
Треба сказати, що виробництво «Стінгерів» було масовим (бо була потреба), і їх зробили понад 40 тисяч екземплярів.
А нове покоління «стріляючих авторучок» з’явилося на початку 60 — х років минулого століття і ним було повністю «озброєне» ЦРУ. Довжина цього «Стінгеру» дорівнювала усього 114, 3 мм, тому вона не викликала підозри і носилась як звичайна авторучка.
Англійці не стали відставати від американців, (і можливо застосували бенчмаркінг) та виготовили «стріляючу авторучку», яка за допомогою стислого повітря робила постріли, але замість куль — робила це голками. Ця «стріляюча авторучка» теж експонується на виставці шпигунства та має назву «Wellpen».
І знову американські скористалися цією ідеєю і розробили цанговий олівець, який робив постріли теж голками, але у яких знаходилась отрута кураре. Але це було зроблено вже на замовлення ЦРУ США.
З архівних матеріалів відомо, що аналогічним пристроєм — «стріляючою авторучкою», яка робила постріли голками з отрутою, планувалось ліквідувати іспанського диктатора Франсіська Франко і лише випадковість завадила цьому. Але це інша історія.
(далі буде)
