Дніпро. Записки з мовного круглого столу

15 травня у Дніпрі говорили про українську мову. Громадські активісти, підприємці, члени родин загиблих Героїв і правозахисники зібралися в ОДА, щоб поспілкуватися за круглим столом. Вони обговорювали реалізацію державної мовної політики у Дніпропетровській області.

Захід організувала голова громадської організації «український Культурний Центр» Ляля Євтушенко. За її словами, на Дніпропетровщині 80% шкіл — україномовні. Крім того, наша область займає передові позиції серед дописувачів в українській Вікіпедії. Однак ситуація з дитячими садками не настільки оптимістична: вони повністю зросійщені. Як повідомив сотник Старосамарської сотні Олександр Коваль, в Дніпрі немає жодного україномовного дошкільного навчального закладу. Вихователі спілкуються з маленькими дітками російською. Так само, як і з їх однолітками, що живуть в державі-агресорці. Тому, завданням Дніпропетровської міської ради має стати дотримання мовного режиму. Адже, юридично у дитячих садочках мовою спілкування є українська.

На круглий стіл у Дніпро завітала дитяча письменниця і активна громадська діячка Лариса Ніцой. Вона підняла питання з приводу використання мов національних меншин в навчальних закладах України. Пані Лариса подорожувала країнами Європи і виокремила кілька таких собі «мовних моделей». Перша з них називається загальноєвропейською. У школах більшості країн ЄС мови національних меншин не вивчаються взагалі, що, зрештою, не вважається дискримінацією. Друга модель — польська. Вона дозволяє приділяти увагу мовам національних меншин у спеціальних школах і то, тільки тричі на тиждень. У Болгарії для них відводять спеціальні факультативи. Також існує латвійська мовна модель. Вона передбачає плавний перехід на навчання державною мовою. У початкових класах школи діти навчають рідною мовою із поступовим додаванням предметів, які читатимуться державною. А вже у старших класах, учні слухають уроки повністю державною мовою.

Про ситуацію із станом української мови на Дніпропетровщині розповіли громадські активісти. i-ua.tv зібрав їх думки і пропонує з ними ознайомитися.

Ганна Счасна — художниця петриківського розпису, вдова Добровольця Андрія Широкова та багатодітна матір

«Цілий рік я спостерігаю як моїх дітей повертають до орбіти Росії. Як це відбувається? Вони відвідують скрипку, танці та карате. Всі ці гуртки ведуться виключно російською мовою. А спілкуватися з моїми дітьми українською викладачі, на жаль, відмовляються. Другий музичний інструмент доньки — фортепіано. Їй видали ноти для початкових класів. По ним моя дитина грає наступні п’єси: «Поют партизаны», «Куклы матрешки», «Портрет Ильича», «Октябрята». До того ж книжка проілюстрована відповідними малюнками, які пропагують радянщину. Оскільки викладачі не бажають йти для нас на жодні поступки, ми ходити до музичної школи більше не будемо. Так само, нам довелося відмовитися від карате, бо тренер не володіє державною мовою.

Крім того, мої діти ходять на різноманітні вистави в цирк, планетарій та театри. На жаль, всі вони російськомовні. Так відбувається скрізь. Навіть новорічна вистава в ОДА, призначена для дітей військових, також йшла російською. Більше того, у ній використовувалися російські казкові персонажі Дід Мороз та Баба Яга. А в кінці перемога над злом супроводжувалася музикою балалайки та піснею «Полным полна моя коробочка». Це був просто жах. Більше того, навіть у школі де вчаться мої діти, жодного разу не згадали, що в країні йде війна. Вчителі це пояснюють приблизно так: «Мы не хотим, чтобы детям было страшно». Я вважаю, що нехтування українською мовою і патріотичним вихованням відбувається з дозволу наших міських очільників. Через їхню байдужість, у нашому місті виховують кого завгодно: росіянців, манкуртів, але не українців.

Наталя Катрич — викладачка української мови та літератури у Дніпровському музичному коледжі

«У нашому закладі жоден предмет не викладається українською, крім власне самої української мови як дисципліни та інколи історії України. Тим не менш, наші студенти залюбки готові слухати лекції державною мовою і самі переходять на неї під час спілкування. Вже не один рік я чую від них скарги: «Ми звикли до української термінології, а тепер нам доводиться перекладати все на російську. Ми навіть не завжди розуміємо, що мають на увазі наші викладачі».

Не зважаючи на те, що офіційною мовою викладання у музичній академії є українська, за фактом навчальний процес відбувається російською. І це — порушення наших прав, Конституції України та Закону «Про освіту». Однак, на жаль, в міністерстві освіти ці процеси воліють не помічати. Навіть, якщо організувати перевірку викладачів — вони читатимуть лекції українською мовою. Але варто переглянути студентські конспекти за весь час навчання — і вони будуть російськомовними.

Що ж стосується забезпечення академії підручниками з української, то керівництво бібліотеки не хоче закуповувати нові. Але на щастя, у цьому році ректор дав мені на це дозвіл і гроші. Я придбала нові підручники і зараз вони знаходяться в моєму кабінеті. Але їх все одно недостатньо. Мені доводиться видавати по одному підручнику на два студенти".

Ольга Штанько — підприємець і активна громадська діячка

«Файна крамничка» — це один з небагатьох україномовних просторів у Дніпрі. Тут можна просто поспілкуватися і вирішити свої питання з одягом. Але на жаль, у мене є проблеми з наймом персоналу. Бо знайти людину, що вільно володіє українською мовою, як виявилося, не так вже й легко. Зазвичай, бажаючі отримати роботу у «Файній крамничці» або не вміють нею розмовляти, або мають недостатні навики спілкування.

Тим, хто зміг сказати українською мовою хоча б кілька фраз, ми говоримо: «Гаразд, вас прийнято на роботу. Але у майбутньому ваш рівень української нас не задовольнить. Ви маєте його вдосконалювати, аби потім вільно працювати з людьми. І навіть, якщо до вас покупець звертається російською, все одно відповідайте українською. Навіть, коли вас попросять перейти на російську, скажіть: «Вибачте, але я не можу».

Тим, хто володіє українською на недостатньому рівні, я раджу читати в голос Ліну Костенко або інших наших письменників. І багато кому такі вправи дійсно допомагають. Як показує досвід, хто хоче у нас працювати — той знаходить в собі сили на вдосконалення української. Але, на жаль, серед молоді таких людей небагато. Однак, якби скрутно нам не доводилося з персоналом, ми ніколи не погоджуємося на повністю російськомовних продавців. Якщо зовсім нікому працювати — самі стаємо на прилавок. З позитивних моментів роботи «Файної крамнички» — дуже багато наших покупців дякують, за те, що чують рідну мову".

Крістіна Головачова — доктор філософії у галузі права, голова громадської організації «Сузір'я Мальв»

«Хочу сказати про медицину, а саме — послуги сімейних лікарів. Я неодноразово зіткалася з тим, що медичні працівники не можуть зі мною спілкуватися моєю рідною мовою. Чому я — українка маю принижуватися і просити лікаря розмовляти державною? До речі, я знайома з родинами, де діти не розуміють російської, бо з малечку батьки їх навчили тільки рідній українській мові.

Але зараз, поки відбувається реформа охорони здоров’я, ми маємо на них важелі впливу. Саме тому, я закликаю при підписанні контракту з сімейним лікарем внести вимогу про надання послуг зрозумілою мовою для клієнта. Думаю, лікар погодиться, бо відтепер його заробітна плата залежатиме від кількості пацієнтів.

На сьогоднішній день, нам також слід звернутися до обласного департаменту охорони здоров’я. Він повинен видати наказ про те, що обслуговування людей має бути, в першу чергу, державною мовою. Якщо пацієнт її не розуміє, він може попросити лікаря спілкуватися іншою. Більшість медичних працівників отримали освіту за державний кошт, працюють в Україні, а тому мають володіти українською настільки добре, щоб надавати людям послуги".

Сергій Ніконов — голова громадської організації «Родинне Коло Загиблих Героїв»

«Мої дідусь і бабуся за національністю українці. Моя мама народилася у Воронезькій області, де раніше були цілі українські поселення. Я ж народився на території Рязанській області. Коли я туди приїздив, задавав собі питання: «А чим ми відрізняємося один від одного?». Відповідь — мовою. Так вийшло, що я протягом більшої частини свого життя не знав мови своїх рідних. Чому? Тому що Імперія Зла поставила за мету винищити наш народ.

Мій син Павло пішов у 2014 році на війну Добровольцем і загинув в ІЛ-76. Чому він став на захист Батьківщини? Бо у нашій родині завжди поважали українські звичаї і традиції. Мої онуки вдома спілкуються українською мовою, і я вирішив піти на курси з її вивчення.

Наша організація «Родинне коло загиблих Героїв» робить все, аби наша мова жила. Бо якщо її не стане — не стане й України. На жаль, у Воронезькій області українські села зросійщилися. Сучасна молодь не бажає спілкуватися українською мовою, бо вважає це непотрібним. Зараз там з’явилася така собі національність «рузкий». Якщо ми не будемо захищати нашу мову, таке лихо має загрозу поширитися на всю територію України. Але ми не дамо Московії себе обрусячити і знищити. Можливо, ми зараз маємо один із останніх шансів відірватися від Імперії Зла назавжди. Впевнений, ми його використаємо на всі сто відсотків".

Громадські активісти ухвалили резолюцію круглого столу і відправлять її до всіх гілок влади. Із її текстом можна ознайомитися на фото нижче.

Ірина Сатарова