Любомира Бурлачук: Україні потрібна революція свідомості
Не індустріалізація врятує Україну, а нове мислення, нова людина, нові смисли.
На тлі економічної кризи, серед політиків, громадських активістів і науковців почастішали дискусії щодо необхідності проведення індустріалізації в Україні. Нібито побудова нових промислових підприємств і оснащення вже існуючих якісними верстатами має стати панацеєю від всіх економічних бід. Але чи потрібна Україні індустріалізація? Адже на думку частини політиків і науковців, її передумовою має стати повернення до співпраці з Росією, а це — продовження окупації. Відповідь на це питання, i-ua.tv шукав у незалежної дослідниці Любомири Бурлачук.
— На Вашу думку, чи врятує Україну індустріалізація?
— Для початку, давайте згадаємо, що таке індустріалізація. Поняття індустріалізації пов’язано з історичною епохою європейської промислової революції. Вона почалась в 1750 році в Королівстві Великої Британії після періоду так званої прото-індустріалізації (мануфактура, використання енергії спалювання вугілля). Це була перша індустріальна революція. Тоді людство перейшло на новий вид енергії (водяну і парову) для механізації виробництва, будівництва залізниць, створення легкої та важкої промисловості.
З 1870-го року відбулася друга промислова революція. Вона включала у себе науково-технічну революцію і перехід на нові види енергії (електрику, нафту і газ) для створення масового виробництва. Досягненнями кінця 19 ст. — середини 20 ст. також стали: двигун внутрішнього згоряння, хімічний синтез, телеграф, телефон, конвейєрне виробництво, нові транспортні засоби (автомобілі та літаки).
Індустріальна фаза завершилась на початку 70-х років минулого століття системною кризою і переходом в постіндустріальний етап. Він передбачав кредитну економіку споживання, послуги та враження, з розвинутим банківським сектором.
Отже, індустріалізація — це історичний процес прискореного соціально-економічного переходу від аграрного способу суспільного виробництва (традиційна фаза, яка тривала з часів неолітичної революції 9500 до н.е. до середини 18 століття), до промислового способу виробництва (індустріальна фаза). Вона розпочалась в Англії, поширилась на США (1790 — 1870), країни Європи (Франція, Німеччина), Японію (1880 — 1970). Протягом всього 200 років індустріальна фаза сформувала матеріально-технічну базу капіталізму. Його основою став розвиток великого машинного виробництва та інноваційних технологій, зокрема в енергетиці та металургії.
— Але ж на індустріальній революції промисловий розвиток людства не завершився?
— Так. Середина 20 століття ознаменувала початок третьої (цифрової) промислової революції. На основі електроніки та інформаційних технологій з’явились автоматизовані виробництва, роботи, персональні комп’ютери, системи телекомунікації, Інтернет, гуманітарні технології і моделі управління. Людство почало використовувати новий вид енергії — атомну, а також отримало доступ до енергії термоядерного синтезу.
З початку 2000-х етап постіндустріалізму знаходиться в стані глобальної кризи. Вже сьогодні авангардна частина людства переходить в трансіндустріалізм. Так називають економіку замкнутих циклів виробництва на основі штучного інтелекту, робототехніки, аддитивних технологій, квантових копірів, автономних транспортних засобів, нано- та біотехнологій.
І це — четверта індустріальна революція. Вона ґрунтується на принципово інших механізмах пізнання, освіти, управління, виробництва. На порядку денному — інтернет речей, управління геномом, кіборгизація (технології, побудовані на синтезі органічних та неорганічних систем, що стирають межі між фізичною, цифровою та біологічною сферами), квантові комп’ютери, програмування на природних мовах, бездротова передача великих енергій, нові космічні технології.
Четверта індустріальна революція формує основи планетарної цивілізації майбутнього. Це — цивілізація нового типу, яка вперше в історії людства матиме технології створення іншого біологічного виду людини, що відрізнятиметься від Homo Sapiens.
Ми стоїмо на порозі нового світу — світу небачених можливостей, і разом з тим, небачених викликів і загроз, які людство може і не перебороти (глобальна катастрофа, архаїзація і технологічне варварство, тоталітаризм, мільярди безробітних, онтологічна катастрофа — втрата людьми розуміння світу і смислу життя, колапс нових ідей майбутнього, соціальна і біологічна нерівність, екологічні катастрофи, епідемії, війни усіх з усіма).
В майбутнє увійде лише та частина людства, яка має його концепцію, нове мислення та смисли, і здатна реалізувати гуманітарні та технологічні проекти майбутнього. Інша частина людства вже не зможе перебороти розрив в 50−100 років з авангардом людства. Вона буде приречена на вимирання, або стане ресурсом для тих, у кого є проект майбутнього.
А тепер поставимо собі запитання. Де знаходиться Україна в онтологічному, смисловому, гуманітарному, технологічному просторі-часі? Чи має Україна концепцію майбутнього? Проекти майбутнього? Людей, здатних реалізувати ці проекти? Чи здатні ми відповісти на виклики і загрози 21 століття?
— Якою буде відповідь на ці запитання?
— Якщо в двох словах, то Україна одночасно перебуває в різних просторах-часах — традиційному, індустріальному та постіндустріальному. Потрібно синхронізувати і гармонізувати ці простори-часи, щоб здійснити стрибок у майбутнє як керовану катастрофу, радше ніж некеровану.
Ні президент, ні депутати парламенту не мають концепції майбутнього України. Наша держава не має реальних наукових, освітніх, культурних, виробничих проектів майбутнього. Україна per default рухається в напрямку темних віків, архаїзації та технологічного варварства. Так відбувається, тому що старі інститути влади ціною жахливої кризи і відсталості України прагнуть майбутнього як продовження теперішнього. Вони воюють за свій спосіб життя до кінця, цинічно користуючись владою і ресурсами держави для досягнення своїх корпоративних цілей.
Україна втратила смисли заради влади. Така Україна не здатна відповісти на виклики і загрози 21 століття, і може взагалі припинити своє існування як держава.
Samuel Huntington в книзі1996 року «The Clashof Civilizаtions and the Remakingof World Order» дав визначення України як «a cleft country» — розколотої країни, країни на лінії цивілізаційного розламу.
І справді, по лінії Умань — Харків Україну століттями розривають фундаментальні геополітичні, економічні, соціальні, культурні, етнічні, лінгвістичні, релігійні протиріччя. Ці протиріччя проходять також в душі кожного українця, формують ментальність, визначають ідентичність (по відношенню до минулого), впливають на самовизначення (по відношенню до майбутнього). Потужність простору протиріч задає структурність України як складної системи, вектор і динаміку її руху та розвитку. Потрібно визначити фундаментальне базове протиріччя і на його основі сформувати цивілізаційний проект, який трансформує систему і виведе її в абсолютне майбутнє.
В Україні є люди, які мислять, мають візію майбутнього, цілісне бачення і розуміння світу! Вони здатні змінити себе, Україну і світ. Майдан воював за майбутнє як майбутнє також до кінця, але сил і ресурсів у нього — поки що — недостатньо.
Майдан продемонстрував, що базовим протиріччям революції є протиріччя між державними, політичними і фінансовими структурами, які мають реальну владу і ресурси, і тими, хто відповідає за принципово нові технології майбутнього, які вже незворотньо інтегровані в нову систему відносин — виробничих, культурних, соціальних, професійних, особистих.
Протиріччя між інститутами влади і новими технологіями — протиріччя не українського, а світового масштабу.
Та почалось все з України. Майдан поставив питання про те, чи потрібна держава взагалі. На жаль, вона є лише ширмою для корупції, маніпуляцій свідомістю людей та організованого насильства. А ось реальні проблеми суспільства вона не вирішує десятиліттями. Дуже багато функцій держави можна алгоритмізувати і перетворити на applications до мобільного телефону. Ще академік
— Чи потрібна Україні нова індустріалізація?
— Розвиток класичного і некласичного капіталізму в новому світовому контексті веде до катастрофи. Звичайно, потрібна модернізація промисловості, адже Україна пройшла через деіндустріалізацію двічі — з розпадом СРСР, та з втратою промислових потужностей Донецької та Луганської областей через військову агресію Росії. А те, що залишилось, давно застаріло.
Сама по собі індустріалізація і технології нейтральні. Важливо, хто її проводить, і в яких цілях. Наприклад, друга індустріальна революція була використана і комуністичним режимом, і націонал-соціалістичним режимом (фашизмом), і ліберальними демократіями.
Потребою (ре)індустріалізації в Україні хочуть скористатись олігархи — власники великих промислових підприємств. Їм це потрібно для зміцнення своїх політичних і фінансових позицій і відновлення впливу Росії на Україну. Згадайте, що саме в часи Сталінської насильницької індустріалізації 1927−1937 років в Східній Україні були закладенібазові протиріччя, які розривають Україну сьогодні: Східна Україна — Західна Україна, індустріалізація — колективізація, промисловість — сільське господарство, місто — село, атеїзм — релігійність, диктатура — демократія, радянські цінності — європейські цінності, російська мова — українська мова.
Тому модернізацію промисловості потрібно проводити без участі Росії.
Україні потрібно завершити третю і рухатись в четверту індустріальну революцію. Та найбільше Україні потрібна революція свідомості, революція мислення.
Не індустріалізація врятує Україну, а нове мислення, нова людина, нові смисли.
Підготувала Ірина Сатарова
