У Дніпрі відкрили меморіальну дошку бійцю 25-ї бригади Олексію Сєдову

Олексій Сєдов загинув 31 липня, але зміг знайти вічний спочинок на Краснопільському кладовищі тільки через кілька місяців. Похованню передували тривалі пошуки. До повернення у Дніпро Герой лежав разом з товаришами у братській могилі біля недобудованої церкви у парку Шахтарська.

— «Мамо, чекай мене — і я повернуся», — сказав мені телефоном Льоша. Але все сталося не так. Це була наша остання розмова з сином. Льоша загинув уночі — 31 липня 2014 року, — розповідає Раїса Миколаївна — мама Олексія Сєдова. — Він був дуже гарним сином, братом та другом і завжди допомагав іншим. Служив в армії в 2009 — 2010 роках, а потім працював на Південному машинобудівному заводі.

У 2014 році Льоша став на захист України, приєднавшись до 25-ї окремої повітрянодесантної бригади. У її лавах він виконував свій борг перед Батьківщиною і захищав нас. У сина був девіз: «Хто, якщо не я». Він ніколи не ховався за спинами інших. Льоша загинув під Шахтарськом, під час виходу колони з оточення. Його з почестями поховали на Краснопільському кладовищі. Президент України нагородив сина орденом «За мужність» ІІІ ступеню (посмертно). Слава нашим Героям! Низький їм уклін! — сказала мама загиблого Героя.

***

У Дніпрі, 24 травня відкрили меморіальну дошку бійцю 25-ї окремої повітрянодесантної бригади Олексію Сєдову. Вона знаходиться на фасаді середньої загальноосвітньої школи № 89, де вчився Герой. На подвір’ї навчального закладу зібралися охайні, одягнуті у вишиванки учні, а також друзі і побратими Олексія. У знак пошани до нього лунає державний Гімн України, а потім — три холостих вистріли. Мама Героя тримає нагороду Олексія — орден «За мужність» ІІІ ступеню, а сестра Тетяна — портрет. Захід супроводжується традиційною для таких подій музикою: «Адажіо соль мінор» Ремо Джадзотто та «Списком Шиндлера» Джона Вільямса.

— Олексій у нашій школі навчався з 5-го по 8-й клас, — розповідає про Героя директриса Ольга Єнакова. — На вигляд він був самим звичайним хлопчиком: маленьким і щупленьким. А коли трохи підріс — почав займатися східними єдиноборствами, а потім поступив на навчання у технікум. Він був доброю людиною і справжнім патріотом. Напевно, наша школа також вклала у нього любов до Батьківщини і гуманізм, — розповіла вона.

Олексій Сєдов загинув 31 липня, але зміг знайти вічний спочинок на Краснопільському кладовищі тільки через кілька місяців. Похованню передували тривалі пошуки. До повернення у Дніпро Герой лежав разом з товаришами у братській могилі біля недобудованої церкви у парку Шахтарська. Її викопав для хлопців полонений боєць 25-ї бригади Вадим Коваленко.

На «Youtube» є страшні сепарські відео, які стосуються тих подій. Одне з них називається «Допрос пленного укро­карателя. Шахтерск. 31.07.2014». У цьому відео Вадим переносить тіла своїх загиблих товаришів. А вже в наступному, «Допрос пленного бойца Коваленко — урок. ДНР. Шахтерск. Донецк 01.08.2014», він копає для них могилу. Завдяки зусиллям сестри Героя — Тетяни та Романа — друга загиблого під Шахтарськом Романа Федоряки, Олексія та ще 7 загиблих бійців змогли повернутися додому. Хлопців привезли волонтери з Гуманітарної місії «Евакуація вантаж -200» («Чорний тюльпан»). А потім була ДНК-експертиза. 18 жовтня Олексія Сєдова поховали на Алеї слави Краснопільського кладовища. За день до похорону, йому мало виповнитися 24 роки.

Ірина Сатарова