У пошуках сина

За офіційною статистикою в полоні у бойовиків ОРДЛО залишаються 113 осіб, а ще 300 громадян вважаються зниклими безвісти. У сумі це 413 родин, які не можуть ні поговорити зі своїми близькими, ні обняти їх. І так триває вже кілька років. На жаль, аналогічна доля спіткала і мешканку Павлограда Лілію Іванову — маму бійця ЗСУ. За офіційною статистикою хлопець вважається безвісти зниклим. Аби він перейшов до категорії «військовополонений», потрібні докази. Пані Лілія вірить, що її Сашко живий і поділилася з i-ua.tv історією пошуків сина. Далі від першої особи…

***

Син мені не сниться, але я знаю, що він — живий. Його звати Іванов Олександр Євгенович і він зник безвісти під Дебальцевим у лютому 2015. Чесно кажучи, не люблю словосполучення «зник безвісти», мені більше до вподоби дієслово «загубився».

Моя двоюрідна сестра мешкає у Новоросійську (Краснодарський край, Росія) і бачила в новинах по «НТВ» сюжет, де показували українську розбиту техніку та 5 полонених хлопців. Один з них — мій Саша. Між ним та російським журналістом відбулася приблизно така розмова: «Что вы хотите?» — «Хочу домой, моя жена беременная, и у нас скоро должен родиться ребенок». Це відео показували 20 лютого, після того, як Дебальцевський котел став реальністю. Тоді невістка ходила на восьмому місяці вагітності. Вони з Сашею чекали донечку, хотіли її назвати Полінкою. Зрештою, новонароджену дівчинку так і назвали.

Полінка знайома з татком хіба що по фотографії, дивиться на неї і каже: «Папа Фафа». Дівчинка знає, що тато на війні, а війна вона як робота. Поля думає, що коли він повернеться, принесе їй великий мішок цукерок. Сподіваюся, війна скоро закінчиться, Сашу звільнять з полону і він обніме Полінку.

Син отримав повістку у 2013 році, відслужив весь строк, але в 2014 почалася війна. Тоді військових ніхто з ЗСУ не відпускав і всі залишалися на своїх місцях. Але контракт Саша підписав тільки наприкінці 2014 року в листопаді, а в лютому 2015 року він загубився, тоді йому був 21 рік…

У пошуках сина я кинулася у всі організації, куди тільки можна. Спочатку звернулася в поліцію, потім поїхала до військової частини, але там тільки розвели руками. У Дебальцеве Сашу відкомандирували з полковником. Полковник приїхав живий і неушкоджений, а моя дитина невідомо де.

Пошуки Саші ускладнює те, що він не прикріплений до жодного військового підрозділу. У його військовій частині загалом займалися перевезенням техніки та бензину. Чесно кажучи, я починала пошуки сина з нуля. Зверталася в СБУ, до військової прокуратури та Червоного Хреста. Зустрічалася з представниками ОБСЄ та ООН. Їздила навіть до Надії Савенко і давала їй фото сина. Одним словом, зверталася куди тільки можна. Не дійшла, хіба що, поки до президента.

Мені намагалися допомогти волонтери: «Ви скажіть тільки де він — і ми його будь-яким шляхом звільнимо». Але де зараз Саша, я не знаю. Про місцезнаходження сина було багато різної інформації. Казали, що він на шахті Червона Зірка на Луганщині. Туди навіть посилали контррозвідку, але, на жаль, контррозвідник загинув. Потім була інформація про те, що Сашу та інших хлопців відвезли в Росію.

Я почала моніторити ситуацію відразу після зникнення сина. Але інформацію про відео з його участю, на жаль, прийшла до мене пізнувато. З сестрою я зв’язалася буквально минулою весною. Ми намагалися віднайти те відео разом, але наші спроби виявилися невдалими. Мабуть, його просто видалили з архіву і знищили.

У цьому відео російський журналіст питав: «Что вы тут делаете?» — «Воюем за Украину», — відповів син. «А чего вас только пять?» — «Нас кинули, нас предали. Мы выходили на своих, а попади на ваших». Цю розмову мені переказала сестра. Чесно кажучи, вона намагається бути по телефону максимально обережною. «Я те, що змогла — розповіла, а про те, що говорити не можу — мовчу», — якось сказала вона. А після моїх питань у стилі: «Як там Путін?» вона відразу кидає слухавку. У неї самої син зник у Чечні: «Біда і в мене, і в тебе. Але ми шукаємо наших хлопців і обов’язково їх знайдемо», — заспокоювала вона мене не раз.

«Нас кинули, нас предали»… Ці синові слова мені врізалися у свідомість. Знайте, а ворог взяв Дебальцеве у кільце не відразу. Воно затягувалося протягом чотирьох днів. Тобто, командири та інші високопоставлені чини, вочевидь, були у курсі справ і вийшли раніше. Покажіть мені хоча б одного полковника, який потрапив у полон під Дебальцевим.

Саша був особистим водієм полковника Тарана, який керував сектором С. Він першим доповідав президенту України і сказав, що війська виведені без втрат. Зараз полковник пішов на підвищення і мешкає у Києві, а Саша знаходиться у полоні. Коли ми з Тараном зустрілися і я запитала про сина, він сказав: «Ну я не знаю, куди він дівся. Я пересадив його до автівки з офіцерським складом, а сам поїхав об’їздити сектор С» — «Чому ви не поїхали з ним на машині, яку він водив?». Свої дії Таран пояснив несправним станом машини. Але як виявилося, він сказав неправду. Пізніше я дізналася, що автівка була на ходу. На ній комбат 39-го батальйону вивозив тяжко поранених хлопців, а потім її взагалі відправили у військову частину. Тобто, ось така нестиковочка вийшла. Розвідники також казали, що син під час відступу знаходився у Артемівську. Сподіватимемося, влада, таки почує мене та інших мам. Хотілося б, щоб уряд дав Червоному Хресту право доступу на «той бік». Можливо, тоді наші діти нарешті знайдуться.

Шукаючи Сашу, ми з Полінкою навіть здавали ДНК. Співпадінь із загиблими хлопцями ні в мене, ні в онучки не виявлено. Я вірю, що син живий. У мене є племінничок, коли Саша зник, йому було два рочки. Пам’ятаю, малий обійняв його за ноги і сказав: «Я тебе не відпущу». Це відбулося перед від’їздом сина у Дебальцеве. Тепер племінник вже виріс, йому аж цілих п’ять. Якось він мені сказав: «Саша прийде на мій день народження». Я ходила і до екстрасенсів і до нумерологів. Всі вони казали приблизно так: «Ваш син втрачає надію на звільнення, але він живий». Думаю, так воно і є. А ще, я вірю, що Саша скоро побачить та обніме свою донечку. Я також хочу його обійняти, бо дуже скучила, чекаю і люблю.

P.S.

Залишається тільки побажати пані Лілії, аби її Сашко знайшовся, повернувся додому і обійняв Полінку. Шановні читачі, якщо Ви раптом маєте відео, зняте росіянами про дебальцевські події, просимо дати про нього знати редакції i-ua.tv. Ми та пані Лілія дякуємо вам заздалегідь!

Ірина Сатарова