Юрій Буздуган: неприязнь між нами та московитами закріплена на рівні інстинктів

Чи дійсно молода поетеса Анастасія Дмитрукмала рацію, коли писала «Никогда мы не будем братьями ни по родине, ни по матери»?Врешті решт, хто для нас Росія: ворог, чи друг? Ким є Андрій Боголюбський для України: церковним крадієм, чи святим? Чи варто використовувати поняття Київська Русь? Відповіді на ці питання знає експерт індустріального розвитку Юрій Буздуган. З ним i-ua.tv поспілкувався, продовжуючи цикл інтерв’ю «Україні — українську історію».

— Поняття Київська Русь створили для того, щоб нав’язати імперське бачення історії України. Можливо нам варто від нього відмовитися і повернутися до автентичної назви Русь?

— Цікаве питання. Воно підіймалося сто років тому на Західній Україні в період українського ренесансу. Він мав два типи: консервативний і соціальний. Консервативний представляв Михайло Грушевський, а соціальний такі діячі, як Михайло Драгоманов, Іван Франко, Юліан Бачинський (перший, хто почав вимагати незалежність України) і Соломія Крушельницька. Частина з них стали членами Русько-української радикальної партії (РУРП), заснованої Іваном Франком 4 жовтня 1890 року. (Тоді ліві не поділялися на комуністів та соціал-демократів, їх всіх називали просто радикалами.) Хоча учасники РУРПу були апологетами соціальної демократії, але вони поставили на порядок денний повернення історичної назви нашої землі. Далі був Михайло Грушевський зі своєю Історією «України-Руси»…

Тому, ми не перші, хто підіймає питання повернення історичної назви України. Але, відверто кажучи, воно не настільки актуальне. Зараз не так важливе минуле, як наше майбутнє. До речі, Московія як і Україна за всю свою історію мала багато імен. У різний час вона називалася Моксель, Україна Заліська, Володимиро-Суздальське князівство, Московія, Великоросія. Але справа не в назві, справа в суті. Якщо подивитися на суть, можна знайти дуже цікаві речі. Якісь з них для України і Московії є спільними, а деякі — прямо протилежними. Зараз ми про них і поговоримо. Але спочатку варто зазначити, що назва є лише відображення міфу про країну. Як міф — це нав’язування інтерпретації своєї суті. Бо суть є істиною, а інтерпретація — це лише її трактування. Так відбувається і з Київською Руссю…

Тому почнемо із сутнісних речей, на які б я радив звернути увагу. Що є спільного між Московією та Україною. Як не дивно, є два аспекти, які і в нас і в них є системно однаковими. І Україна, і Московія мають природні державні кордони. Тобто, наші країни відділені від своїх сусідів такими бар’єрами як річки, моря, гори, болота. У Європі існує тільки 4 держави з природними кордонами, серед них: Франція, Італія, Україна і Московія. Друге, що у нас спільного — це наявність геополітичної осі. Під нею мається на увазі транспортний коридор, який йде по річці, або морю. В Європі таких транспортних коридорів шість. Один з них знаходиться в Україні, він добре відомий під назвою шлях «із варяг у греки».

Тепер давайте поговоримо про відмінності між Україною та Московією. Для початку, звідки пішли назви Великоросія і Малоросія, які так вперто повторюють московити? Московія за своїм розміром вдвічі менша за Італію і вчетверо менша за Францію та Україну. Це породило в Москви великий комплекс неповноцінності і тепер себе вони називають тільки Великоросія, а Україну тільки Малоросія. Причому, тримаються за ці назви істерично ірраціонально. Як і буває завжди з комплексами неповноцінності.

Далі давайте поговоримо про відмінності між Україною та Московією. Для початку розберемося з природними кордонами обох держав. В Україні ними є Прип’ятські болота, Карпати і Чорне море. У Московії це річки Ока і Волга. Остання тече на північ до Ярославля і повертає на захід, умовно кажучи, до Твері. Тобто, і Україна, і Московія з трьох боків огороджені природними кордонами. Тільки в України не прикритий схід, а Великоросія відкрита з заходу.

Якщо аналізувати історію, неважко помітити, що усі успішні вторгнення на терени Московії відбувалися з заходу. Так робили і Наполеон, і Гітлер, і поляки. Навіть Київська Русь, захоплювала країну Моксель з заходу. Тому здогадайтеся з трьох разів, у якій частині світу московіти бачать ворогів. Страх перед заходом у них настільки давній, що встиг закріпитися на рівні інстинктів і рефлексів. Він йде прямою лінією від часів Моксель до сучасної Російської Федерації.

— Чого лише варте словосполучення «прогнивший запад», яке так любить путінська пропаганда.

— Не будемо повторювати їх комплекси, у нас і своїх вистачає. А тепер поговоримо про Україну. Незахищена сторона нашої країни знаходиться на сході. Саме звідти до нас приходило різноманітне зло у вигляді гунів, монголів, половців, татар і так далі. Тобто «ворог зі сходу — наш рефлекс». А хто знаходиться на схід від України? Московія. А на заході від Московії? Україна. Так вже сталося історично, що вони нами будуть сприйматися як вороги, як і ми для них. Неприязнь між нами закріплена на рівні геополітичних інстинктів та рефлексів.

Усе це примножується розташуванням Москви. Справа в тому, що Москва знаходиться на лінії природного кордону Волго-Окського межиріччя. У центрі країни Моксель розташовані міста «Золотого кільця»: Сергіїв Посад, Переславль-Залісський, Ростов Великий, Ярославль, Кострома, Іваново, Володимир і Суздаль. На її північно-західному кордоні — Твер, а на південно-західному — Рязань. Москва, знаходиться між ними посередині. Тобто, столиця Московії не серце Волго-Окського межиріччя. Москва лише прикордонне містечко, такий собі форпост. На захід від неї знаходиться Смоленська область. Це етнічні білоруські землі. Але московити ладні на все, щоб не повернути Смоленськ до Білорусі. Бо у випадку втрати Смоленської області, Москва поверне свій прикордонний статус.

Вони (московити — ред.) довго будували імперію з метою відсунути її західний кордон. Чим далі — тим краще. Бажано, щоб він розташовувався десь за Варшавою. Це вже було двічі. Перший раз після третього розділу Польщі у 1793, а вдруге — після Другої Світової війни. Взагалі для них було б ідеально, якби західний кордон проходив по французькому Бресту. Втім, західніше знаходиться ще один ворог Московії — Сполучені Штати Америки. Як бачите, гору бере не раціо-, а емоціо-. Московія перебуває у стані істерики. І, зрештою, має на це підстави. Бо її столиця знаходиться на кордоні. Як колись Вольтер сказав про столицю Російської імперії Санкт-Петербург: «Серце під нігтем мізинця».

Друге, що нас поєднує та роз’єднує з Московією — це геополітична вісь. Для України нею є Дніпро, а для Московії — Волга. Тут починаються свої «але». Московити люблять пишатися Волгою, бо вона є найдовшою річкою в Європі. Звісно, це правда, але це означає, що Волга є найдовшим шляхом з півночі на південь. Тобто, якщо ви хочете перевезти вантаж цією річкою, ваша подорож буде у 2,5−3 рази довше, ніж Дніпром. Відповідно, ви матимете і більші витрати. Тому, московити робитимуть все, аби Дніпро не працював як транспортна мережа.

Але транспортний коридор по Дніпру — це не українське ноу-хау. Через нього проходив старовинний шлях «із варяг у греки». Він вже існував, коли у 200 році нашої ери на територію України прийшли готи. Більше того, у Прибалтиці знайшли скребки із каміння з української тектонічної плити, які виготовили більше 20 тисяч років тому. Тобто, обмін по Дніпру існував ще до неолітичної революції. І оскільки він найкоротший, то є надбанням не тільки України, а всієї Європи. Тому, спроби Москви зупинити транспортний коридор по Дніпру — це не атака на Україну, це спроба загальмувати розвиток усієї сучасної цивілізації. До речі, Смоленськ для Московії не тільки захищає західні кордони, він унеможливлює сполучення по Дніпру. Так Смоленськ втратив свою велич і перетворився на ще одне провінційне містечко.

— На Вашу думку, Московія і Україна походять з єдиною цивілізації? Чи можна Московію назвати правонаступницею Русі?

— Почнемо з країни Моксель. Там мешкало абсолютно інше за національним складом угро-фінське населення. Вони ще не знали обробки землі і жили полюванням.

— Тобто, за часів розквіту Русі мешканці Моксель не пройшли крізь стадію неолітичної революції?

— Так. Але не тому, що вони погані, чи ліниві. У Моксель був занадто холодний клімат для тодішніх технологій обробки землі. Для порівняння, в Україні орали вже у 5500 році до Різдва Христового. Брали волів, одягаючи на них ярмо, на яке тварина тиснула великою грудною кісткою, тягнучи за собою плуг. Але воли мали один недолік — були занадто повільними. Тобто, за час посівної компанії, обробляли тільки 5 кілометрів землі від села. Для Півночі — то замало, щоб прогодувати людей. А ось якщо орати на конях, то результати праці будуть у кілька разів більшими. Але, щоб долучити їх до землеробства потрібен хомут. Його винайшли лише у ХІ сторіччі.

Після появи хомута, зона ефективного землекористування різко посунулася на північ. Це саме той момент, коли Київська Русь захоплює Волго-Окське межиріччя. Тобто, до винайдення хомута країна Моксельнам була нецікавою. А відразу після її захоплення, туди поїдуть кияни, львів’яни і чернігівчани, смоляни. Однак тут треба поставити питання «Хто саме поїхав?». Відповідь — злодії та інші несистемні маргінальні елементи. Генетично це були наші люди, але ментально — ні. Всупереч походження вони себе русами не вважали, як американці не вважають себе англійцями.

Самостійний розвиток Володимиро-Суздальського князівства починається з ХІІІ сторіччя. До цього часу московитів, певною мірою, можна було вважати нашими родичами. Але через діяльність нащадків князя Всеволода Велике Гніздо, Володимиро-Суздальське князівство стає частиною цивілізації Орди. Зміні орієнтації посприяв його син Ярослав, який віддав Русь у неволю Батию. Після його зради її інтенсивно заселяють татари. Як у пісні Висоцького: «если кто и влез ко мне, то и тот татарин». Бо до Казані з Москви ближче, ніж до Києва.

У цей час князі України Заліської (Московії) змагаються за право бути головними збирачами данини для Золотої Орди. Спочатку на цю тему сперечалися Суздаль і Володимир. А коли вони програли протистояння, їм на зміну прийшли Москва і Твер. Орда врешті-решт розібралася і вирішила поставити на Твер. У відповідь, московські князі зрадили хана і перебігли на бік темника Мамая. Потім зрадили і його, так що у 1380 році відбулася знаменита битва на Дону. Але всім відомий Дмитро Донський виступав не за звільнення територій Русі від татар. Битва йшла за те, скільки від зібраного Москва віддаватиме, а скільки залишатиме собі. Дмитро Донський розбив війська Мамая. На знак «вдячності», Тохтамиш приходить через два роки і палить Москву. Тобто, ніякого звільнення від татарського ярма у 1380 році не було. Хазяїн (Орда) побачив, що його раб став сильним і вирішив його покарати. Ось така вам історія Московії.

Запитуєте: «Чи родичі ми?» Так, були ними у ХІІ — ХІІІ сторіччі. Але після того було вісім сторіч родичання Москви з Ордою. А що собою являє сучасна Москва? Яке, на вашу думку, місце росіяни займають за чисельністю у своїй столиці?

— Третє, чи четверте.

— Третє. Росіяни не тільки не є основною, вони не є навіть найбільшою етнічною групою у власній столиці. І так триває з ХІІІ сторіччя. Тепер до них «понаїжджають» не слов’яни: українці, чи білоруси, а башкіри, азербайджанці чи туркмени. Як правило, ці люди є заробітчанами. То які ж ми родичі з московитами? Так, колись були ними. Але то було давно. Не менше, 800 років тому.

— Російська православна церква канонізувала князя Андрія «Боголюбського». Як можна робити святого з людини, яка втопила Київ у крові? Чи можна порівняти злочини «Боголюбського» із пограбуванням Риму вандалами? Адже, зазвичай, загарбники не руйнують захоплені території. Що ж стосується «Боголюбського», він повів себе як справжній вандал.

— Він не тільки захопив Київ. «Боголюбський» був церковним крадієм! Украдену ним ікону Вижгородської Божої Матері вони віддали в мусульманське місто і тепер називають Казанською Божою Матір’ю. До речі, монголи до подібних речей не принижувалися. А мусульмани, захоплюючи міста, ніколи не чіпали церков, дотримуючись припису пророка Магомета: «Той, хто не почитає Ісуса, той не мусульманин». Але Андрієві православ’я не стало на заваді, він грабував церкви без страху перед Богом і, зрештою, за це поплатився. Знаєте як він помер?

Проти нього організували заколот власна дружина Оліта та її брати. Змовники прив’язали тіло «Боголюбського» за віз і два дні возили Москвою. Потім його кинули у річку, і він плавав, поки, зрештою, не сплив до гори. Так закінчив ось цей «святий». Але «Боголюбський» не один такий в російському православ’ї. Є ще подібний до нього «святий» — князь Олександр Невський.

У момент, коли монголи нищили Русь він побратався з Сартаком — сином Батия. Напевно ментально Невський пішов у свого батька. Уже згадуваний мною Переяславський князь Ярослав Всеволодович увійшов в історію подвійним зрадником. Спочатку у 1238 році він не допоміг своєму братові Юрію — князеві Володимирському, оборонятися від монголо-татар. На той час його син Невський, який княжив у Новгороді, також встиг себе «проявити». Син зрадника відмовився іти разом зі своїми людьми захищати Русь. Новгородці пішли воювати без князя, а коли повернулися — вигнали Олександра. Їм не потрібен був боягуз та зрадник.

Вдруге Ярослав (батько Невського) зрадив у 1243 році. Він поїхав до Батия, щоб віддати Русь у неволю, запропонувавши хану стати її царем. На це Батий відповів приблизно так: «Я степовик, а ваші болотисті ліси мені зовсім не потрібні». Однак делегація Ярослава не здавалася. Вони таки вмовили Батия, пообіцявши йому сплачувати данину і давати людей для війська. За це Ярослав попросив у хана документ, де б було написано, що він — Великий Князь. Іншими словами — ярлик. Раніше вибори князя були виключно внутрішньою справою Русі. Влада переходила від батька до сина, або від старшого брата до молодшого. Голову держави також могли обрати на з’їзді князів. Тепер завдяки зусиллям Ярослава Всеволодовича Русь перетворилася на колонію Орди.

Після смерті останнього, великим князем мав стати його молодший брат Михайло — третій син Всеволода Велике Гніздо. Але у Олександра Невського були інші плани. Він написав Батию на дядька донос, і той дав наказ стратити Михайла. Наступним великим князем хан Золотої Орди призначив Олександра. Але не за дарма. Якщо його батько віддав монголам тільки Київ, Смоленське та Чернігівське князівства, то Олександру довелося віддати ще й Володимиро-Суздальське. Але це йому не допомогло. Знаєте як він помер?

— Нагадайте.

— Олександра отруїли татаро-монголи. Він не доїхав ні до Москви, ні до Суздаля, чи до Володимира, померши у 1263 році просто по дорозі з Орди.

— Чому захопивши Русь, московити пішли шляхом Орди?

— Тут все просто. Столиця татаро-монголів Орда знаходиться приблизно на місці сучасної Астрахані. Тобто і Орда, і Володимиро-Суздальське князівство розташовувалися на транспортному коридорі Поволжя. Їхні геополітичні інтереси співпадали. Вони були зацікавлені у розвитку торгівлі Волгою. Для цього робилося все, перш за все, прибиралися конкуренти. А конкуренти у них хто? Українці, білоруси, прибалти і навіть шведи — весь «шлях із варяг у греки». Константинополь також для них конкурент. Тому іншою мрією росіян було захоплення Константинополя. Настільки вже вони хотіли, щоб вся торгівля йшла тільки Волгою.

Але чесної конкуренції Поволжя з Придніпров’ям не витримає. Чому? Повторюю ще раз: Волга значно довша за Дніпро. Тому, союз Орди і Московії абсолютно логічний, природний і послідовний. Він був вигідний і для Московії, і для монголів. А Дніпро і Україна для них — «природній конкурент». І це — другий геополітичний рефлекс «Великоросії».

— Що ж робити нам?

— Жити власним життям і своїми власними інтересами. Розвивати торгівлю по Дніпру. І захищати свої кордони.

Ірина Сатарова