Андрій Кочуков: Україні потрібна колегія виборців

i-ua.tv продовжує серію матеріалів про демократію в Україні. Цього разу ми поговорили про владу народу та загальне виборче право з експертом із місцевого самоврядування Андрієм Кочуковим.

— Чи є, на Вашу думку, демократія в Україні? Чи можна було її побудувати за 27 років незалежності?

— Якщо розглядати демократію у тому сенсі, який на сьогоднішній момент у неї вкладають люди, тобто, владу народу, то її в Україні не існує. Давайте для прикладу візьмемо 5-ту статтю Конституції. Там чітко зазначено, що єдиним джерелом влади є народ. Тим не менш, ми не маємо інструментарію, який би дозволяв йому виступати джерелом. Тобто, показувати, або доносити цю владу. На мою думку, інструментом, який лишили народу, аби він зміг, бодай себе заспокоїти, що він впливає на владу є вибори. Однак навіть тут закладено багато хибностей. У першу чергу, вибори вимагають великих фінансових вкладень. Через це вони перетворилися на перетягування канату між «мішками з грошима». Наразі ми бачимо, що вибори нагадують фарс.

Чи можна було б побудувати якусь більш справедливу систему протягом 27 років? Я вважаю, якби ми взяли за основу Конституцію, де прописано, що Україна є республікою, і почали б втілювати республіканські засади і принципи, відповідь на це питання була б позитивною. Якби наші політики виступали посланцями від своєї політії — громади, несли виключно її позицію, а не свою власну думаю, ми б вже давно жили у якійсь омріяній Швейцарії. Звісно, не за назвою, а за рівнем життя. Тоді б ми могли пишатися своїм успіхом, що ми змогли із «совка» перейти до людиноцентричності, де враховується не думка більшості, а позиція всіх загалом. Але на жаль, в нас цього не вийшло. З моєї точки зору, одна з базових причин нашої поразки — прагнення народу України знайти собі месію. Лідера — здатного вирішити всі проблеми за нас. Але месій, які приходять до влади, починає заносити. Кожен наступний президент, на жаль, все далі і далі відступає від того ідеалу і розуміння, який вкладають громадяни у цю посаду.

— Із Зеленського, який називає себе слугою народу люди також хочуть створити месію? Чи не здається Вам, що він підіграє масам і, користуючись образом Василя Голобородька хоче отримати владу?

— Вся президентська кампанія виборів 2019 — суцільне підігравання масам. Один кандидат обіцяє знизити удвічі ціну на газ, інший намагається його випередити, і каже, що у разі його перемоги, люди платитимуть менше у чотири рази.

— Чи не здається Вам, що це така собі охлократія?

— Так. Справа в тім, що буквально сьогодні я розмовляв зі своїми студентами і нагадав їм піраміду Маслоу. На першій і найнижчій її сходинці розташовані фізіологічні потреби. Простіше кажучи — хліб, дах над головою і злагода в сім’ї. Коли ці потреби не задоволені, люди навіть не думає по безпеку. Тому, коли нашим громадянам говорять про війну, багато хто з них навіть не замислюється про те, що на Донбасі гинуть люди. Вони просто бідні.

Та ж сама історія з кандидатами. Я не хочу зараз називати їх прізвища, бо прізвища тут ні до чого. Ми маємо справу з цілим явищем. Воно викликане прагненням і челенджем всередині суспільства. Люди хочуть бачити такого, хто прийде, наведе порядок і позносить голови. Але ж вибачте, образ Голобородька і близько не нагадує того, хто потрібен країні, щоб змінити ситуацію. Про актора, який зіграв роль цього президента, я промовчу взагалі.

— На вибори ходять дуже різні люди. Право голосу має будь-який громадянин України. Потрібно досягти тільки 18-річного віку. По суті, голос науковця прирівнюється до голосу місцевого алкоголіка. Чи не бачите Ви в цьому проблеми?

— Безумовно, це — проблема також. Але питання полягає в тому, що людина починає задумуватися над вибором очільника, коли мусить платити за це своїм майном. Наприклад, у Стародавній Греції статус громадян мали тільки ті, хто мав майно. Лише вони могли голосувати на плебісцитах.

Що ж стосується України, їй потрібно переходити до іншої виборчої моделі. Наприклад до такої, як у Сполучених Штатах Америки. Я маю на увазі, що ті питання, які можна вирішувати на місцевому рівні, не мають розглядатися на горі. Звісно тут про національну стратегію та політику не йдеться.

Стосовно відповіді на питання: «Чи слід забирати можливість брати участь виборах усіх бажаючих?», моя думка, що нам допоможе запровадження колегії виборців на американський манер. Саме тому у США голос люмпена не впливає на результат волевиявлення. Така система виборців стає запобіжником від умовної гречки, або іншого підкупу.

Звісно, в Україні існувала пропозиція, щоб на визначальних виборах: парламентських і президентських могли голосувати тільки ті, хто сплачує податки. Виборче право всіх інших має бути обмеженим. Дехто пішов ще більше. Існують утопічні ідеї, на кшталт відкрити рахунки і покласти туди по дві тисячі гривень. Всі громадяни, які знімуть гроші, більше не зможуть голосувати.

— Чула про аналогічну ідею. Ніби пропонували дати по тисячі гривень.

— Такі люди за більші суми не продаються. Тому, нащо платити більше?

— Як Ви ставитеся до подібних пропозицій?

— Певною мірою, вони слушні. Якщо людина хоче продаватися, то нехай вона це робить офіційно.

— На Вашу думку, Україна зробила внесок у розвиток світової демократії?

— Звісно, ми деяким країнам подаємо позитивний приклад. Мені по роботі доводиться доволі часто їздити і по території колишнього СРСР і бувати в інших куточках світу. Хочу зазначити, що за останні 5 років Україна зробила великий крок. Принаймні, її вже почали відділяти від Росії. Нас з росіянами більше не вважають одним народом.

Я колись був у пустелі. Ми заїхали в гості до бедуїнів і побачили український прапор. Запитав: «Що, у вас анклав такий?» і засміявся. У 2007 році я був із другом у відрядженні в Амстердамі. Ми зайшли на ринок у центрі міста, щоб купити сувеніри. Там стояв чоловік афро-європейської зовнішності. Підійшов до нас і питає: «Хлопці, ви звідки?» — «З України». Він повертається і на весь ринок вигукує: «Україна! Ющенко! Тимошенко!» Це все, що про нас знали на той момент. Зараз про нас знають значно більше. Дехто каже: «У вас війна», дехто згадує про Майдан.

Але на жаль, у нас зараз ситуація, коли країна робить один крок вперед і два назад. У деяких моментах буває навпаки: два кроки вперед і один назад. Але крок назад ми робимо обов’язково. Тобто, ми поки не можемо повністю йти вперед. Особливо, коли люди говорять про безальтернативність деяких кандидатів. Мовляв, якщо вони не виграють вибори, то держави не буде.

Але якщо розглядати державу як набір функцій, то її не існує і зараз. Тобто, вона є, але тільки на паперах. Ми лише живемо на території, користуємося валютою і маємо паспорти. Але функціонально, якщо взяти будь-яку гілку влади, наприклад, суди, або поліцію, всі питання вирішуються виключно на рівні громади. Тобто, або громада вижме сама, або її вижмуть на горі. Тому, нам не потрібна держава у існуючій формі. Її слід перезаснувати. Аби це зробити якісно, давайте озброїмося Конституцією.