Дніпропетровський літопис 2014. (Падіння Леніна)

21 лютого о 18-й годині мешканці міста зробили внесок до процесу, який журналісти та історики назвуть «ленінопадом». Пізно вночі наступної доби, Жовтнева площа (майбутня Героїв Майдану — ред.) вже стане вільною від центрального божества більшовицького пантеону.

Фото: dnipro.depo.ua

Поки Україна оплакувала Небесну Сотню, а Янукович, прихопивши коханку Любу та її собачку, пакував речі і тікав з Межигір’я, у Дніпрі готували протиотруту «руской вєснє». Готували на патріотичному ентузіазмі, підігрітому загостреним почуттям справедливості з домішкою цілком обґрунтованої агресії. І ця протиотрута таки подіяла. Принаймні, частково. Хтозна, якби не рішучо налаштовані активісти, готові будь-якою ціною захистити рідне Дніпро та Україну, можливо б у пазурах Кремля опинилося значно більше наших земель. Просто мешканці міста вирішили, що «Путін не прийдьот», а Янукович більше не сяде на золотий унітаз.

Напевно не дарма у 2014 році з’явилося гасло: «Дніпро врятував Україну». (Форпост незалежності) Воно стало популярним не без зусиль команди тодішнього голови Дніпропетровської облдержадміністрації Ігоря Коломойського. Останній, до речі, має імідж такого собі месії-рятівника, і це небезпідставно. Але ж не міг Коломойський перемогти Путіна сам на сам? Хто ж зробив велетенський внесок у порятунок Дніпропетровщини? Завдяки чиїм зусиллям її оминула доля Донеччини та Луганщини: одного лише Бені-губернатора, чи рішуче налаштованих патріотів? Аби розібратися у цьому неоднозначному питанні, i-ua.tv підготував цикл матеріалів про ключові події весни 2014 у постреволюційному Дніпрі.

Фото: dnipro.depo.ua

Розпочнемо з повалення Леніна на площі Героїв Майдану. Ми поспілкувалися з учасниками тодішніх подій: командиром підрозділу «Сармат» Олександром Писаревським, позивним «Сігурд Сварт» та його побратимом «Рагнаром». У невеличкому циклі наших тематичних матеріалів, вони розповіли про післямайданний Дніпро та подолання бацили «руской вєсни».

21 лютого о 18-й годині мешканці міста зробили внесок до процесу, який журналісти та історики назвуть «ленінопадом». Пізно вночі наступної доби, площу Леніна (майбутня Героїв Майдану — ред.) вже стане вільною від центрального божества більшовицького пантеону. До речі, демонтаж відбувся на цілком законних підставах. Активісти посилалися на Указ Президента України про знищення символів тоталітаризму та осіб, причетних до організації Голодомору 1932 — 1933 років.

Фото: dnipro.depo.ua

— Ентузіасти валили Леніна 8 годин, — розповідає «Сігурд Сварт». — Цим ділом командував тоді ще активіст (тепер — депутат Верховної Ради — ред.) Андрій Денисенко. Спочатку на істукана вирішили накинути троси, але вони не витримали навантаження і розірвалися. Тому, люди взяли болгарки, принесли купу подовжувачів, підключили їх до розетки в офісі «Київстару». Коли знаряддя праці стало готове, ентузіасти обрізали пам’ятник — і Ленін впав. Тоді самоорганізація була просто бомбовою! Я навіть здивувався, що народ настільки перейнявся ідеєю позбутися Леніна.

— З «Київстаром» домовлялися за розетку заздалегідь?

— Та хто там з «Київстаром» домовлявся, — розповідає «Рагнар». — Просто до офісу зайшли люди і попросили в сторожа вільну розетку. Ось і все. У центрі міста зібрався трьохтисячний натовп. Хто б їм відмовив?

— Леніна вирішили завалити, щоб позбутися місця ватних зібрань?

— По-перше, Ленін — це символ комуністичної окупації України, і він мав бути ліквідований, — констатує «Сігурд Сварт». — Ми робили революцію, хотіли її доводити до кінця і провести декомунізацію. Саме це і було найважливішою підставою позбавитися від ідола. Ми валили Леніна довго, вперто і, зрештою, ця скотиняка впала.

По-друге, пам’ятник Леніну був центром, як це називається, кристалізації антиукраїнського опору. На подію прийшло дивитися кілька тисяч осіб. Чесно кажучи, ми не очікували на такий резонанс і думали, що буде чоловік п’ятсот від сили. Але збіглися три тисячі, а це — ціла площа, — пояснив він.

Ленін впав 22 лютого близько першої години ночі. Від «дідуся» вціліла тільки голова. Активісти вирішили її передати Дніпропетровському історичному музею імені Дмитра Яворницького. «Тіло» божества з більшовицької трійці, мешканці міста вранці розбили на сувеніри. Коли демонтаж завершився, на Жовтневій площі залишився тільки постамент із взуттям. Згодом мій друг назве його пам’ятником черевикам Леніна. Через деякий час і його комунальні служби приберуть подалі від очей мешканців міста. Здається, декомунізація центральної площі Дніпра таки завершилась вдало. Хоча відбулася вона лише на 23-му році Української Незалежності.