Керування протестом: як це може бути завтра?

Перебіг суспільно-політичних подій в Україні раз по разу засвідчує млявість чи взагалі відсутність згуртованої реакції народних мас на державне зрадництво, посадове невігластво і моральну деградацію правлячої верхівки.

Демонструючи 80-відсотковий рівень недовіри до офіційних інституцій і персоналій діючої влади, українці переважно відсиджуються удома, замість висловити своє обурення кризовим становищем країни через три роки після Революції Гідності.

На поверхні лежать декілька взаємопов’язаних причин того: з одного боку — підступний владно-олігархічний консенсус, запровадження виснажливих квазіреформ, повсюдне задіяння механізмів примусу і репресій, відсутність переможних проривів на Східному фронті, маніпулятивність мас-медіа тощо, з іншого — роз’єднаність громадянського сектору, відсутність харизматичних лідерів нового типу та відповідної стратегії політико-ідеологічних змін, конституційно-правова безграмотність населення, брак фінансування на підготовку акцій протесту у регіонах.

Окрім того, остаточно оформилася вичікувально-споглядальна тактика західноєвропейських урядів по відношенню до української кризи, зумовлена не зацікавленням у появі потужного осередку національно-визвольної боротьби та антиросійського опору біля кордонів мультикультурного економічно розбалансованого Євросоюзу.

Отже, драматичний збіг внутрішніх і зовнішніх обставин укотре грає проти нагальних потреб націє- і державотворення в Україні, що опинилася на межі втрати свого суверенітету.

Як же лихварям і катам вдається приборкувати паростки гніву і уникати кари нашого народу?

Висловимо думку, що глибинний механізм недопущення повстання базується на усезростаючому розриві між «цивілізаційними» щаблями життєдіяльності пересічного люду і його правителів, а відтак, безмежних можливостях останніх здійснювати контроль за суспільними умонастроями і поведінкою перших.

У той час як виробничо-технологічно і соціально держава «маленьких українців» дедалі застрягає у т.зв. IV-му технологічному устрої (а по ряду характеристик навіть сповзає у ІІІ-й, хронологічно прив’язаний до кінця 19-го сторіччя), національні елітарії для збагачення і самозбереження сповна застосовують знання і досягнення V-го технологічного устрою (базові рушійні сили якого, зокрема, це електроніка, мікроелектроніка, інформаційні технології і телекомунікації).

На практиці це виглядає так, що для реалізації свого конституційного права на протест проти злочинної влади представники широких народних кіл — особливо, на периферії — вимушені довіритися заїжджим пропагандистам, лишити сім’ї та «узяти відгули» зі своїх дорогоцінних (в умовах повального безробіття) робочих місць, вишукати кошти на проїзд до місць загального протестного збору, якось там харчуватися, а головне — підтримувати неспотворену взаємну комунікацію з допомогою доступних засобів зв’язку (листівки, газети-агітки, мобільні або й стаціонарні телефони). Звісно, така система організації протесту є вертикально-інтегрованою і на кожному своєму рівні координується конкретними ватажками-«революціонерами», маленькими леніними і че-геварами, роль яких напередодні часу «Ч» критично зростає.

Зі свого боку, ті, хто нині тримають владу в Україні й розпоряджаються багатствами Держави і Нації, вміло послуговуються сучасними мережевими технологіями, а для блокування протестних імпульсів «знизу» застосовують перевірені методи радянської охранки (голова СБУ Василь Грицак — виходець саме з 5-го «дисидентсько-політичного» Управління КДБ і професіонал по цій лінії): попри усякі обмеження на доступ до інформації зібрати персональні досьє на визначених фізичних і юридичних осіб, обезголовити рух, дискредитувати через ЗМІ, обрізати фінансування, перервати комунікацію «верхів» і «низів», а найбільш непокірних активістів — показово узяти в такі «жерна», щоб решті не схотілося.

На сьогодні до цього арсеналу додалися ще й широкі можливості «нейтралізації» патріотів в пресловутій «зоні АТО», звідки, як з’ясувалося, у зворотному напрямку можна безкінечно черпати потрібні владі PR-гасла і матеріально-фінансові ресурси.

Дивлячись правді у очі, слід визнати: моделювання протестів та адресне скерування їх хвиль за методиками Twitter-революцій рівною мірою згодилося й для «гібридних» контрреволюцій, жертвою якої у нас на очах став Євромайдан та його ідеї в Україні. Багатії-олігархи заволоділи «двосічним ножем» сучасних інформаційних технологій і готові платити будь-яку ціну, аби й надалі монопольно розпоряджатися цією зброєю проти власного народу, своїх опонентів і ворогів.

Цікаво відмітити, що усталений міф про дослідницько-інтелектуальні центри і спецслужби США, як винахідників і виконавців «кольорових» бунтів по всьому світу, є доволі однобоким. Адже одним з ґрунтовних теоретиків технологічно-інноваційних процесів сучасності та поборником застосування їх інструментів (включаючи технології управління народними масами) у реальній державній політиці є Сергій Глазьєв — російський економіст, політик, академік Російської академії наук, позаштатний радник Президента Р Ф Володимира Путіна, за дорученням якого з 2015 р. він займається «економічною частиною» агресивно-анексійного проекту «Новоросія».

Ще напередодні агресії проти України теоретико-практичні викладки Глазьєва і Ко недвозначно обговорювалися в істеблішменті РФ у ракурсі їх войовничого застосування як у міжнародній, так і внутрішній політиці «відродження великої Росії»: «в условиях структурной трансформации глобальной экономики, перехода ведущих государств к новому технологическому укладу, а также в связи с обостряющимся мировым финансовым и экономическим кризисом одним из излюбленных способов снятия накопившихся противоречий является война. И те страны, чьи экономики быстрее овладеют технологиями будущего, смогут диктовать свою волю остальным государствам — более слабым и отсталым в технико-технологическом плане. Так было, так есть и так будет всегда». Серед іншого, відзначалося, що «…в русле технологий пятого уклада можно было бы решать многие прикладные задачи в интересах военной организации нашей страны. А таких задач большое количество: это и создание единого разведывательно-информационного пространства, … это и организационные инновации, связанные, например, с автоматизацией процессов работы с людскими ресурсами, с кадрами…».

Найгіршим вбачається те, що для чинної влади в Україні стає дедалі більш привабливим зразком досягнутий рівень опосередкованого (електронного, віртуального, медійного) всепроникного контролю офіційних органів і спецслужб РФ за «середньою температурою по психлікарні», на яку, власне, і перетворене громадянське суспільство сусідньої країни.

Подальше запозичення правлячим класом України проросійських, а фактично — глобальних механізмів аналізу інтернет-потоків, контенту соцмереж і корегування їх функціонування ознаменує реальне упровадження на вітчизняних теренах повністю автоматизованої системи вимірювання і управління колективним емоційним. В такому разі, народ назавжди буде приспаний і ментально відлучений від самих претензій на відстоювання своїх Богом даних прав і свобод.

Яка ж «збірна» перспективна модель контролю над умами і діями мас проглядає сьогодні в контексті домінування V-го і наближення новітнього VІ-го технологічного устроїв?

Едвард Сноуден наочно показав, що сучасні технологічні можливості провідних країн дозволяють збирати і зберігати величезні потоки світового інтернету. Так само, кожна серйозна інтернет-компанія фіксує і зберігає для подальшого використання усе, що робить користувач на її веб-ресурсах. З історій відвідувань формуються постійно оновлювані таблиці про перегляди сторінок, кліки, уподобані канали реклами, користувацькі сесії тощо.

У цьому сенсі, принципова схема моніторингу суспільного невдоволення у реальному часі потребує усього лише три первинних поля з таких логів: час події/інцеденту, залишений запис на форумі/соцмережі та «відбиток пальця» автора емоції — унікальний номер комп’ютера (IP Address). Особливість IP полягає у можливості його геопозиціонування, тобто, визначення країни, регіону, району, міста, селища, де знаходиться дописувач. Відтак, до трьох первинних полів додаються поля геоієрархії. Зведену таблицю умовно можна назвати «дельта_революція».

Фахівці-програмісти і лінгвісти в змозі забезпечити сортування залишених користувачами «маркованих» текстових фрагментів (як-от, із закликами «Владу геть!», «Всі на майдан!») і їх прив’язку до полів таблиці, при цьому, передбачити класифікацію ключових слів по групах, підгрупах, відповідно до різноманітних емоційно-функціональних станів тих, хто їх висловлює.

Так, група слів і словосполучень «Лють», важлива для побудови «теплової мапи» народного невдоволення, може включати сотні одиниць з компонентами «геть», «ганьба», «зрада» і т.ін. й буде долучена до таблиці «дельта_революція» у якості ще одного робочого поля зі значенням «1» (якщо повідомлення користувача містить слово/слова з групи «Лють») або «0» (якщо такі слова відсутні). Уявний вигляд таблиці:

На виході буде постійно оновлювана таблиця, складена із сотень тисяч рядків і градацій щодо сприйняття населенням суспільно-політичної ситуації на місцях. Швидкодія системи підтримуватиметься не тільки значними обсягами оперативної пам’яті, а й паралельною роботою сотень серверів, відповідальних за обробку запитів стосовно різних регіонів, міст. Результати запитів до серверної мережі, об’єднані в єдину таблицю, будуть використані і візуалізовані у центрі аналізу і прийняття рішень. Також, зібрані дані можливо буде згрупувати за ієрархією регіон-індекс й підсумувати за обраним полем.

Агрегування унікальних IP користувачів по кожній тематичній групі ресурсу «дельта_революція» дозволить вираховувати інтегральні показники: приміром, середню кількість вживання ключових слів групи «Лють» для конкретного користувача. Сукупні ж показники «щільності невдоволення» виступатимуть метрикою, на якій базуватиметься система моніторингу протестно-революційних умонастроїв.

Зрозуміло, що схожі інструменти аналізу і результуючі «теплові мапи» (зі змогою вивчати процеси в динаміці) можливо підготувати й по цілому спектру інших проблем: «готові — не готові боронити країну», «схильні до корупції — не корумповані», «криміналізовані — законослухняні» тощо.

Змальована система є спрощено-схематичною, надто залежить від ступеня проникнення інтернет на різних територіях. Водночас, інструменти геолокації дозволяють ефективно відсікати коментарі, надіслані ззовні (так, стурбований проблемами життя на Чернігівщині мешканець Москви системою буде проігнорований).

Геопозиції з таблиць легко накласти на засоби візуалізації (як-от, Гугл чи Яндекс-мапи). Залежно від величини інтегральних показників, масштабовані мапи фарбуються у кольорові відтінки від зеленого («все спокійно») до червоного («на межі вибуху»). Хоча, навіть без мап завжди можна отримати актуальний реєстр «гарячих точок» на підконтрольній території.

Озброєні такими динамічними, пульсуючими в просторі і часі мапами, їх високі «замовники» матимуть у руках реальні можливості як відтерміновувати, так і прискорювати моменти «вибуху».

Приміром, у разі появи певної точки критичного невдоволення включається детальний аналіз, аж до встановлення прямих контактів з найбільш активними, непримиренними онлайн-акторами на певній території. Через місцеві оперативні можливості силових органів з’ясовуються реальні організаційно-фінансові можливості «об'єкта», його доступ до інших спільнот і інформаційних мереж. У підсумку, визначаються шляхи «зачистки» носіїв негативного потенціалу, в зародку гасяться хвилі неспокою, ідентифікуються нові центри продукування «деструктивних» ідей.

Оскільки глобальний кібер-простір не визнає чітко окреслених міждержавних кордонів, розвідувально-моніторингові системи на кшталт змальованої чи ще більш технологічно досконалі можуть запускатися на суверенній території України з будь-яких закордонних площадок, включаючи й ворожі, де зацікавлені досконально знати й при нагоді роздмухувати відцентрові, руйнівні процеси всередині нашої країни.

З іншого боку, правлячий кланово-олігархічний режим в інтересах самозбереження і контролю за становищем своєї «ресурсно-харчової бази» не менш зацікавлений виявляти і придушувати осередки опозиційності та вибухової енергетики, при цьому зовні зберігаючи риси ліберально-демократичного урядування.

Виходячи з цього, можна прогнозувати, що під прикриттям потреб унеможливлення «антиукраїнських змов», на фоні вкидання у внутрішньодержавний інформаційно-пропагандистський обігчергових сумнівних страшилок типу «Шатун 2.0 кібернетичний», репресивний апарат лише посилюватиме тиск на вітчизняні IT-кампанії, намагаючись отримати безперешкодний доступ до їх дата-центрів і серверних площадок, а отже, накопичених масивів конфіденційних даних про клієнтів — приватних осіб, бізнес-структури, комерційні угоди і операції між ними, включаючи нерезидентів. Така тенденція лише ускладнить становище креативного класу в Україні, подасть негативні меседжі закордонним діловим спільнотам про небезпеки інвестування у несвободну економіку, уводитиме вбік увагу експертів від пошуку реальних шляхів покращення кібернетичної інфраструктури нашої держави відповідно до актуальних викликів доби V-го технологічного устрою, не кажучи вже про VІ-й.

Тому сьогодні украй важливою стає місія націонал-патріотичної спільноти — стати на сторожі кібернетичного суверенітету держави, для чого на всіх рівнях потужно лобіювати прийняття відповідних законів, правозахисних актів, а загалом, добиватися закріплення в оновленій Конституції України невід’ємного права особи і громадянина на свободу і недоторканість у віртуальному просторі.