ТРАГЕДІЯ АЗЕРБАЙДЖАНСЬКОГО ХОДЖАЛИ

Допоки Україна не з власної волі вчиться жити в умовах війни та відстоювати власні інтереси на міжнародному рівні, наші колишні сусіди по СРСР вже відзначають сумні роковини іноземного вторгнення у свої країни за підтримки вічних «зелених чоловічків».

ТРАГЕДІЯ АЗЕРБАЙДЖАНСЬКОГО ХОДЖАЛИ
ТРАГЕДІЯ АЗЕРБАЙДЖАНСЬКОГО ХОДЖАЛИ

Відтак минуло вже чверть століття відтоді, як в азербайджанському місті Ходжали, в ніч з 25 на 26 лютого 1992-го року вірменські збройні формування, за участі деяких військовослужбовців 366-го полку Об’єднаних сил СНД, (малоймовірно, щоб росіяни діяли без наказу свого командування), зайняли місто Ходжали. Під час штурму та після нього загинули сотні мирних жителів. Але, як і нині це відбувається щодо України, світ лише висловив глибоке занепокоєння, а на скрижалях азербайджанської історії цей день назавжди закарбувався як «Ходжалинська різня».

ТРАГЕДІЯ АЗЕРБАЙДЖАНСЬКОГО ХОДЖАЛИ .пам'яттю стукає в наших серцях

Допоки Україна не з власної волі вчиться жити в умовах війни та відстоювати власні інтереси на міжнародному рівні, наші колишні сусіди по СРСР вже відзначають сумні роковини іноземного вторгнення у свої країни за підтримки вічних «зелених чоловічків». Відтак минуло вже чверть століття відтоді, як в азербайджанському місті Ходжали, в ніч з 25 на 26 лютого 1992-го року вірменські збройні формування, за участі деяких військовослужбовців 366-го полку Об’єднаних сил СНД, (малоймовірно, щоб росіяни діяли без наказу свого командування), зайняли місто Ходжали. Під час штурму та після нього загинули сотні мирних жителів. Але, як і нині це відбувається щодо України, світ лише висловив глибоке занепокоєння, а на скрижалях азербайджанської історії цей день назавжди закарбувався як «Ходжалинська різня».

Це місто опинилося в епіцентрі подій наступу вірменських збройних формувань через своє стратегічне розташування: населений пункт знаходиться за 10 км на південний схід від Степанакерту, на гряді Карабахських гір. Через Ходжали проходять важливі транспортні сполучення та було розташовано єдиний у Нагірному Карабаху аеропорт, здатний приймати великі літаки. З осені 1991 року Ходжали було практично блоковано вірменськими збройними формуваннями. У місті не було телефонного зв’язку, електрики, опалення, не діяв водогін. З жовтня 1991 року єдиним засобом сполучення із зовнішнім світом стали вертольоти. Частина жителів залишила блоковане місто, однак повної евакуації мирного населення організовано не було. До 13 лютого 1992 року, коли було здійснено останній рейс вертольоту до Ходжали, звідти загалом евакуювали менше 300 жителів.

Упродовж зимових місяців 1991−92 років Ходжали перебував під постійним артилерійським обстрілом, які в основному здійснювались вночі. Близько 23 години 25 лютого 1992 року розпочався артилерійський обстріл Ходжали, а з 1 ночі до 4 ранку наступного дня піхотні загони увійши до міста, піддаючи місцевих жителів жорстоким тортурам та смерті. Окрім тих, хто зазнав вогнепальних поранень, десятки людей загинули від холоду й обмороження, переховуючись у лісах. Понад тисячу жителів Ходжали було взято у полон, серед них і кілька десятків турків-месхетинців, біженців із Середньої Азії. За офіційними даними азербайджанської влади, в результаті цієї трагедії загинуло 613 людей, з них:

  • дітей — 63,
  • жінок — 106,
  • людей похилого віку — 70 чоловік,
  • 8 родин знищено цілком,
  • 25 дітей втратили обох батьків,
  • 130 дітей втратили одного з батьків,

І ось через чверть століття, 26 лютого, в столичному кінотеатрі «Україна» було презентовано документальний фільм про Ходжалинську трагедію: «Пілот, який бачив пекло» та книгу «Діти, які не виросли» відомого азербайджанського журналіста Ельшада Ейвазли. У ній представлені розповіді людей, які втратили обох або одного з батьків у Ходжалинській трагедії. Видання переведено на українську мову під керівництвом Мурада Омарова, голови Харківського обласного товариства азербайджансько-української дужби «Достлуг».

Фільм був знятий на основі ексклюзивного інтерв’ю з українським пілотом Леонідом Кравцем, першим свідком геноциду щодо азербайджанців в місті Ходжали. Леонід був у числі тих, хто евакуював жителів Ходжали перед наступом вірмено-російських військ, а також завдяки його роботі журналісти змогли знайти факти Ходжалинської трагедії. Фільм зняли за ініціативи та підтримки Об’єднаної діаспори азербайджанців України (ОДАУ) і Азербайджанського молодіжного об’єднання Росії (АМОР).

Виступаючи на презентації, очевидець цих страшних подій Леонід Кравець розповів:

— Я, як кадровий військовий, був вражений тим, що побачив тоді. Повірити не міг власним очам, що стільки трупів. З вертольота бачив, як військові підходили і добивали тих, хто живий. Відразу ж прилетів і доповів командуванню. Після приїхали чиновники і просили все їм розповісти. Потім відправили зі мною 6−7 журналістів, щоб зняти все, адже на слово було неможливо повірити в цей жах.

Ще 26 лютого 2007 року Міллі Меджліс Азербайджану одностайно прийняв звернення до міжнародних організацій, парламентів та урядів країн світу із закликом визнати Ходжалинську трагедію актом геноциду проти азербайджанського народу, однак досі жодна держава чи міжнародна організація не прийняла такого рішення. Тому Глава ОДАУ Хікмет Джавадов повідомив присутнім, що для їхньої організації було дуже важливим знайти першого очевидця тих страшних подій, щоб з перших вуст світ дізнався про те, що пережив азербайджанський народ. Дуже важливо, щоб світ не тільки дізнався про ті події, але й переосмислив їх, щоб подібного звірства по відношенню до мирного населення більше ніколи не повторилося.

Отже, пам’ятаймо, аби не зазнати подібного на нашій землі!