У Дніпрі волонтерка намагається привернути увагу до людей з проблемами психічних розладів

Десмургія — це розділ у медицині, що вивчає техніку накладання пов’язок і шин. А ще так називається виставка молодої художниці Ольги Ємельянової, яка проходить у Дніпрі. У просторі «Кімната» галереї «Арт-світ» можна побачити портрети, гравюру і кілька блокнотів з малюнками та колажами. А коли дивишся на дівочі обличчя, намальовані чимось чорним: чи то пастеллю, чи то вугіллям, перше що спадає на думку: «Так виглядає депресія».

За допомогою творчості, двадцятидев’ятирічна художниця Ольга Ємельянова намагається вилікувати свій біполярний розлад та ПТСР. Дівчина має чималий волонтерський досвід. Ольга допомагає пораненим у військовому госпіталі Дніпра. У 2014 — 2016 роках вона була парамедиком на фронті. Головна мета «Десмургії» привернути увагу суспільства до проблем людей з психічними розладами.

Чому Ольга вирішила стати художницею? Наскільки малювання допомагає їй боротися з біполярним розладом? Як побороти упереджене ставлення суспільства до людей з психічними недугами? На ці та інші питання Ольга відповіла у невеличкому інтерв’ю для i-ua.tv.

— Чому ти вирішила малювати? Що тебе спонукало взятися за пензель, фарби та кольорові маркери?

— Я мріяла малювати ще з дитинства, але ходила на музику та займалася спортом. Ці заняття мені також подобалися і приносили задоволення. А ось, що стосується малювання, воно на деякий час залишалося просто мрією. Поки у 10 класі я не записалася до художньої студії. Для мене це був дуже щасливий період життя. Після початку війни, в один прекрасний день, я познайомилася з дівчиною-художницею, яка скрізь носила з собою блокнот та фломастери. На її прикладі я побачила, як не дотримуючись академічної форми, можна отримувати гарні результати і вільно виражати себе. Я вирішила спробувати. Придбала маркери і блокнот. Так, власне, і почалася моя художня творчість.

— Ти малюєш давно?

— Без перерв два роки.

— Чи допомагає малювання покращити твій стан?

— У мене біполярний розлад, і я хочу про нього розповісти. Він характеризується періодичними депресіями та маніями. Тобто, настрій може коливатися від повної непрацездатності до надзвичайної бадьорості. Інколи мені не хочеться ні вставати з ліжка, ні жити взагалі. Але, рано чи пізно, цей період минає і може змінитися на манію. Тоді я менше сплю і починаю багато говорити. Під час манії у мене багато проектів, купа крутих ідей, а навкруги царить ейфорія. Втім, через завелике емоційне перенавантаження, я рано, чи пізно, помічаю за собою надмірну дратівливість. Але за два останніх роки, завдяки лікуванню та індивідуальній психотерапії мій стан поліпшився. Зараз я можу бути працездатною. Мої картини відображають мій стан. Деякі з них написані у період, коли я була більш-менш спокійна, а деякі у депресії.

— Під час депресії ти писала картини у чорних тонах?

— Не тільки. Дві картин, які я створила під час депресії намальовані кольоровим маслом. Обидві з них представлені на «Десмургії». Для іще кількох картин я використала вугілля. Під час лікування у психіатричному відділенні я заповнила малюнками всі сторінки двох блокнотів. До речі, вони представлені на виставці також. Період гіпоманії — великого підйому, ілюструє моя гравюра. Вона демонструє, як багато в моїй голові крутиться ідей та думок. Хочу сказати, що депресія відрізняється від депресії. Картина може бути кольоровою, але все одно вона — депресивна.

— Чи є серед виставлених робіт твої автопортрети?

— Думаю, все що я малюю, є моїми автопортретами. У будь-якому випадку, беручись за пензель, я не знаю про кінцевий результат. Можу провести лінію, а від неї щось саме собою народжується. Особливо, коли маю справу з олійними фарбами. Я починаю наносити якийсь колір — і потім у мене виходить жінка.

— Яка головна мета твоєї виставки?

— Вона присвячена людям з психічними розладами: усім, хто бореться за своє здоров’я, нормальний стан та повноцінне життя. За допомогою виставки, я хочу продемонструвати суспільству, що психічні розлади не мають бути стигматизованими. Вони — один з варіантів хвороби. Люди, які почувають себе не так, не повинні боятися звертатися по допомогу і йти до лікаря-психіатра. Бо ходіння колами навколо свого болю ніколи не зробить його меншим. Мій приклад дуже добре демонструє, наскільки доречними бувають лікування і терапія.

— Чому на людей з психологічними розладами навішують ярлики? Як із цим боротися?

— На мою думку, навішування ярликів це — наслідок каральної радянської медицини. Від людей, які мали психічні захворювання суспільство намагалося відмежуватися. Їх ізолювали, виселяючи на віддалені локації у спеціальні психіатричні будинки. За допомогою таких закладів, у СРСР намагалися закрити рота тим, хто протистояв радянській системі. Якщо людина відрізнялася вільнодумством та любов’ю до свободи, вона мала всі шанси потрапити до так званої дурки. Крім того, пацієнтів із психічними розладами лікували різними, доволі екзотичними методами. Через це до людей з подібними недугами і досі існує упереджене ставлення.

Усі негативні плоди минулого ми пожинаємо зараз. Людину із діагнозом шизофренія уявляють як буйну, агресивну і абсолютно неадекватну. Насправді, вони такі ж самі, як і ми. Тільки мають хворобу. Не можна вішати ярлики ні на людину з шизофренією, ні на тих, хто має біполярні, тривожні, або інші розлади. Усі люди з подібними діагнозами мають різні форми хвороб і різні можливості. Хтось з них працює, а хтось — має інвалідність.

На жаль, слово Ігрень (населений пункт, де знаходиться психіатрична лікарня на Дніпропетровщині — ред.) вже стало загальним ім’ям. Таким собі місцем, куди везуть психічно хворих і синонімом дурки. Але насправді там надають якісну допомогу. Людина, під час загострення хвороби залюбки прийде до лікаря і попросить про госпіталізацію. Так завжди робили мої знайомі та я. Отримавши тритижневе лікування, я почувала себе значно ліпше. Не варто боятися звертатися до медиків. Вони не кусаються. Зараз у лікарнях використовують нові стандарти роботи. Фахівці надають кваліфіковану допомогу, яка сприяє одужанню.

Що потрібно робити, аби суспільство почало нормально ставитися до людей з психічними захворюваннями? Не боятися про це говорити відкрито. Зараз йдуть позитивні зрушення У вільному доступі з’явилися перекладені з англійської книжки про психічні хвороби. У соціальних мережах люди починають самі писати історії про свої перемоги над біполярним розладом, шизофренією і депресією. Блогери проводять камінг-аути, розповідаючи про свої душевні недуги. Поступово суспільство починає дорослішати. Думаю, маленькими, але вірними кроками ми змінимо ставлення до людей з психічними проблемами на краще.

— Розкажи про себе.

— Я — колишній юрист. Досить довго займалася волонтерством. А ще — робила фотографію та готувала випічку. Чим я тільки не займалася. Колись працювала менеджером проектів в «Мартін-клубі» — організації, яка допомагає дітям і їх мамам. Поступала в медичний і провчилася там два роки. Зараз малюю. До речі, я маю можливість самореалізовуватися і робити виставки завдяки підтримці мого коханого чоловіка Дмитра.

Іще в мене є торговельна марка «Яблучне літо». Створюю варення, додаючи туди різні прикольні штуки. На кшталт, рожевого перцю і різних видів алкоголю. У найближчий час, планую варити варення з полуниці. Дуже сподіваюся, що у майбутньому мені пощастить, і я вдосконалю свою техніку малювання. Зокрема, хотілося б більше займатися гравюрою. У мене є план вступити на клінічну психологію до Українського католицького університету.

— Чи не плануєш ти проводити майстер-класи для людей з психологічними і психічними проблемами?

— Гарна ідея (сміється). Я над цим подумаю. Після відкриття виставки мені задали питання про соціалізацію людей з психічними розладами. Напевно, такі майстер-класи були б дуже доречними. Єдине, потрібно вирішити питання з приміщенням.

Текст — Ірина Сатарова

Фото — Наталія Васильченко