Ерфан Кудусов: Росія веде політику геноциду кримськотатарського народу

На минулому тижні окупований Крим сколихнули дві жахливих звістки про смерть. 9 липня Чорне море винесло на узбережжя селища Миколаївка тіло чоловіка з гирею на шиї. Загиблим виявився зниклий ще у квітні підприємець Рашид Ягьяєв. 11 липня у Бахчисарайському районі знайшли тіло зниклого напередодні сина делегата Курултаю кримськотатарського народу.

На жаль, арешти кримських татар і обшуки в їхніх домівках стали звичною практикою окупаційної російської влади на півострові. Складається враження, що вона перейшла до фізичного знищення найбільш активних представників цього народу. Політика російської влади по відношенню до кримських татар має усі ознаки геноциду. А що думають з цього самі представники корінного народу окупованого півострову? i-ua.tv поспілкувався з кримськотатарським активістом Ерфаном Кудусовим.

— Чи не здається Вам, що Росія проводить політику геноциду кримськотатарського народу?

— Насправді, так воно і є. Загиблий Рашид Ягьяєв помер насильницькою смертю, і явних ворогів у нього не було. Він мав 61 рік. Зрозуміло, що він не міг бути ні агресивним, ні буйним. Загиблий мав гарну репутацію, і всі його знали лише з позитивного боку. Утім, у нього була одна проблема. Національність кримського татарина. А ще, він як і належить представникам невеличкого бізнесу, мав самостійну позицію.

Я пов’язую його смерть із безпосередніми діями окупаційного режиму. Росіянам кримські татари не потрібні: ні як нелояльний електорат, ні як самостійні підприємці. Не виключно, що до загибелі Рашида Ягьяєва причетні російські банди.

Смерть сина делегата Курултаю кримськотатарського народу Фахрі Мустафаєва взагалі має вигляд абсолютно кримінальної історії. Нібито його позбавили життя через гроші, і вже затримали того, хто це зробив. Може, так воно, насправді, і є. Але мене насторожує одне. Чому з моменту окупації почастішали випадки вбивств кримських татар на кримінальному підґрунті?

До речі, такі смерті свідчать про загострення криміногенної ситуації на півострові. Я це пов’язую із безпосередніми діями окупантів. Не виключно, що до Криму відправилася левова частка російських злочинних угрупувань. Бандити могли отримати карт-бланш від окупантів щодо дій по відношенню до кримських татар і місцевого населення. Мовляв, розбирайтеся з ними на сій розсуд.

Тобто, навіть кримінальні вбивства — це наслідок окупації і агресії Росії. У мене складається враження, що такими діями нас хочуть видавити з Батьківщини. Якщо їм не вдасться це зробити, вони намагатимуться нас знищити фізично і задушити репресіями. Тому політика Росії в Криму має всі ознаки геноциду кримськотатарського народу.

— Зараз росіяни знищують кримськотатарських чоловіків. Не виключно, що потім вони візьмуться за тих, хто не зможе дати фізичну відсіч: жінок і дітей.

— У 1944 році під депортацію, у першу чергу, підпадали не дорослі, військовозобов’язані чоловіки. Понад 80% силоміць виселених з півострову — жінки, пенсіонери, інваліди та діти. Російській окупаційний режим і сьогодні повторює ці брудні дії. Нам здається, що страшні події Другої світової війни більше не повторяться, бо вони вже давно у минулому. Але це не так. Жахливі репресії дуже часто починаються з ось таких кримінальних вбивств. Не виключно, що майбутнє Криму може бути пов’язане з концентраційними таборами.

— Чи може допомогти Криму Україна? Адже слова Леоніда Кучми — її представника у Трьохсторонній контактній групі, сказані у стилі «треба просто перестати стріляти» неабияк обурили левову частину патріотично налаштованих громадян.

— Припинити стріляти, звісно, можна. Але за умови, якщо ти ведеш бойові дії з джентльменами, які виконують міжнародні конвенції, на кшталт Женевської. Однак реалії свідчать, що така поведінка для Росії є нонсенсом. Вони сприймають будь-які угоди за слабкість, а будь-яку слабкість вони використовують на свою користь. Тому, на мою думку, варто зробити акцент на нарощуванні санкційного режиму і посиленні боєздатності ЗСУ. Необхідно проводити операції військово-диверсійного характеру не лише у так званих «ДНР» та «ЛНР», але і в Криму та російських територіях, прилеглих до окупованих.

Тобто, сприяти нашому успіху могли б активні бойові дії та дипломатичний тиск. Але найголовніше, чим сьогодні Україна може реально допомогти нашому народові — це визнати його право на самовизначення. Іншими словами, проголосити кримськотатарську національну автономію. Думаю, окупант сприйме такі дії України дуже жорстко і йому доведеться реагувати. На сьогоднішній день, Росія вважає Крим своєю територією. А ось прийняття Україною подібних нормативних документів підвищить планку переговорів. Крім того, Україні потрібно у всі переговорні формати, вводити кримських татар. Це виб’є фундамент з під ніг росіян. Вони не зможуть протистояти нашим історикам, які вміло і доступно аргументують право кримськотатарського народу на самовизначення.

Таким чином, з боку України потрібні активні дії і прийняття закону про кримськотатарську національну автономію. Здається, на перший погляд, нічого особливого. Але це все здатне нанести міцний удар по Російській Федерації. Україні треба випереджувати Кремль, а не відставати від нього на півкроку. Крім того, їй слід вести більш активно політичну і військову роботу на окупованих територіях.

— А що ми можемо зробити на дипломатичному фронті? Повернення права голосу Росії у ПАРЄ стало доволі тривожним дзвіночком для України. Розчарувала позиція турецької делегації, яка проголосувала за це у своєму повному складі. Турки на словах не раз висловлювали обурення становищем кримських татар на окупованому півострові.

— У кримських татар немає ніяких союзників. Звісно, за виключенням України, кількох європейських держав, американців та канадців. Те, що турки — наші брати по вірі, насправді ні про що не говорить. Зокрема, вони не підтримують санкційний режим проти Росії. При бажанні, Турецька республіка, використовуючи проливи Босфор і Дарданелли, могла б влаштувати Російській Федерації неабияку блокаду. Тому, її називати нашими глобальними і стратегічними партнерами я б не поспішав. Туреччина просто має статус одного з важливих для України торгівельних партнерів.

— Складається враження, що Туреччина просто боїться втратити так званих русотуристів.

— Звичайно. Турки дуже прагматичні, вони хочуть торгувати зі всіма: з американцями, європейцями і росіянами. Туреччина не бажає втратити туристів, які наповнюють її бюджет. Крім того, їй потрібні зв’язки з Росією заради торгівлі енергоресурсами. Не варто забувати, що вона бере участь у газопроводі «Турецький потік». Саме тому, проблеми кримських татар і відносини з Україною стоять для неї навіть не на другому, а на третьому, чи може на четвертому місці.

Звісно, Туреччина робить для нас якісь гуманітарні речі. Зокрема, вона допомогла звільнити двох політв’язнів: Ільмі Умерова та Ахтема Чийгоза. Однак, у той же час, Туреччина робить реверанси у бік Кремля. Тому, в реальній протидії проти Росії вона нам ніколи не допоможе. На цьому шляху будуть тільки порожні декларації. Як, зрештою, не допоможуть і ті ж самі європейці: італійці та французи, які бажають торгувати з Кремлем, та німці, що будують Північний потік. Тому, в наших відносинах з Туреччиною можливий тільки прагматизм.

— А що стосується допомоги Європи?

— А ось ситуація в ПАРЄ, куди повернули Російську делегацію, дійсно дуже тривожний дзвіночок. Та його нам і варто було очікувати. На жаль, Україна не є локомотивом активних дій. У нас навіть режим антиросійських санкцій слабший, ніж у американців. Хоча, має бути навпаки. Бо це ми воюємо з Кремлем. Так продовжуватиметься поки наше політичне керівництво намагатиметься всидіти на двох стільцях. Локомотивом активних дій маємо бути ми, а не наші закордонні партнери. Найжорсткіші санкції проти Кремля мають йти від України. Ми повинні припинити будь-яку торгівлю з державою-агресоркою і повністю та тотально заблокувати Донбас. Те ж саме, до речі, варто зробити і з Кримом. У жодному випадку не постачати на півострів, ні воду, ні світ, ні товари.

На жаль, наша подвійна політика спровокувала ще більш подвійні кроки з боку Заходу. Чим далі люди знаходяться від України, тим слабше вони уявляються, що на наших теренах йде реальна війна. І ця війна стосується не лише України, але і Європи та її цінностей в цілому. Новий президент нашої держави має в руках все: і важелі впливу, і народну довіру. Як він цим усім скористається, ми побачимо найближчим часом. Після формування більшості у Верховній Раді щодо вирішення кримськотатарського питання відбудеться одне з двох: або активна взаємодія, або не менш активна протидія. Але знов таки, усе покаже час. Від нас з вами вимагаєтесь лише трохи терпіння.