Юрій Буздуган: Україна — поле бою для великих гравців

— Якими вийдуть із протистояння Україна та Росія?

— По-перше, усі повинні зрозуміти, що російсько-українська війна йде не між Україною та Росією. Насправді, триває Четверта світова війна. До цього уже були Перша (1914 — 1918 рр., а точніше 1871−1914 з яких 5 останніх років були «гарячою фазою конфлікту»), Друга, Третя, або Холодна (1945 — 1991 рр.).А з 1991 року розгортається глобальний геополітичний конфлікт сучасності, який потім назвуть Четвертою світовою війною. Він розгортається не між Україною та Росією і тим паче не між Росією та Сполученими Штатами Америки, як намагаються представити росіяни. Тут грають великі гравці.

— Ви маєте на увазі США та Німеччину?

— Так. Росія і Україна, звісно, займають свої місця у цьому протистоянні, але вони далеко не найкращі. Росія — за традицією, вже другу світову війну поспіль є Імперією Зла. Із війни вона має вийти не просто приниженою та розбитою, а із підписаною капітуляцією та без ядерної зброї. Скоріш за все, Росія втратить іще дещо. Що саме, згодом побачимо, але це залежить від кількох факторів.

Що ж стосується України, вона має іще жалюгідніше місце. Ми — «поле бою» для великих гравців. Ми — територія, на якій розгортається німецько-американський конфлікт. І не вперше.

Україна завжди була полем бою. Просто вона займає на мапі світу аж занадто жваве перехрестя. З одного боку, Україною іде найкоротший шлях з півдня на північ Європи (шлях «із варяг у греки»), а з іншого вона є місцем зустрічі Європи та Азії. Великий Степ має свою завершальну точку саме в Україні. Він починається в Китаї, йде від Маньчжурії через всю Євразію і закінчується під Одесою. Перетин Великого Степу і шляху «із варяг у греки» — занадто смачне перехрестя.

Назви наших загарбників змінювалися тисячоріччями. Були Річ Посполита, Османська, Російська і Австро-угорська імперії, були монголи і гуни, готи і кіммерійці, які лізли саме на землі України. Так, вона продовжувала залишатися полем бою із постійною регулярністю. Тобто, для українців, завеликим рахунком, у війні немає нічого надприродного. У нас одне і те ж саме не просто переходить із покоління у покоління, воно триває тисячоріччями. Наші предки навчилися виживати в умовах війни, тому ми також маємо вистояти.

Для України питання традиційно полягає в іншому. Ми не тільки поле бою, ми -і точка контакту різних цивілізацій, які несуть різні сенси. Війна це не тільки конфлікт і смерть, війна — це і місце цивілізаційного контакту. Так ось, ми маємо шанс збагатити свою культуру. І тільки від нас самих залежить, якими ми вийдемо з цієї війни: залишимося полем бою, чи збагатимося і станемо сильнішими.

Отже, Росію не очікує нічого, окрім приниження та поразок. А ось для України існують варіанти. З одного боку, ми — поле бою, а з іншого, є сили, які зацікавлені у нашому зміцненні. Тут дуже багато залежить від наших лідерів, а саме від того, чи вдасться їм вичавити від наших союзників підтримку і яку саме. Скажу відверто, що Порошенко показав себе тут не найкращим чином. Безперечно, йому потрібно віддати належне за втриману лінію фронту. Однак він не вичавив із наших союзників ту допомогу, яку вони нам гарантували. Наші союзники давали Україні гарантії безпеки та територіальної цілісності.

— Йдеться про Будапештський меморандум?

— Безумовно. Під ним стоять підписи Великої Британії та Сполучених Штатів Америки. Про Росію я не кажу. Вона є порушником. Але, якщо бути послідовним, США мали вжити заходів аж до нанесення термоядерного удару по Росії. Звісно, аж такого від Штатів ніхто не очікував, однак ми могли сподіватися від них значно більшого, ніж маємо зараз.

— Що саме?

— Вони навіть довго вирішували, чи варто нам давати летальну зброю. Більше того, вони нам її продавали, замість того, щоб передати на умовах ленд-лізу. В ідеалі, американці та англійці взагалі мали б ввести свої війська на Донбасі в Крим, бо вони — гаранти Будапештського меморандуму. Однак, вони цього не зробили. Крім того, ми могли б з них вичавити і кредити, і погашення українських боргів. Навзамін, в цьому, 2019 році Україна на оборону витрачає 3 мільярди доларів, а процентів по кредитах союзникам має заплатити 9 мільярдів.

Але найголовніше, Україні, у першу чергу, слід було б вимагати не військової і навіть не економічної допомоги, а цивілізаційної. Тобто, просити брати наших людей на навчання до найкращих вузів Великої Британії і США. Можливо, тоді вони б навчилися бути вільними і рівними. Це те, чого б мали вимагати, наші лідери і що вони так і не зробили. Але Бог з ним. Ми говоримо не про втрачені можливості, а про те, якою Україна вийде з цієї війни.

Зараз я наведу цікаву історичну паралель. Навесні 1914 року Юзеф Пілсудський мав виступу Парижі. Він тоді був лише поручиком (старшим лейтенантом), але займав посаду лідера партії польських соціалістів. У своєму виступі він передбачив Першу світову війну і поразку Німеччини. Тим не менш, Польща буде брати участь у бойових діях на боці останньої. Але коли Перша світова, зрештою, закінчиться, то Польща перейде на бік англо-французької коаліції і виступить її союзником.

Усе сталося точнісінько так як передбачив Пілсудський. У січні 1918 року німці скликали у Бресті з’їзд, куди крім росіян запросили українців, білорусів, прибалтів, фінів та представників інших народів. На порядок денний було поставлене питання визнання брестських переговорів, де має вирішитися доля повоєнної Європи. На нього усі відповіли «так». Усі, крім Юзефа Пілсудського. Представник Польщі сказав те, чого ніяк не могли очікувати німці: «Польща не визнає перемовини, в яких не бере участь Антанта» і полишив Брест.

Через півроку, Німеччина капітулювала і підписала Версальський договір. Першим його пунктом стало анулювання Брестської угоди. Світові гегемони англійці не забули про «хорошу дівчинку» Польщу, яка добре поводилася і запитали в Пілсудського, чого вона хоче. Він відповів, що Польща хоче виходу до моря і попросив Данциг. Англійці йому сказали щось типу такого: «Ти — гарний хлопець і Польща — гарна дівчинка, але в Данцигу живуть німці». Тим не менш, англійці відрізали Східну Пруссію від Німеччини і зробити Гданський коридор.

Крім того, поляки попросили Вільнюс та Львів. «Добре, — сказали англійці і французи. — Ми вам цього офіційно дати не можемо, але дамо снаряди, гармати, і рушниці. У вас є війська, то ж з більшовиками воюйте самі. Ми дамо вам радників». До речі, одним із радників Пілсудського був Шарль де Голль. Поляки дійшли до Харкова, щоправда, потім зупинилися і забрали собі лише Галичину, але факт залишається фактом.

До чого я усе це розповідав? Україна сьогодні займає місце, яке під час Першої світової війни займала Польща. Якщо тоді полем бою була наша західна сусідка, то сьогодні ним є ми. Тим не менш, Польща вийшла з цієї війни значно міцнішою, ніж ввійшла в війну. Сьогодні нам територіальний приріст не потрібен. Нам необхідні інші речі. Серед них — пільгові кредити і новий план Маршалла. Ось те, що Україна має вичавити з цієї війни. Тому, в ідеалідля України, бойові дії повинні закінчитися не приниженням і капітуляцією Росії, а отриманням Україною нового плану Маршалла.

— А що б ви могли сказати про строки завершення бойових дій? Багато українців мріють і марять, коли Росія підпише капітуляцію. У Вас є якісь прогнози?

— Насправді, усе дуже просто. Росія програє війну не тоді, коли вона ослабне, а коли це треба буде переможцю Четвертої світової війни.

— Її ніби давлять санкціями, а потрібного результату і досі немає…

— Хто Вам сказав, що санкції спрямовані проти Росії? Так, її у 2014 році Росію добряче притиснули, і її економіка впала у півтора рази. У 2014 році ВВП Росії становило 2 трильйони доларів, а в 2015 році 1,3 трильйони. Вона втратила третину свого ВВП. Але ті, хто тиснуть на Росію, непроти неї воюють. Перед американцями не стоїть завдання її перемогти. Вони мають подолати Німеччину. Саме тому, Росія залишатиметься Імперією Зла не допоки, цього бажатимемо ми, і не допоки її не додушать американці. Зрозумійте, американці її не додушать. Просто перед ними немає такого завдання. Більше того, вони не хочуть, щоб Росія здохла раніше, ніж вони дотиснуть Німеччину.

— Коли американці додушать Німеччину?

-У мене є два критерії. Якщо будь-який з них справдиться, вважайте, що війна скоро закінчиться. Перший із них називається «розвал Європейського Союзу під німецьким контролем» і переформатування його під англійське лідерство. І «Брекзіт» — робота в цьому напрямку. Другий сценарій — підписання угоди про зону вільної торгівлі між ЄС та США. Переговори тривають уже протягом 25 років, а вона і досі залишається незавізованою. Так відбувається, бо йде жорстке протистояння за контроль над Європою між США та Німеччиною. Наразі ЄС в руках у Німеччини і та не хоче пускати американські товари на європейський ринок (самим мало). Але щойно буде підписана угода про зону вільної торгівлі і правила глобального обміну встановлюватимуть Сполучені Штати. Саме це буде досягненням американцями мети в цій світовій війні. От тоді Росія і буде повержена. І повержена як і в Третій Світовій, без жодного пострілу.

— Але реалізацію хоча б одного з двох сценаріїв можна прочекати і п’ять, і десять років…

-У середньому, світова війна триває від 18 до 48 років. Ця світова війна почалася у 1991 році, ось тепер і рахуйте.

— Виходить, Четверта світова триває вже 28 років.

— Тобто, війна може закінчитися і через рік, і через десять років. У будь-якому випадку, вона триватиме не допоки цього хотітиму я, ви чи Росія. Її завершення знаходиться у руках німців та американців. Або перші викинуть других зі Східної Півкулі, або другі дотиснуть перших: змусять їх підписати угоду про зону вільної торгівлі, а потім переінсталюють ЄС під лідерство Великої Британії.

— Але ж Україні на руку перемога США.

— Я вам скажу навіть більше. Американці вже виграли це протистояння, а зараз ідуть завершальні бої. Вони можуть тривати кілька років. Просто влада США не дуже ефективно керує в цій ситуації. Такі лідери як Теодор Рузвельт і Франклін Делано Рузвельт не так часто бувають у США.

— Дійсно, Трампу до них іще дуже далеко.

— Там справа не у Трампі, а радше, в Рейгані. Це він штовхнув США на неправильний шлях, і в результаті, вони дуже сильно програли Німеччині на початку цієї війни. Зараз американці змушені виправляти те, що наробив Рейган. З 1991 по 2011 рік, США впали з 24% до 19%. світового ВВП. Сьогодні вони знову піднялися до 24%. А ВВП ЄС було 31%, а зараз 24,5%. Розумієте, іде значно серйозніша війна із значно більшими жертвами і втрати Німеччини у 2015 році були більшими, ніж втрати Росії. Просто їх ніхто не бачить. Попри це, нинішні політичні лідери Сполучених Штатів Америки не демонструють такої ефективності, як Франклін Делано Рузвельт. Ось це — мій герой та зразок для багатьох політиків.

— «Північний потік», на Вашу думку, також епізод війни між Німеччиною та США?

— Безумовно. Розумієте, росіяни мислять на рівні ліній комунікацій, американці — на рівні протистояння ефективностей виробництва. Для порівняння, продуктивність парці в Росії становить 21 тисячу доларів на одного працюючого на рік, у Німеччині -100 тисяч доларів, а у США -140 тисяч доларів. Тобто, Сполученим Штатам програє не тільки Росія, а і Німеччина. Тому, вона вже зазнала поразки. Знаєте, після Сталінграду бойові дії тривали ще 2 роки, бо Гітлер не хотів здаватися, але всім було зрозуміло, що Німеччина програла. Аналогічна ситуація відбувається і зараз.

— Давайте помалюємо картини майбутнього. Українці мріють, як Росія підпише капітуляцією. Але якою країною буде держава-агресорка після своєї поразки? Авторитарною, з Путіним у мавзолеї, чи, можливо, нарешті стане на демократичний шлях?

— Це, найперше, залежить, від самих росіян. Але варто пам’ятати, що демократія це не парламент. Демократія — це влада народу. Існує три форми правління. Перший — влада однієї особи: «Жізнь за царя!"чи «Путін наше всьо!"не має значення. Другий — влада небагатьох: олігархія та аристократія. І, нарешті, тертій — демократія. Так ось, допоки на східних кордонах України не буде встановлено владу російського народу, і Росія не почне працювати не на інтереси імперії, а на інтереси росіян, в нас будуть проблеми.

Саме тому, Україна, як ніхто інший, є зацікавленою у встановленні народовладдя в Росії. На жаль, наш східний сусід завжди іде досить дивним шляхом. Щоб зробити індустріалізацію, йому потрібно було програти Першу світову. Щоб відмовитися від кріпацтва — отримати поразку у Кримській війні. Мабуть, так буде і зараз. Росія програє цю війну і, нарешті, стане на шлях розвитку. Україні приниження Росії не потрібне. Нам потрібна демократична сусідка, яка нарешті займатиметься своїми справами і перестане лізти до нас.