Чи потрібна консолідація роботодавцям та профспілкам?

Депутати в чергове «порадували» українську громадськість плодами своєї законотворчої діяльності. Як це не рідко буває, вони виявилися швидкими, зухвалими та антисоціальними. Зміни до Трудового кодексу, які розробляє комітет Верховної Ради з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів, передбачають ряд скандальних нововведень. Серед них — дозвіл звільняти працівників, які знаходяться на лікарняному та вагітних жінок.

Подібні депутатські ініціативи завжди викликали в українців гнів праведного обурення. Але вони не взялися з нікуди і мають свої причини. Одна з ключових — відсутність якісного соціального діалогу. Єдина позиція серед різних суспільних груп зробить українську громадськість учасником процесу і змусить парламентарів рахуватися з її думкою. В протилежному випадку, влада продовжуватиме нав’язувати свої рішення суспільству. Можливо, якби представники малого і середнього бізнесу та профспілковці виробили власні зміни до Трудового кодексу, їх би врахували депутати?

У будь-якому випадку, консолідація зараз саме на часі. Не виключно, що існуюча популістсько-олігархічна влада діятиме за принципом «розділяй і володарюй». Відібравши трудові права у найманих працівників вона зробить наступ на їх роботодавців.

А що з цього приводу думають профспілковці? i-ua.tv поспілкувався з юристом «Свободи праці» Ігорем Токовенко, лідером громадської організація «Спілка вільних» Сергієм Кондрюком та Головою Об`єднання незалежних профспілок авіапрацівників Веніаміном Тимошенком. Ми задали нашим експертам два питання і пропонуємо ознайомитися з їх відповідями.

— Складається враження, що влада під соусом турботи про роботодавців намагається задушити права найманих працівників. Чи не здається Вам, що вона паралельно робить наступ і на малий та середній бізнес?

Ігор Токовенко: Для початку, давайте я вам розповім про нововведення, які планує запровадити нова влада. Передусім, як було озвучено представниками нової влади, проєкт Трудового кодексу передбачатиме наступ на права вразливих груп населення. Відтак, вагітні жінки та працівники, які перебувають у декреті, або на лікарняному можуть потрапити під звільнення. Представники влади вважають зайвими не лише квоти на працевлаштування людей з інвалідністю, але і саме поняття неробочої групи інвалідності. На думку депутатів монобільшості, людина без рук і ніг має трудову придатність. А якщо вона може працювати, то нащо їй нараховувати соціальні виплати?

Ці, здавалося б шокуючі нововведення не останні плоди трудової «законотворчість» «слуг народу». Новий проєкт трудового кодексу може дати право роботодавцям звільняти без жодних пояснень. А ось з працівниками культури і держслужбовцями укладатимуть короткострокові і середньострокові контракти. Що це означає? Контракт можуть просто не подовжити у майбутньому без жодних підстав.

Вочевидь, нові депутати вважають, що українці мало працюють. Мабуть, саме тому вони вирішили збільшити робочий час. Новий проєкт Трудового кодексу, що знаходиться в розробці, має дозволити роботодавцям змушувати людей працювати скільки завгодно. Це, по-суті, узаконює нелегальні практики ненормованого трудового тижня. Ось, власне, найбільш кричущі новації, які готують депутати.

Як ви уже зрозуміли, нова влада взяла курс на скорочення трудових прав. Прем’єр-міністр Олексій Гончарук після свого призначення заявляв неодноразово про плани спростити процедуру звільнення. Його намір нещодавно підтвердила голова комітету Верховної Ради з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів Галина Третякова. Спрощення процедури звільнення влада намагається пояснити створенням умов для швидшого економічного зростання.

Чи є це правильно? Ні. По-перше, полегшення процедури звільнення жодними чином не впливає на пришвидшення темпів економічного розвитку. Більшість працівників, які втратили роботуне намагаються захисти свої права через суд. Тим паче, що органи Феміди далеко не завжди ухвалюють рішення на користь останніх. Серед працівників, яким таки вдалося поновитися на роботі, не більше половини продовжує працювати на своїй посаді через рік.

Влада так красиво розповідає про економічне зростання. Але для кого воно потрібно? Як самоціль воно не має жодного значення. ВВП створює український народ, але плодами його праці користується 1% найбагатших громадян. Мантра про економічне зростання без правильних дій нічого не варта. Коли я говорю про правильні дії, йдеться точно не про урізання трудових прав.

Ви питали про наступ на інтереси малого і середнього бізнесу. Моя відповідь — він неминучий. По-суті, ми отримали уряд, який очолює представник великого фінансового міжнародного капіталу. Будь-який великий бізнес тяжіє до ще більшого збільшення і монополізації. Такими вже є тенденції макроекономічних процесів. Монополізація відбуватиметься за рахунок двох джерел. По-перше, матеріального і правового оббирання найманих працівників. По-друге — представників малого і середнього бізнесу. На жаль, він ризикує стати поглиненим великим міжнародним капіталом, представники, якого сьогодні керують нашою країною.

Веніамін Тимошенко: На жаль, держава вже дуже давно перестала виступати в ролі добропорядного арбітра між найманими працівниками і роботодавцями. Вона тільки й вміє, що розділяти та володарювати. Підприємців вона обдирає через зависокі податки, а найманих працівників надумала позбавити трудових прав і теж збирає данину.

Під приводом боротьби з контрофактом, депутати вирішили запровадити для малого і середнього бізнесу касові апарати і невмотивовані штрафи. Якщо раптом покупцю не видали чек, він матиме право «настучати» на підприємця і отримати «бонус». Ну чим вам не прояв ментальності «совка», при Сталіні теж був інститут стукачества і доносів, чим закінчилось пам’ятаємо? Зараз, нібито під благими намірами, депутати розпочали дискусію про необхідність скорочення трудових прав. Вони це пояснюють прагненням покращити інвестиційний клімат. До інвестклімату через рабство?

Із останніх подій можна зробити висновок, що держава вирішила нас чавити по черзі. Спочатку взялася за підприємців, а потім за найманих працівників. Складається враження, ніби владі не потрібні українці в Україні. Здається, їй цілком достатньо продати всю інфраструктуру, землю і промисловість та залишити трошки рабів для обслуговування. Мабуть, саме тому, вона вирішує вичавити українців з України, змусивши їх виїхати на заробітки закордон.

Сергій Кондрюк: Спроба пояснити усі «нововведення» трудового законодавства необхідністю притоку іноземних інвестицій виглядає дуже дивною, щоб не сказати брехливою. Адже першим, хто назвав дешеву робочу силу основною інвестиційною привабливістю, був Леонід Кучма. Однак час довів зовсім протилежне. Найдешевша робоча сила в Європі так і не змогла заманити в Україну нормальних інвесторів. До нас приходили тільки спекулятивні бізнесмени. Жоден солідний європейський, чи світовий інвестор до України за три десятки років так і не увійшов. Тому, подібне пояснення нової влади я вважаю одним з двох: або великою помилкою, або цинічною брехнею.

Для більшої переконливості, я б радив подивитися дослідження останніх років, стосовно основних перешкод роботі іноземного та вітчизняного бізнесу в Україні. Серед першої десятки переліку цих перешкод ви точно не знайдете проблем з трудовим законодавством. На останньому бізнес форумі голова комітету Верховної Ради з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів Галина Третякова обіцяла «трохи дискримінувати українських працівників» заради притоку інвестицій. Але такі її слова не викликали в підприємців ні бурхливих оплесків, ні фраз-одобрянсів. Бізнесу ця тема не цікава. Він переймається іншими речами. Зокрема, нормальною судовою реформою, якісною інфраструктурою, подоланням корупції та платоспроможністю населення, як безпосереднього чи потенційного споживача їх виробництва. Тому, спроба загравання з підприємцями методом утиску прав найманих працівників — від лукавого. Влада намагається бізнесу замилити очі «трудовими бонусами», щоб вони в неї не питали, чому в Україні і досі не подолано корупцію, чому такі скажено дорогі кредити, чому така вакханалія з податками.

— Чи не час профспілковцям і представникам малого і середнього бізнесу виробити власні пропозиції трудового законодавства?

Сергій Кондрюк: Наразі проєкт Трудового кодексу пишеться, що називається, по-сектантські. Його створюють за зачиненими дверима невідомі іноземці під егідою певних міністерств. З яких це пір іноземці знають як жити українцям, краще за них самих? Нічим, окрім зради національних інтересів я такі дії назвати не можу. Уперте небажання влади долучати до роботи над створенням Трудової конституції України вітчизняних професіоналів, може лише викликати велике занепокоєння її кінцевим результатом. Потім наші депутати під шумок, за скороченою процедурою насадять нам на голову таке, що апріорі не здатне на неї налізти.

Трудове законодавство має писатися не для іноземців, а для українців. З цього приводу, я намагався посперечатися з пані Третяковою. Сказав їй, що новий Кодекс законів про працюповинен зацікавити, передусім, не іноземних інвесторів, а українських підприємців та найманих працівників. Він має мотивувати їх не лише працювати в Україні, але й хотіти, щоб вона стала місцем для реалізації професійних планів їх дітей.

У відповідь, пані Третякова лише посміхнулася. Що стояло за її посмішкою, ми можемо тільки здогадуватися. Іще голова комітету з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів сподівається, що такі жорсткі заходи допоможуть легалізувати працю в Україні. Мовляв, спрощена процедура звільнення дозволить роботодавцям легко створювати і ліквідовувати робочі місця. Але пані Третякова помиляється. Найпростішим і найсильнішим способом легалізації праці є, якщо не повна відміна оподаткування трудових доходів, то принаймні їх мінімізація до утримання податків лише з суми, яка залишилась після видатків на базові сімейні потреби. Люди за свою легальну працю мають від суспільства та держави отримати моральну повагу та матеріальну вдячність, а натомість легальний працівник з чесно кровно заробленого має сьогодні державі примусово віддати майже кожну п’яту гривню, а тіньовики (яких за оцінками песимістів більше 60%) знаходяться під толерантним державним «податковим прощенієм».

Я більше, ніж переконаний, що серед представників малого і середнього бізнесу чимало розумних і талановитих, людей які чітко бачать перспективи в Україні для себе і своїх дітей. Вони обов’язково зможуть написати такі трудові правила гри, які будуть зрозумілі і комфортні і вітчизняним підприємцям і, працівникам.

А затягувати паски та спустошувати гаманці нарешті має сама влада, а не діяти як «попєрєднікі» — дискримінувати конституційні права громадян заробляти собі на гідне життя гідною працею.

Ігор Токовенко: По-перше, існуючий чинний Кодекс Законів про працю не настільки поганий, як про нього говорять. У ньому дійсно є речі, що потребують модернізації, але мова йде точно не про скорочення трудових прав. На законодавчому рівні потрібно створити гарантії, які б допомогли їм реалізуватися. Бо, якщо ви маєте тільки право, але його порушник не отримає свого покарання, чи буде вас захищати його наявність?

По-друге, в парламенті зараз немає політичної сили, яка представляє інтереси найманих працівників і малого та середнього бізнесу. Усі фракції Верховної Ради захищають великий український або світовий капітал. Відповідно, втілення в життя спільного проекту трудового законодавства від профспілковців і підприємців є наразі неможливим. Навіть якщо його і напишуть, його просто нікому буде приймати. У нашій політичній практиці існує чимало прецедентів, коли створювалися певні об’ємні фундаментальні документи, але вони так і залишалися проєктами. Сили, які їх писали не мали в Раді підтримки. Новий трудовий кодекс з позиції працівника треба писати, коли політичні сили, що представлятимуть людей праці та малий і середній бізнес матимуть вагоме представництво у парламенті.

А поки я б радив говорити про принципи нового Трудового кодексу. Серед них мають бути гарантії, які дозволять втілити в життя права найманих працівників. Я б дуже хотів, щоб у новому Трудовому кодексі прописали сучасні стандарти європейського рівня із захисту від моббінгу (цькування працівників з метою їх звільнення — ред.). Документ має передбачати реальні права на страйк і умови для повноцінної роботи профспілкових об’єднань. Хотів би у ньому побачити гарантії у вигляді кримінальної відповідальності для порушників. Зокрема, посадова особа, яка перешкоджала профспілковій діяльності має бути покарана. На сьогоднішній день подібних прецедентів, на жаль, не було. Хоча, для покарання таких посадових осіб існує стаття 170 Кримінального кодексу. Поліція також пасе задніх і не хоче займатися подібними злочинами.

Саме тому пропонуємо, по-перше, підготувати нормальну нормативну базу, а по-друге організувати тренінги для правоохоронців і юристів, що займатимуться захистом трудових прав. Але тут без політичної волі не обійтися. А вона буде тільки в сили, яка представляє інтереси малого і середнього бізнесу та найманих робітників. Поки такої партії в українському парламенті немає. Та сподіваюсь, вона з’явиться у наступному, десятому скликанні.

Веніамін Тимошенко: Дуже слушне запитання. По-перше, хто давав чиновникам право ототожнювати себе з державою? Чому вони за наші податки солодко живуть своїм люксовим життям, натомість у нас все гірше і гірше? При цьому, жоден з них не виконує свої обов’язки на користь держави. Їх цікавлять лише меркантильні та хижацькі інтереси. Варто, нарешті, покінчити з їхньою нахабністю!

По-друге, ми — наймані працівники і представники малого та середнього бізнесу стоїмо по одну сторону барикади. Ми хочемо сплачувати помірні податки і отримувати за них якісні державні послуги. Зараз настав той самий момент, коли треба консолідуватися. Наприклад, представники малого і середнього бізнесу мають мотивувати своїх працівників створювати незалежні профспілки та вчитися дискутувати і домовлятися. Так ми зможемо розпочати діалог між собою, щоб врешті-решт, створити прогресивне трудове законодавство та прогресивні відносини. У ньому ми визначимо розмір належних зарплат, пільги, гарантії та модель трудових відносин. Нам — громадянам вже пора перейти від позиції жебрака з простягнутою рукою, до конкретних вимог. Варто, нарешті, сказати чиновникам і депутатам: «Шановна держава, ви — слуги народу. У нас є своя думка. То ж майте совість і візьміть її до уваги!» Як показує практика, владні ініціативи далеко не завжди йдуть на користь громадянам України. Тому — час об’єднуватися!