Олександр Новохатський: Україна — це цивілізація, що прагне проявитись у формі держави

У культурному контексті ми є нащадками цієї давньої держави. Але на її спадок претендує й Московія. І це — одна з причин війни на Донбасі.

Уже кілька тижні в українському інформаційному та політичному просторі не вщухають розмови про формулу Штайнмаєра. Чи є цей план врегулювання конфлікту на Донбасі зрадою національних інтересів та капітуляцією? З цим питанням i-ua.tv звернувся до директора аналітичних програм соціологічної служби «Український Барометр» Олександра Новохатського.

— Як Ви оцінюєте узгодження української делегацією формули Штайнмаєра? Чи не здається Вам, що це — зрада національних інтересів?

— Національні інтереси мають бути чітко формалізованими. При чому, зрозуміло для кожного громадянина. Поки що ми їх не визначили взагалі. Ви зустрічали їх перелік хоч колись? Наприклад, я не зовсім розумію, чим є українські національні інтереси.

— На думку багатьох бійців АТО-ООС та волонтерів, національні інтереси — це по-перше, державна незалежність України та її суверенітет.

— У світі чітко визначених стосунків, усі речі, поняття та явища мають бути формалізованими.

— Поясніть, що Ви маєте на увазі під формалізацією.

— Звідки виникають закони? З формалізації права. Тобто, розуміючи необхідність спільних дій, ми з вами домовляємося про певний порядок стосунків та організації. Після того, коли ми окреслили мету нашого об’єднання та ролі й ідентичності кожного з нас, можна переходити до формалізації. Тобто, до порядку дій у різних ситуаціях. Так і з’являються закони, правила спільного життя.

Тому, проблема України — це не формула Штайнмаєра і навіть не Донбас. Вона значно глобальніша. Які в нас усіх, українців, правила спільного життя? Українська проблема полягає в невідповідності існуючої системи суспільних стосунків, запитам громадян.

Іншими словами, Держава (як інструмент впровадження нашої волі) не виконує наші бажання. Ми усі, хочемо добробуту, справедливості і безпеки. Але технічний опис держави, тобто закони, не передбачають ні безпеки, ні справедливості, а ні добробуту. Тому, війна на Сході і втрата Криму відбулися у наслідок нездатності Держави забезпечити ряд прагнень людей. Насамперед, їх, людей, соціальної та професійної реалізації.

— Ви кажете, що держава не давала громадянам певних речей. Але диванні «ватники» та озброєні бойовики понад усе хочуть жити в «руском мірє». Для них буде кісткою в горлі навіть Україна з розвинутою економікою та високими стандартами життя громадян.

— Давайте я вам спробую пояснити ситуацію. У фізичному просторі українських кордонів відбувається протистояння цивілізаційних підходів до створення соціальних систем (моделей суспільства — ред.). Умовних українського та російського. Їх ключова різниця полягає у побуті. Українці створюють світ, через власний побут і світоглядне ставлення до землі, дітей і життя в цілому. Тобто, до глибинних цінностей. І українці мають власний погляд на реалізацію цих стосунків. У людей, які живуть північніше, порядок утворення побутових зв’язків зовсім інший. Але ми з ними маємо одну територію. Вижити на ній зможе тільки одна з двох цивілізацій. Іншого не дано. До речі, українці дещо більше, ніж нація. Ми — цивілізація.

— Дуже класно.

— Це правда. Я перечитав усі доступні мені дослідження на тему пошуків національної ідентичності українців. Автори сходяться на думці, що вона вже існує. Ми говоримо українською мовою, яка практично не змінилася за тисячу років, і влаштовуємо свій побут так само, як і наші пращури з Київської Русі. У культурному контексті ми є нащадками цієї давньої держави. Але на її спадок претендує й Московія. І це — одна з причин війни на Донбасі. Через бажання заволодіти спадщиною Київської Русі, у просторі, умовно замкненому кордонами, виник цивілізаційний конфлікт.

Війна стала наслідком того, що Росія змогла формалізувати ідеї своєї цивілізації. А ось Україні це зробити поки не вдалося. У результаті, частина наших громадян сприймають формалізовані цінності Московії. Останні проявляються в говірках, гаслах, піснях, віршах, інформаційних повідомленнях і навіть вульгарних написах на парканах. Усе це змогло пояснити цивілізаційну ситуацію частині наших громадян.

Тепер за формалізацію власних цінностей варто, нарешті, взятися і Україні. Чітка модель нашого буття закладена у наші серця та ДНК. Ми її розуміємо та інстинктивно відчуваємо. Залишилося тільки до неї уважно прислухатися. Бо без виведення формули «українства», ми як народ не матимемо успіху. Формалізація — це реалізація наших внутрішніх прагнень та сутності. Зараз нам варто визначитися: хто ми, для чого ми і які в нас задачі. Ми до цього вже йдемо.

У нас немає іншої землі. Але, де б не були українці: в канадах, португаліях, чи арабських еміратах, вони вибудовують свою Україну, яку вони ніби бачать в середині себе. Я вже казав, що ми не нація, ми — цивілізація. На превеликий жаль, у політичному, медійному, суспільному та інших дискурсах глобалізаційний погляд на Україну повністю відсутній. Тим не менш, це не заважає Україні стати таким собі сакральним місцем на карті. Сьогодні, нами, Україною,"вагітні" ледь не усі держави світу. Кілька тижнів тому проблемами України «запліднилися» та «завагітніли» навіть Сполучені Штати Америки. Мабуть, офіційний Вашингтон і не підозрював, наскільки це важлива земля.

— Як формалізувати українство? Прийняти закон, зняти фільм, або, можливо, написати книжку?

— Говорячи печатною мовою, це все до самісінької …, коротше, не допоможе. У нас з вами почалася розмова про формулу Штайнмаєра. Знаєте, як у класика літератури Льюїса Керрола — «Так куди ж мені йти? — Тобі йти туди, куди ти хочеш прийти». Взагалі, що таке формула Штайнмаєра?

— Здається, її не існує в природі, бо її автором є Лавров.

— Абсолютно вірно. Але це «вірно» лише на «першому рівні» формального сприйняття. Що відбувається насправді? Політичний істеблішмент України вважає, що інші держави повинні займатися його роботою. Таке їх мислення, мені здається звичкою. Ми багато століть не мали власної держави та приймали нав’язану думку інших країн. Ми не маємо власного істеблішменту із суто нашою, українською позицією. У той же час, підлаштовуючись під обставини, ми скручували дулю в кишені.

У 998 році нам нав’язали християнство. Всім відомо, що Русь прадавню хрестили вогнем і мечем. Українці (жителі Русі-України) перехитрили Візантію й свого Князя, та переробили його на свій лад, розчинивши його у своїй цивілізаційній культурі. Православ’я по-українськи істотно відрізняється від грецького. Щоб у цьому переконатися, варто подивитися на наші святині, ікони, молитви, обряди та народні звичаї.

Далі — більше. Наша кирилиця перероблена з грецького алфавіту. Ми нею користуємося вже тисячу років. Звісно, це дуже крута та цікава абетка, але створюючи її, українцям вдалося зберегти свою стародавню. Розуміючи неминучість змін, наші пращури заклали свій автентичний алфавіт у вишиванки. Той, хто має ключ може вільно читати їх візерунки як тексти. Тепер ви зрозуміли, чому я вважаю українство, цивілізацією? Ми переживаємо, перечавлюємо, перетравлюємо будь-яких загарбників, які намагалися нас захопити іще з часів Київської Русі. Десь під них підлаштовуємося, крутимо в кишені дулю, але, зрештою, виживаємо.

Що відбулося у 1991 році? Ми здобули незалежність, але загальні закони суспільних зв’язків залишили такими, ніби живемо під загарбниками. За Конституцією України існує умовна влада. Вона має привілеї та робить з народом все, що завгодно, хоча він — її джерело. Джерелом її благополуччя, матеріальних статків та моделей світогляду. При цьому, що таке «Народ» в українській Конституції не пояснюється. Більше того, у абзаці, де описується соціальний конструкт вживається шість різних юридичних назв: український народ, народ України, люди, що живуть в Україні і так далі. І це все — в одному єдиному абзаці! З юридичними визначеннями так не можна. Вони мають бути чіткими у визначеннях.

— Можливо, це зроблено для того, щоб не уникнути тавтологій?

— Юриспруденція — це логіка, яка позбавлена емоцій. Тут думати про тавтології не варто. Замість того, щоб створити ідентичній український соціально-політичний конструкт, існуючі еліти продовжили життя утворення, до якого вони звикли. Умовно кажучи, залишили систему де існують маси та їх поневолювачі. Але такий конструкт у сучасних умовах існувати не зможе. Тим паче, що він є зовсім непритаманним для українців. Ми маємо всередині себе, абсолютно іншу світоглядну модель. Наше прагнення волі, річ незламна та непереборна. Наша внутрішня модель світу, по-іншому визначає і соціальні зв’язки, і роль і місце кожного з нас у нашій спільній меті.

— Яка це мета?

— Утворити власний український світ, реалізувавши його на своїх територіях. Підставами для його існування має стати добробут, безпека і справедливість. Так виглядає українська модель буття. При чому, справедливість передбачає рівність всіх перед законом і дотримання правил всіма учасниками спільноти. Саме на цих ідеологічних засадах будувалася Січ. Вони закладені у нашій «крові», нашій цивілізаційній суті. Утім, юридичний конструкт, який міг би забезпечити самореалізацію кожному українцю, наші політики побудувати так і не змогли. Вийшло так, що влада використовує народ для власного збагачення.

— Що потрібно зробити для того щоб Україна вистояла?

— Так ми вже вистояли. Ми все робимо правильно. На сьогоднішній день, у нас відбуваються природні зміни на шляху до формалізації власної ідентичності. На основі чисельних соціологічних досліджень, я можу сказати, що в Україні існує велика група людей, які на внутрішньому рівні не сприймають незрозумілі конструкти та міфологеми. Ми повертаємося до своєї природної суті та властивої нам організації природного простору.

У якості прикладу я наведу Майдан. На ньому явних лідерів не було. Панувало чітке усвідомлення потрібності власних дій. Умовні Василь, або Петро розуміли, якщо вони чогось не зроблять, то це краще за них не зробить ніхто. Коли потрібно було розвантажувати дрова, Петро та Василь самі ставали до роботи. Їм ніхто не давав вказівок.

Зараз я спостерігаю в Україні чіткий перехід до іншої форми організації суспільного руху. Нові організації суспільної взаємодії вже формуються на рівні нашої підсвідомості. Ними є не лідерські партії, а соціальні конструкти, які допомагають вирішувати різні важливі питання. Що не розуміє Зеленський та його команда? Виборці та люди на вулиці — абсолютно різні категорії громадян України. Його виборці ніколи не вийдуть на майдан. Їм не пече. Вони уповноважили його як цапа -відбувайла з’ясовувати ті питання, які вони самостійно не хочуть вирішувати.

— Його виборці повірили у зелену манку?

— Справа не в тому. У нас існує дві України. Проблема навіть не в тому, що одні — «ватники», а інші — «вишиватники». Ми маємо два різні світогляди та цивілізаційні підходи до влаштування власного життя. Представники першого, побачать недопалок на вулиці і його викинуть, а другого — пройдуть повз. За статистикою, перші, вже нараховують дуже велику групу. Вони виражають певну модель та потребують організації. Людина — істота соціальна та дуже вперта. Якщо вона потребує якоїсь організації, вона її неодмінно створить. Про це свідчать останні результати соціологічних досліджень. Вони говорять, що в Україні зараз відбуваються природні процеси встановлення української цивілізаційної ідентичності. Питання в тому, наскільки ми зможемо її реалізувати. Але для цього необхідно уявити і детально описати. На жаль, над цими речами у нас не працює ніхто у широкій публічній площині. Зараз відбувається процес трансформації пострадянського суспільства у соціум зовсім нового-іншого типу.

А з приводу Донбасу… Ну, давайте спробуємо повірити у казки, про те, що на кордоні між Україною та Росією, поставлять найкращих німецьких копів з вівчарками, а най-най-професійніші французькі поліцейські зачистять окуповану територію…

— Але ж місцеві «ватники» нікуди з Донбасу не дінуться.

— Абсолютно правильно. Питання полягає в тому: «А що ми зможемо їм запропонувати? «. І чи треба їм пропонувати щось взагалі. Для початку Україні слід визначитися, що їй потрібно: люди, чи території. Якщо ми обираємо території, проблему з населенням можна вирішити відносно легко. Виселити їх куди подалі. А ось, якщо йдеться про людей, то їх потрібно залучати у наше життя. Для цього необхідно створити соціальні програми для їх працевлаштування та інтеграції. За шість років війни на Донбасі влада запропонувати якісні так і не спромоглася. Так само, в сьогоднішньому дискурсі не піднімається питання, що ми хочемо від окупованих територій. Давши чесну відповідь на ці питання, ми отримаємо інструмент для її реалізації.

Для вирішення проблеми зіткнення на Сході двох цивілізаційних світоглядних підходів, ми маємо створити національну модель буття. Безумовно, без підтримки еліти тут не обійтися. Нею мають стати люди, які без України не уявляють свого життя.

А що ж стосовно формули Штайнмаєра… Я передивився відео-звернення Володимира Зеленського (від якого числа) до громадян України, шість разів. З різною швидкістю, під каву, печиво і чай. Усе, що я зрозумів, хочу інтерпретувати наступним чином —

«Дорогі українці! У нас є чотири кубики із буквами „Ж“, „О“, „А“, і „П“. Із них, на думку іноземних держав, ми маємо створити слово „ЩАСТЯ“. При чому, шукати свої кубики неможна. Треба використовувати тільки ті, що є. А як же інакше? Нам же їх порекомендували дуже класні дядьки та тітки з Європи. Нам потрібно крутити ці кубики, допоки не вийде якесь слово. Його ми і назвемо „щастям“, а якщо хтось не згоден — вже його проблеми».

Саме таким, є моє особисте враження від виступу Зеленського. Але, люди добрі! Так політика не робиться! Можливо, вона дійсно нагадує гру в кубики. Але, наявними можуть задовільнитися тільки діти. Дорослі, на відміну від них, знають, чого хочуть і шукають нові можливості. Проблема української політики та суспільства полягає у небажання шукати або самотужки створювати кубики, які дійсно здатні скластися у слово «щастя».

  • Ви тут:
  • Я-UA
  • Суспільство
  • Олександр Новохатський: Україна — це цивілізація, що прагне проявитись у формі держави