Інна Рафальска: Головне у рішенні Третейського арбітражного суду — встановлення факту анексії Криму
Судові рішення на користь однієї зі сторін можуть враховуватися при проведенні перемовин.
Українські підприємці мають отримати від Росії 159 мільйонів доларів за незаконну анексію Криму. Саме так трактує рішення Третейського арбітражного суду у Гаазі експерт аналітичного центру Atlantic Council Андерс Аслунд. На його думку, українці зможуть компенсувати збитки після звернень до західних судів, за рахунок арешту російського державного майна закордоном. Чи так це насправді? i-ua.tv поцікавився думкою правниці Інни Рафальської. Нижче можна ознайомитися з її коментарем.
«Постійний Третейський суд заснований на підставі Гаазької конвенції про мирне врегулювання (1899) надає підтримку арбітражним розглядав та узгоджувальним процедурам за участю держав, державних установ, міжурядових структур, приватних осіб. Рішення Арбітражу, яке відбулось у вересні 2018 року, постановлене за позовами ряду українських компаній до РФ на підставі двосторонньої урядової угоди про взаємний захист інвестицій (1998 року). Позивачі наголошували, що внаслідок анексії Криму вони, як українські компанії зазнали збитків, збитки виникли внаслідок урядових рішень РФ, які зробили неможливим ведення в Криму бізнесу українськими суб‘єктами господарювання. Росія не погодилась з юрисдикцією Арбітражу у цій справі, відмовилась від пояснень, суд виніс рішення. Головне у ньому — встановлення факту анексії. Слід зазначити, що з аналогічних підстав (порушення угоди про захист інвестицій) Росія звернулась з позовом до України щодо російських банків, декілька місяців тому, посилаючись на угоду 1998 року з позовом до Росії в Гаазький арбітраж звернувся Коломойський і ТОВ «Аеропорт Бельбек».
Таким чином, збільшувана кількість таких взаємних позовів господарюючих суб‘єктів, скоріше має на меті встановлення певних мегаполітичних фактів, ніж реальне виконання на відшкодування збитків за рахунок майна держави-відповідача, майна, якого при мінімальній загрозі звернення стягнення просто може не виявитись. Просто з‘ясується, що таке майно належить не державі, а приватній структурі, яка не є відповідачем у такому судовому спорі. Проте, накопичення не сплачених боргів теоретично може вплинути на певну економічну ситуацію, а судові рішення на користь однієї із сторін зараховуватись при проведенні перемовин".
