Юрій Буздуган: Ми будуємо не ту цивілізацію

У останні роки СРСР існувало корпоративне суспільство. Що прийшло на зміну? Неоліберальна цивілізація з цінностями соціального дарвінізму.

Україна намагалася провести судову реформу кілька разів. Але її результат після кожної нової спроби виявлявся провальним. Судді продовжують вважатися однією із найбільш корумпованих соціальних груп. А може справа не в реформах? Може ми обрали не той варіант цивілізаційного шляху? Відповідь на це питання знає експерт з питань індустріального розвитку Юрій Буздуган. На його думку, Україні слід відмовитися від неоліберального підходу і змінити систему цінностей. Коментар Юрія Буздугана для i-ua.tv можна прочитати нижче.

«Проблема не в якійсь окремій реформі. Звісно, ми можемо проговорити зараз про судову, але скажу відверто: всі реформи провалені: економічна, соціальна, пенсійна, медична. Пам’ятаєте як було з медичною? Казали, що у нас занадто багато ліжок і їх немає куди дівати. І що? Тепер закривають школи, щоб відкрити лікарні? Ну позбулися ліжок, але вони несподівано знадобилися, бо прийшов коронавірус. І що тепер можна сказати про медичну реформу?

Тобто, справа не в окремих реформах. Справа в тому, що їх зробили, але їх результат виявився негативний. Відверто кажучи, жахливий. Так само і з судовою реформою. Начебто вживаються якісь заходи, щось робиться, створюється національне бюро розслідування, НАБУ, НАЗК, граються з повноваженнями прокуратури, але результат поганий. В чому проблема? Вона полягає не в якійсь окремій реформі, а в системі мотивацій і цінностей. Для чого, заради якої мети ми робимо ту чи іншу реформу? Заради утвердження Свободи? Чи Справедливості? Чи Порядку? Чи ще якоїсь цінності? Чи, як папуас, що встромляє цвяха в ніс, для того, «щоб було як у людей»? Тобто, ми маємо проблему цивілізаційного рівня. Іншими словами, ми будуємо не ту цивілізацію.

Протягом останніх 30 років ми взялися за будівництво неоліберальної моделі. Що лежить в основі кожної цивілізації? Два основних параметри є в її фундаменті: перший — цінності і другий — тип соціальної структури.

Візьмемо пізню радянську цивілізацію. Вона будувалася на промислових корпораціях. Ними були навіть усім ненависні колгоспи. А системою цінностей пізнього СРСР була «держава загального добробуту». Отриманий дохід розподілявся більш-менш справедливо. Інша справа, що ефективність економіки виявилася дуже сумнівною. У будь-якому випадку, це було краще ніж в часи Сталіна. Тобто тип соціальної структури був корпоративним: «пиво — тільки членам профспілки». Люди ділилися на тих, хто був і не був членом різних корпорацій: номенклатури, військових, студентів і тому подібне. Тобто, у останні роки СРСР існувало корпоративне суспільство.

Що прийшло на зміну? Неоліберальна цивілізація з цінностями соціального дарвінізму. Головна цінність: «людину не можна годувати, бо вона нічого не робитиме». Тому, треба їй дати вудочку, нехай ловить рибу. А тепер уявіть собі навколо Дніпра 40 мільйонів українців з вудочками. Чи багато вони наловлять риби? В Україні нав’язувалася і будувалася неоліберальна цивілізація з етикою йти по трупах до свого «Мерседесу».

Її соціальна структура — «кожен сам за себе». Тобто, ставилося завдання руйнації усіх можливих соціальних структур. І вони були зруйновані… І це було не тільки в Україні. Така цивілізація нав’язувалася по всьому світу.

Результат її ми бачимо. В усіх країнах це призвело не просто до негативних, а до страшних наслідків. Усюди падала економіка. Почала руйнуватися соціальна структура, що робило людину безпорадною. Бо основною зброєю людини є не машини, а здатність об’єднуватися в сім’ю, в громаду, в профспілку, в державу. А коли людина позбавлена основного інструменту виживання, вона просто опускає руки. Замість того, щоб спонукати громадян більше працювати, соціальний дарвінізм призвів до того, що вони перестали працювати. Навіщо мені працювати, якщо результати моєї роботи будуть привласнені кимось іншим? Тими, хто по моєму трупу прийде до свого «Мерседесу».

Власне, зараз питання стоїть дуже жорстко: не яку реформу робити, а яку цивілізацію будувати? Бо реформа — похідна від цивілізації. Потрібно визначитися, яку саме цивілізацію ми збираємося будувати в Україні. З відповіді на це питання випливає все інше. Зокрема і, яку саме судову реформу проводити. Все це — лише наслідки вибору цивілізації.

Відтак, які варіанти ми маємо. Їх багато. Націоналісти пропонують святу дідизну, аби всі ходили в шароварах, відпустили вуса і позаписувалися в козаки. Російські імперіалісти і їх представники кажуть: «Давайте повернемося у Радянський Союз. Там добре». Але, якби там все було добре, ми б тут з вами не опинилися. Тому, на мою думку, не підходить жоден з цих варіантів.

Я вважаю, що за основу треба брати цивілізації країн «золотого мільярду». Усього таких держав 29. Серед них: США, Канада, країни старої Європи, Японія, Нова Зеландія. Відповідно, якщо ми хочемо будувати нову цивілізацію, нам треба дати відповідь на два питання. Перше: «Якими мають бути цінності, закладені в її основу?». Друге: «Який тип структури ми обираємо?».

Одразу хочу сказати, що замало говорити про цінності. Уся діяльність як окремої людини, соціальних груп так і України в цілому, має бути покладена на їх реалізацію. І першою цінністю має стати Свобода. Україна має цивілізаційну перевагу над Росією через те, що в нас є Свобода. Через це Путін не зміг захопити весь Донбас. Бо на Донбасі з’явилися волонтери і почали його зупиняти. Це стало абсолютною несподіванкою для всіх. В тому числі, і для нас. Але тієї обмеженої Свободи, що ми маємо, для цивілізаційного прориву недостатньо. Україні потрібна справжня Свобода. Однак вона обмежується і нищиться. Найяскравішим прикладом обмеження Свободи є майновий ценз. Його назвали красиво — «грошовою заставою для участі у виборах». Людина, яка не має зайвих 48 тисяч гривень, не може потрапити до Верховної Ради. Введений майновий ценз відсікає 98% українців від участі у виборах. У результаті, ми маємо в парламенті суцільних олігархів, або їх холуїв. І таке обмеження є всюди: в економіці, в державному управлінні, в політиці. А якщо ми починаємо будувати нову цивілізацію, то в її основі має бути покладений принцип Свободи. І все, що ми робимо повинно слугувати матеріалізації свободи українців.

Друга цінність, яку треба покласти в основу цивілізації, називається Справедливістю. Неоліберали зробили багато, щоб це слово замазати брудом. Але Справедливість — це воздаяння. Воздаяння за чесну працю. Ти добре працюєш, значить добре отримаєш. Воздаяння має бути і за зло. Ти крадеш, значить ти отримуєш покарання. Нам потрібно створити систему воздаяння і за зло і за добро. І не треба нічого вигадувати. До нас вже багато про це думали і винайшли багато механізмів реалізації Справедливості.

На реалізацію Справедливості працює такий орган ООН, як Міжнародна організація праці (МОП). Вона не ухвалює законів, але лише пропонує рекомендації. Їх, в свою чергу, ратифікують парламенти країн-членів на рівні законів. Так от за рекомендаціями МОП, мінімальна і максимальна зарплати на підприємстві не можуть відрізнятися більше, ніж у вісім разів. Хочеш отримувати мільйон? Немає проблем. Але плати своїй прибиральниці зарплату у 120 тисяч гривень. Саме ці норми діють у більшості країн ЄС. А що ми маємо? Які зарплати у наших міністрів і в їх прибиральниць? Яке співвідношення? Тобто, войовничу антисправедливість має замінити войовнича Справедливість. По зарплатах і пенсія це просто найяскравіший приклад. У всіх сферах життях ми маємо втілювати принципи Свободи і Справедливості.

І, нарешті, остання базова цінність: заради чого це все робиться? Тут кожна цивілізація має дати свою відповідь. Так само, і українська. А поки Україна не дала такої відповіді, я можу запропонувати свою. Метою усіх зусиль, як окремої людини, так і держави в цілому має стати Сім’я. Бо Сім’я — це первинна цеглинка і атом соціальної структури. І процвітання її, а не егоїзм окремої людини має бути покладене в основу української цивілізації. Так що Свобода особистості та Справедливість держави мають служити процвітанню Сім’ї.

Підведемо підсумки. Окремо взяті реформи, в тому числі, і судова, без усвідомленого ставлення до того, яку цивілізацію ми будуємо і які цінності закладаємо, призвели до нинішнього стану речей. Реформи робляться, результати досягаються, але вони жахливі. Чому? Бо в їх основу поставлена страшна цивілізація з варварськими цінностями.

Україна має чітко сказати, яку саме цивілізацію вона збирається будувати і які цінності вона в неї закладе. Не робити абстрактні реформи, а реалізовувати цінності через них.