Сергій Кондрюк: Влада генерує бідність серед працюючих

Влада вирішила зробити послугу і хоче підняти мінімальну заробітну плату до 5 тисяч гривень. Виникає питання, чому політики думають, що цих коштів вистачить українцям на достойне життя і звідки вони намалювали цю суму. Розібратися i-ua.tv допоміг лідер громадської організація: «Спілка вільних» Сергій Кондрюк.

— На Вашу думку, мінімальна зарплата у 5 тисяч гривень — це багато, чи мало?

— Абсолютно правомірне питання. Влада кожен раз визначає мінімальну заробітну плату по формулі «зі стелі» і малює красиві круглі цифри, бажано під вибори. Цього разу нові обличчя вчинили геть по-старому.

Щодо самої цифри. Давайте спробуємо на неї подивитися глибше. 5 тисяч гривень — це гроші, які людина не отримає на руки. Держава одразу експропріює з цієї суми майже тисячу гривень у вигляді податку з доходів фізичних осіб та військового збору. Та і це ще не все. Отримавши гроші, що залишилися, людина має швидко побігти і заплатити комуналку. В іншому випадку, їй доведеться сплачувати велику пеню. А щоб доїхати на роботу і повернутися додому, їй доведеться за місяць віддати ще 500 гривень, бо і цю мінімальну зарплату треба заробити. А тепер уявіть, що залишається в людини. Вона ж має не просто поїсти і купити собі шкарпетки, але й одягнути та нагодувати свою дитину. Про лікування зубів, відвідування кінотеатрів і плату за Інтернет я вже мовчу.

5 тисяч гривень — це абсурдно мала цифра. Навіть за розрахунками міністерства соціальної політики, фактичний прожитковий мінімум для працездатної особи разом з неповнолітньою дитиною складає 10 — 11 тисяч гривень. Тому, говорячи про мінімальну заробітну плату, треба розуміти, що це є конституційною гарантією — правом заробляти працею на життя.

Хочу нагадати, що Україна і за Конституцією, і за своєю сутністю прагне до вступу у Європейський Союз і дотримання законодавства ЄС. У нас є ратифікована Європейська соціальна хартія. У ній зазначено, що кожен громадянин має право на заробіток, і це включає можливість забезпечити достатній рівень життя для себе і членів своєї сім’ї. В тому числі, на харчування, житло та одяг. Однак, у розрахунку, який ми зараз зробили, цим навіть і не пахне. Тому, можна дійти до висновку, що пафосне підняття заробітної плати до 5-ти і навіть до 6,5 тисяч, як це планується в наступному році, залишає в Україні найганебнішу практику «попєрєдніків». Йдеться про генерування бідності серед працюючих. У результаті, значна частина людей, що живе близько до мінімальної заробітної плати, матимуть наступну фотографію. Це — безхатченко, бо з такою зарплатою думати про купівлю житла неможливо. Це — беззуба людина, бо у неї немає грошей на стоматолога. Вона не має дітей, або дивиться у голодні очі своїх нащадків.

Зрозуміло, що держава одразу садить людей з мінімальною зарплатою на голку державних субсидій і тримає чесно і сумлінно працюючу людину у ганебному стані нездатності заробити собі на життя і примушує постійно стояти з простягненою рукою до держави.

— Якою має бути нормальна зарплата?

— Такою, щоб вона не вимагала «автоматичних» допомог-доплат від держави у вигляді субсидій, допомог з малозабезпеченості і дозволяла хай за мінімальними потребами відновлювати трудовий потенціал працівника і утримувати непрацездатного члена сім’ї. Це легко порахувати. Потрібно скласти реальний прожитковий мінімум для працездатної особи і дитини. Він становить приблизно 11 тисяч гривень.

Другий приклад розрахунку — це спроможність купити житло. Ми можемо взяти вартість однокімнатної квартири і порахувати, скільки потрібно часу українцеві, щоб заробити на неї хоча б під пенсію, отримуючи мінімалку. Це має бути 10 — 11 тисяч. Нагадаю — за Конституцією кожен має право на житло!

Сумна правда сьогодення полягає в тому, що за моїми розрахунками, заробітна плата пересічного українця дає накопичити на житло лишень протягом 25 — 33 років. Тоді виникає питання, який сенс працювати в країні, де за маленьку квартиру треба віддати все своє трудове життя. До речі, за словами головного податківця України, чверть легально працюючих громадян отримують заробітну плату на рівні мінімальної, або навіть менше за неї.

Впевнено стверджую, що кратне підвищення мінімальної зарплати несе колосальні позитиви:

— для економіки це мотивація платоспроможного попиту та створення додаткових робочих місць, а також детінізація «конвертних» зарплат, що є мотивацією легальної зайнятості та професійного зростання

— для Бюджету і пенсійного фонду це суттєве збільшення надходжень, а відтак суттєве скорочення їх дефіциту

— для суспільства це зниження бідності, зменшення протесних настроїв, скорочення злочинності і скорочення відтоку наших громадян за кордон у пошуках заробітку.

На превеликий жаль на сьогодні на українську мінімальну зарплату в Україні можна купити продовольчих товарів втричі менше ніж за мінімалку може купити поляк чи португалець в себе в країні, а німець чи іспанець може купити в п’ять разів більше за українського колегу, в той час як у Великобританії та Австралії мінімалка дозволяє оплатити в сім разів більше харчових продуктів.

Робіть тепер висновки чи є зависокою чи замалою величина української державної соціальної гарантії мінімальної зарплати.