Олександр Новохатський: «Земельна реформа Зеленського» стане причиною краху сучасної форми державності

1 липня влада запланувала відкрити ринок землі. Та чи відповідає продаж землі сутності українства? Зрештою, що характеризує це явище взагалі? На цими та іншими питаннями для i-ua.tv розмірковував філософ та політолог Олександр Новохатський.

— Як зрозуміти українство, з точки зору соціології?

— Соціо — простір життя людей. Логос — знання. Ми говоримо про знання щодо того, який він, людський світ українців. Як його «помацати», відчути, якими інструментами та пристосування можна наочно визначити українські природні складові, що проявляють нашу унікальну ідентичність. Що саме робить нас такими, якими ми є. Що тут причина, а що наслідок. Знання та розуміння природного феномену Українства дає можливості відповісти на нагальні питання сьогодення. Адже ми є тими, ким себе відчуваємо всередині та маємо сміливість проявити назовні.

Що таке Україна? Як її визначити? Підкреслю саме Україну, автентичну та унікальну, бо саме такою вона і є. Як часто люди себе питають про це. Одразу скажу — не часто. В щоденному житті ми не замислюємось про такі речі. Бо саме вони є отим середовищем у якому ми живемо. А між тим, Українство, явище об’єктивне.

Це як повітря, яким ми дихаємо. Ми його не помічаємо, але без нього починаємо задихатись. Так само й природня ідентичність людини. Коли вона навколо, то не потребує особливого проявлення. Коли виникає дефіцит, то починається спонтанне відтворення яскравого, акцентованого відображення в окремих елементах культури. Навіженство у носіннях вишиванок та несамовитий потяг до «мови із вірою», пов’язаний саме із дефіцитом проявлення природи українства у формальній царині нашого життя …

— Чим для українців є земля?

— Тут треба починати із головного сакрального аспекту. Питання Землі, володіння землею, використання землі, взаємини із землею, є наріжною основою самого явища «Укараїнство». Світоглядне проявлення культури українців нерозривно пов’язане із сприйняттям землі як частини свого світогляду, свого єства, своєї природи.

Сакральне Слово «Воля» застосовуються українцями і для означення землі-простору. І це не просто слово, це понятійне осмислене визначення. Слово Ідентифікатор. Так само і поняття Свободи-Волі, а також Духу-Волі, пов’язані у свідомості в одну змістовну конструкцію, яка й є однією з проявів українства як феномену. Ми, українці — люди Волі.

Особливі стосунки із землею є наслідком української природи та причиною українськості, в один й той самий час. Тому, будь-які питання щодо правил користування або поводження із землею, тут в українських землях, це не питання бізнесу чи питання зиску. Це питання сакрального змісту. Питання вірувань-вподобань та питання прояву тонких струн людської душі.

«Земельна реформа Зеленського» обов’язково стане причиною краху сучасної форми державності. Державності, яка не спирається на українське єство, не спирається на українську душу, не є наслідком української ментальності. В основі сучасної формалізованої «Української Держави», немає щирої, природньої українськості. Від слова зовсім.

Ми так нечасто задаємось питанням визначення українства, наслідком якого має бути державне утворення, що часто-густо не усвідомлюємо чужинність того соціального конструкту, у якому вимушені жити. Формалізована у сучасних законах Держава «Україна» не відповідає нашим-людським уявлення про правильність, добро та зло, про порядок речей та справедливість. Бо саме ці питання внутрішньої організації людей і визначають ідентичність.

Саме тому, що не вважаємо за необхідне покласти в основу нашого організованого життя наші автентичні, сакральні принципи, ми не можемо отримати «свою», дружню до нас, державу. Людське щастя, це стан-відчуття, коли людина відчуває свою спорідненість із зовнішніми обставинами. Щастя — це бути собою на своєму місці. Людина відчуватиме себе щасливою в колективі, якщо виконуватиме там свою роботу та буде важко-замінною або унікальною.

Отже, українська організована спільнота повинна бути проявлена в наслідок однакового розуміння, носіння одного феномену своєї ідентифікації, унікальності. Наша унікальність, це особливі стосунки із землею. А значить й будь-які правила-закони та інші формалізовані уклади, мають передбачати тотальне володіння землею. Українців немає без землі — такий постулат землевпорядних стосунків.

Спільне володіння землею-країною може бути реалізованим виключно через свідоме та відповідальне володіння землею. Не відбирати це право необхідно, чи обмежувати, а використовувати як важіль, як особливість організації економічних стосунків. Будь-яка господарська діяльність може здійснюватися на землі виключно із дольовою участю власника. І власник землі самостійно на свій розсуд має право визначати перелік тих юридичних осіб, які можуть користуватись саме його землею. Так реалізовується принцип волі-свободи-землі.

Прикладом подібного підходу можуть слугувати Об’єднані Арабські Емірати. Будь-який іноземець може бути їх резидентом виключно через контракт із власником землі. Або з державою, або із приватною особою-громадянином. Але питання в іншому — для чого іноземці приїжджають до досить некомфортних умов пустелі? В Еміратах реалізована модель людського простору, яка б також могла бути використаною українцями. В Еміратах реалізована так звана мінімальна або сервісна держава. Функцією державної машини там є лише забезпечення недоторканності кордонів та функціонування судової ситеми. Держава там, не втручається в модель економічних стосунків. Податків немає, є плата за державний сервіс з організації простору під ведення бізнесу.

На практиці це виглядає як купівля квитка до організованого та забезпеченого усім необхідним ринку. Щороку резидент купує ліцензію (вартістю 0.5−1.5% від доходу) на той вид діяльності, яким займається комерційна компанія та орендні платежі за користування торгівельними площами та іншими сервісами (зв'язок, інформація, транспорт тощо). Таким чином державні структури отримують платню за підготовлені виробничі та торгівельні майданчики, облаштовані дороги, підведені комунікації.

Насправді тут розмова не про Арабські Емірати, тут розмова про принципи світоглядного сприйняття світу, що лежать в основі структури колективного простору життя. Українська світоглядна модель, яка проявлена зокрема у триєдинстві Волі дає нам досить чітку платформу для реалізації основних принципів українства.

Примат Свободи визначає обмежену кількість успішних проектів щодо організації людського світу. Найвідоміший — Сполучені Штати. Ми не повинні мавпувати структури державних органів та політичних систем успішних країн, що реалізували подібні до наших світоглядні засади. Ми мусимо свідомо ставитись до своєї природи та спиратись на приклади, які вже існують у світі людей.

Ми не повинні боятись слова Свобода. Це не Анархія і ніц спільного в реалізації не має. Більше того вчення Анархізму має походження із українських земель та є відгалуженням світоглядної моделі Волі без прив’язки до Землі та Всесвіту.

Але ж наша позиція дає нам розуміння необхідності реалізації юридичного Примату Свободи — «свобода, це визнання права іншої людини розпоряджатись своїм життя м на власний розсуд». Саме від цього визначення свободи треба відштовхуватись у спробах спроектувати український регулярний, структурований законами простір спільного життя.

— Чи можна знайти наш культурний код в Українській мові?

— Українська мова не дуже зручна до вираження порівняльних із худобою характеристик щодо людини. Українська не дає можливості вільно оперувати словами, які призначені для ідентифікації тварин та худоби в контексті людських стосунків. На відміну від татарської та російської, українська традиція лайки не принижує винуватця-об'єкта лайливих висловлень в апріорі, а лише порівнює його вчинки із подібними явищами зі світу тварин або природи. Немає в українській ототожнення людини із «низьким» народженням або «нечистим» походженням. В українській традиції лаятись розкритий-реалізований принцип — «люди дурні, лише коли роблять дурне».

Окрім того, в українській культурі свобода вибору відкривається через свідомий вибір жінки. Жінка тут обирає собі чоловіка, а не навпаки. І ця традиція має корені саме через наявність світоглядної позиції Волі-Свободи.

Ми нажаль, звикли не звертати уваги на такі «тонкощі» нашої культури. Не розуміти українство, не користуватись цими принципами побудови стосунків усвідомлено. Але ці, українські, автентично-природні риси, сакральні коди, прорізаються, пробиваються та поглинають нас у хвилини швидкого вибору. Під час складних рішень ми спираємось на наше єство, відкидаючи чужі способи діагностики Світу.

Навколо нас сьогоднішніх, світ чужих методологій. Чужий нав’язаний порядок задля досягнення чужої мети. Навіть голосовий код обміну інформацією в нашому просторі, чужий. Хоча Російська мова на справді, є нам не чужою, вона є лише інструментом затвердження іншого порядку буття на наших землях. Російська — мова іншого культурного проекту, але такого який мав би поглинути нашу ментальність. Нам чужий саме порядок «Русского міра» або «Россійський проект державності».

Російський світоглядний проект реалізує потрійне заперечення Волі. Його ілюструє слоган — «За Вєру, Царя і Отєчєство». Він яскраво демонструє потрійне обмеження сакрального українства — Волі. Обмеження совісті через релігійний інструмент, обмеження у правилах облаштування життя через волю «царя» або іншого джерела закону. А позбавлення свободи на ідентифікацію та вільне пересування реалізоване через Інститут прописки або «отєчєство». Прикувати до свого поекту через примхи долі у місці народження людини.

Маємо пряму проектну протилежність сакральному Українству. Усе заради порядку життя, який вже хтось придумав. Потреба у повному (потрійному) підкорені проти потреби у потрійній свободі.

Українство розчинено у формалізованому проекті російського світу. Українству, у ньому, відведене місце відображення, яке має підкреслювати переваги російськості. Саме тому в усіх міфах та наративах російського походження українці виступають у ролі таких собі паяців, придуркуватих блазнів, блаженних ідіотів, на фоні яких старші брати виглядають впевненими державниками, героями, структурованими особистостями із повним набором формальних чеснот. Послушання, богобоязнєнності, прив’язаності до землі прабатьків, стабільності. Спотворення української світоглядної платформи триєдиності Волі у російському проекті набуває форми «правдивої брехні». Коли чесноти виставлені за недоліки, а нелюдські поведінкові штампи мають пріоритет правильності.

Саме з цих причин — спотвореної вивернутості, так званий «Русскій мір» не може розвиватись. Він мертвий, він відрізаний від живийної сили природнього феномену, який дає життя цьому людському простору. Проект порядку спільного життя по-російськи не для живих людей, не для реалізації принципів Свободи та Волі. Він не передбачає конструктивного простору для розвитку, пошуку нового, становлення людини та її духовного розвитку. Там тільки «холодний ум» тобто сліпе слідування правилам, які встановлені кимось іншим. В отому «Русскому мирі» людина не є джерелом Волі. Це худоба (домашня тварина), яка мала б задовольняти хазяїна у той спосіб, який вигадає хазяїн. «Російський проект» або «Русскій мір», це свідомо спотворене українське триєдинство Волі, сакральне вираження Свободи у трьох проявах людськості.

Сучасні українці, ті носії сакральної суті українства не сприймають жодним чином руський мір. Негодні його сприйняти фізично. Він викликає відразу та відторгнення самим підходом до способів організації життя через примус та силове нав’язування. Ефективно боротись із цим можливо лише застосовуючи автентичний культурний код. Простір Свободи легко поглине та перетравить простір, який вже готовий підкорятись чужим правилам, чужій волі, чужому світоглядному проекту. Тільки потрібно проявити власну Волю у всьому її триєдтинстві.