Віктор Шишкні: Усі, хто каже, що Конституція не працює — елементарні провокатори

28 червня українській Конституції виповниться 25 років. Світова спільнота визнала її одним з найдемократичніших Основних законів. Тим не менш, президенти та парламенти намагаються до неї внести свої зміни. Можливо наша Конституція не така вже і досконала? Що з нею не так? Відповідь на це питання i-ua.tv дав Суддя Конституційного Суду України у відставці Віктор Шишкін.

— Чи потрібно змінювати Основний Закон України? Ледь не кожен другий топ-політик не проти його переписати на власний лад. Чи працює Основний Закон взагалі?

— Усі, хто каже, що Конституція не працює — елементарні провокатори. Переписування та прийняття оновлень ні до чого доброго не призведуть. Якщо людина налаштована, щось не виконувати, вона так і зробить. Вона б її ігнорувала, навіть якби Конституція була золотою. Скажімо, говорять, що Біблія написана Богом. Хіба всі дотримуються її положень?

— Ні.

— То до чого тут Конституція? Усе залежить від налаштування конкретної людини. Тому, потрібно спочатку навчитися виконувати існуючий Основний Закон, а вже потім — думати про те, чого там не вистачає. Та як на мене, варіантів для всіх сегментів життя там прописано більше, ніж достатньо. Можливо, не вистачає відповідальності влади? Насправді, вона передбачена Конституцією. Просто для тих, хто не хоче виконувати статтю 19, є Кримінальний Кодекс. У нас все є. Навіщо знову вигадувати велосипед?

Можливо, потрібно більш чітко прописати відповідальність за порушення? Нема питань. Може, існує певний момент неузгодженості з методами часів Конституції Пилипа Орлика? Там дійсно покладені зобов’язання на полковників та гетьманів. Щоправда, у нас це називається повноваженнями. Та суть залишається незмінною. Американські юристи про свій основний закон говорять так: «Що таке американська конституція? Це те, що про неї сказав під час тлумачення суд конституційної юстиції». А тлумачення — це ціла стінка томів.

Тому, зміна слова «зобов'язання» на «повноваження» можна трактувати як наявність зобов’язань. Крізь призму 19 статті Конституції. У нас все є. Немає тільки політичної волі, розуму та бажання.

— Як змушувати наших політиків виконувати Основний закон? Де шукати ту саму політичну волю, якщо в них вона відсутня?

— Змусити. Тут є лише один спосіб. Перед тим, як піти на виборчу дільницю, гляньте у дзеркало. Той, за кого ви проголосуєте стукатиме вас або по дупі, або по спині. Як змусити політиків? Не обирати гидоту.

— Так перед виборами вони собі роблять пухнастий імідж.

— А мізки є? Кожен другий в Україні має вищу освіту та закінчував різні курси. Перед тим, як поставити галочку у бюлетені, треба глянути, чим раніше займався ваш кандидат. На жаль, виборці цього не роблять. Зайдіть на дільницю, почитайте прізвища і пошукайте про них інформацію в мережі Інтернет. Чим займався кандидат? Він робив добро, або зло? Чи було добре від його діяльності людям?

У нас в принципі, народ налаштований проти суддів та прокурорів. Утім, у 1990 році я став депутатом. Це означає, що люди проаналізували мою діяльність на роботі заступника голови Кіровоградського обласного суду і поставили їй відмітку «+». Комуністи чинили мені страшенний спротив. Моїм конкурентом був перший секретар кіровоградського міському компартії. Утім, народ проаналізував мою попередню діяльність на не зручній посаді судді і проголосував за мене на виборах. Так я став депутатом.

Тому, я закликаю дуже прискіпливо ставитися до обрання своїх представників. Мабуть, спочатку треба працювати мізками, щоб потім не перейматися, як усунути свого обранця. Формула успіху така. Не посадите дурня та покидька на високе крісло — не думатиме, як від нього позбутися.

— А якщо виявиться, що майже у всіх є свої недоліки?

— Від них ніхто не застрахований. Навіть Господь Бог має Диявола. Утім, недоліки не можуть бути стовідсотковою домінантою. У нас до влади пройшла зелена шваль, яка утворила у парламенті монобільшість. Із 200 з великим гаком «слуг», ми отримали одиниці порядних людей. Чому все не навпаки? Чому не десять паскуд, а решта — нормальні?

Звісно, ми не боги і можемо помилятися. Та масово помилятися неможна. Навіть ті, хто повірили Зеленському, мали 3 місяці між його присягою і виборами до парламенту. Нащо було давати його людям зелене світло?

— Чого лише вартий українофоб Бужанський?

— Там не він один такий. Буде добре, якщо у них набереться хоча б з 10 гідних людей.

— Політики не виконують Конституцію. А як бути з рядовими громадянами?

— Громадяни її не виконують також. Вони згадують конституцію тільки тоді, коли смажений півень клюнув їх у дупу. Та коли він клює сусіда, або якусь інституцію, їх це не цікавить.

— Моя хата з краю?

— Так. Один німецький письменник казав: «Коли нацисти прийшли за євреями, я їх захищати не пішов, бо я не єврей. Коли нацисти прийшли за комуністами, я не пішов їх захищати, бо я не комуніст. Коли нацисти прийшли за соціалістами, я не пішов їх захищати, бо я не соціаліст. Потім вони прийшли за мною і мене вже нікому було захистити». Так і тут. Конституція — це краєугольний камінь нашого суспільства. Тому, її потрібно захищати так само впевнено і наполегливо, як і її цінності.

Чи багато вийшло людей на захист української землі? Одиниці. Однак, коли завтра наших громадян не пустять у ліс на шашлик, люди згадають і про землю, і про Конституцію. На жаль, якщо не доходить через мізки, дійде тільки через біль.