Олександр Новохатський: Україну-державне утворення проявляють носії Українства

Наша держава у розпалі підготовки до святкування тридцятої річниці своєї Незалежності. Як з неї зробити воістину процвітаючу та успішну країну? Як подолати тяжкий і тернистий шлях до омріяної України? Про це i-ua.tv по спілкувався з політологом Олександром Новохатським.

— За кілька днів Україна святкуватиме тридцяту річницю Незалежності? Що далі?

— Для мене усі ці «свята» та «визначні дати» лишають неймовірно гіркий присмак радянщини. Як на мене, то все оце безумство із прапорами з соломи, гопаком в небі та демонстрації на параді радянської техніки, нічого крім розпачу та огиди не викликає. Я сприймаю їх як черговий привід запитати себе та інших, а чим ми відрізняємось від державного утворення, що понад усе на світі прагне нашого винищення? Чим ми відрізняємось від політичного та соціального просторів сусідньої державної формації, якщо поводимось так само як вони. В них «побєдобєсіє», у нас «натхнене святкування незалежності». При цьому за формою все те саме. У них «паради», та і у нас «паради». Усі наші гасла та заходи роблені під копірку, але викрашені у інші кольори.

Оце небажання прийняти та зрозуміти сутність Українства, бажання підмінити суть на форму, стає прокляттям проекту пострадянська «Республіка Україна». У нас мільйони людей, які щиро не розуміють в чому різниця. Мільйони людей, які вважають, що Україна це Русь. Щиро сповідують впевненість що рускіє та українці «адіннарот» і бачать майбутнє України в нерозривній єдності із Росією. Користуються наративами та міфологемами, які зводять явище Українства до якогось прикрого непорозуміння, де «українці, це нєправільниє рускіє».

Ми зараз переживаємо чергову інформаційно-культурну атаку ворога на все автентично українське. На все, що дійсно відображає сутність феномену. Повсемісно відбуваються події, які не тільки не сприяють розкриттю та проявленню Українства. Чиновники, які б мали бути носіями Українства навпаки роблять з усього українського ганебне посміховисько. Та ще й приймають купу дурнуватих законів, через які українська мова та українська культура стають такими, що погано сприймаються багатонаціональним людським простором.

— Що не так з нашими чиновниками?

— З самого початку історії сучасного проекту Україна, його дійові персони не мали жодного уявлення про суть Українства. Для тих людей, які рухали проект геополітичного утворення під автентичної назвою, ця назва не мала під собою жодного глибинного наповнення. Лише формальні відмінності. Для них не має значення («какаяразніца»), ані розташування кольорів на прапорі, ані символи державності, ані наративи з автентичністю. Відповідно й ритуали для закріплення формалізованого простору вони обирають чужі. Простір людей українських вони бажають відформовувати виключно для задоволення власних меркантильних потреб. Такі собі, царі … із логікою державності за Макіавеллі.

— А якби наші філософи взяли на себе шляхетну місію і обернули чиновників в українство. Чому вони пасуть задніх і не беруться за цю роботу?

— Повна біда з так званими «українськими мислітєлями». З якогось дива переважна їх більшість бажає викрутити-виліпити з українців когось іншого. Але тут все просто. Ці люди не є продуктом автентичного середовища, вони не чують Українства в своєму серці. Не можуть уявити себе частиною Українства та відповідно вибудовувати технічні інструменти через Українство. Вони лише намагають мавпувати чужі досягнення та чужі проекти. Сприймаючи Україну виключно як технічний проект, не розуміють, що це явище зовсім іншого порядку. Руйнують та підривають поняття Українство не гірше за ворожі танки на Донбасі.

Між тим, поза полем уваги та знань першої хвилі «уркаїнотворців» та їх посіпак, які старанно імітують інтелектуальність, виросла неймовірна кількість людей для яких Україна це не пустий звук. Не може бути вона пустим звуком, бо існує незалежно від бажання мудрагелів радянсько-рашистського виховання.

Найбільша для нас біда сучасності, коли люди, що не мають в серці України починають розказувати як треба жити українцям (будь-яких національностей). Нас неминуче чекає культурна революція. Зміна форми відбудеться виключно після розуміння суті явища Українства.

— Усе ж таки Україна намагається себе віднайти: пишуться книжки, запрошуються іноземні фахівці, задекларовано курс на європейську інтеграцію тощо).

— Україна зараз перебуває не «в пошуках себе», як це модно сьогодні говорити. Україна останні тридцять років шукає людей-творців, які можуть та здатні проявити саме Україну. Не робити-виробляти з автентичного явища не притаманні йому структури. Не шукати собі зразків та прикладів, які жодним чином не лягають в українськість. Не ґвалтувати людей, та заганяти їх примусово у черговий колгосп, що створений невідомо ким і невідомо для чого. Не ліпити з українців німців, руських, швейцарців, американців чи взагалі «громадян світу без-роду-племені». І всі ці гасла — «ми навчимо вас бути українцями та любити Батьківщину», видаються не просто дурнею, а дикунським печерним ідіотизмом.

Сучасна задача українського людського простору, дати українським людям можливість жити у своєму природньому середовищі, яке структуроване у наслідок природнього феномену.

Україні не має потреби вишукувати себе, особливо у чужих проектах та культурах. Нам-носіям українства будь-яких національностей та етнічних груп необхідно лише проявити власну Волю в утворенні власної державної формації. Яка базується на наших автентичних світоглядних засадах.

Ідентифікація починається із чіткого визначення. Простого набору зв’язаних логікою слів, який досконало описує сутність явища чи його природу. Сучасні «громадяни України» здебільше ідентифікують себе людьми, які безумовно (в апріорі, беззаперечно) приналежні державному утворенню. І з саме з наявності формального документа — паспорта виводять свою приналежність до природньої географічної країни — «Землі Українські». Вони українці за паспортом. Як би державне утворення мало іншу назву, вони ідентифікували б себе інакшим словом.

Між тим, Україну-державне утворення проявляють носії Українства. Україна, це простір людей, які усвідомлюють себе саме «українцями». Ніким іншим. Державне утворення має таку назву внаслідок причетності до цих людей і жодним чином не навпаки. Людина на першому місці. Людина в голові усього. Ми людино-центричний простір колективного співжиття.

Українці — носії Українства. Саме ж Українство, це світоглядна модель, яка описується зокрема на триєдиному сприйнятті Волі. Україна — простір Волі. Простір Волі — цивілізаційно-культурне людське утворення, яке структуроване за принципом Примата Свободи-Волі. Українці — люди Волі.

Елементарні визначення, які беруть своє походження із природи феномену Українства найглибше та найяскравіше розкривають суть.

Але … радянсько-рашистським «негідникам та людожерам» не до вишукування українськості. Вони зачаровані можливостями безкарно грабувати та збагачуватись за чужий рахунок. В них захворювання соціальної складової людяності. Вони позбавлені (позбавили себе самі й добровільно) головної властивості людини — визнавати чужу свободу. Вони залежні і бажають бачити навколо себе виключно залежних.

— Чи можна на підставі розуміння Українства побудувати свою Українську Державу?

— Українство абсолютно самодостатнє для утворення державної формації на підставі культурно-цивілізаційної світоглядної моделі. В основі світоглядної моделі Українства лежить триєдине сприйняття Волі. Цінності — Земля, Дух людський та Свобода, поєднані у змістовному просторі принципу Свободи-Волі. Оцього набору цінностей, які зв’язані принципом, абсолютно достатньо для відтворення культурного простору співжиття у вигляді державної формації. Ба більше, таке державне утворення матиме ряд суттєвих переваг та можливість у свій час перейти у режим експансії своїх цінностей та способу життя.

Заявлені Цінності вказують на цілі та завдання, які має переслідувати така формалізована спільнота, а також проявляє обриси економічної моделі простору стосунків, що робить вигідним-змістовним-корисним знаходження в правовому полі такої державної формації. Постулат Примату Свободи, як головного чинника для виникнення Публічного Права, дає чіткі орієнтири для утворення правового поля та конфігурації Державних Інститутів для забезпечення цього принципу співжиття. При цьому визначення — Держава, це прояв Волі, набуває глибоченного сенсу та не дає скотитись в легістичний підхід та авторитаризм. В нашому випадку Джерелом Волі виступає природне явище Українства, яке людина не може узурпувати.

Людина, її права та свободи є наріжним каменем колективного стилю життя в українському просторі Волі. Такий світ не передбачає примусу та насильства у встановленні стосунків та запровадженні порядку-укладу співжиття. Вигодою є доступ до вільної економічної зони від кордону до кордону без «звичних» сьогодні податків (відкритого заволодіння чужим майном під погрозою застосування насильства), які тим самим кримінальним кодексом кваліфікується як «пограбування». Економічна модель стосунків базується тут виключно на вільному занятті комерцією згідно загальних правил співжиття. Метою-нормою такого порядку є максимальна реалізованість людини, її здібностей, знань та досвіду.

Сама ж економічна модель являє собою кластерно-просторову багаторівневу систему глибокої переробки місцевої сировини. Де кожен рівень переробки опанований тими комерційними компаніями, які більше до того підготовлені. Вільний доступ до ринку забезпечує повноцінне вписування місцевої економіки у світові ланцюги виробництва-споживання. Місце для світових корпорацій заздалегідь передбачене та не несе дискомфорту або примусу у налагоджуванні економічних моделей співпраці.

Держава, механізм регуляції, не впливає на економічну політику безпосередньо. Держава, як суб’єкт колективного простору Волі має можливість та обов’язок самостійно займатись комерційними проектами. Прибуток від власної економічної діяльності має забезпечувати потреби Держави у грошах.

Простір співжиття людей в такому утворенні не контролюється державою і тим більше не створюється державою. Держава тут, виконує роль громади, де накопичуються люди із певною потребою в служінні колективним інтересам. Самий простір співжиття нагадує конгломерат громад, які добровільно утворюють спільний простір колективного співжиття в одних географічних кордонах. Простір стосунків регулюється органом колективного самоуправління. Представники громад приймають рішення щодо аспектів нормативного впорядкування простору співжиття. Номінально головує Інститут Еліт, який включає у себе людей, які нерозривно пов’язані власними долями-статками-власністю із долею Земель Українських.

Це окрема розмова, яка потребує деталізації та пояснень особливостей світу за українством. Проте тут лише хотілось показати самодостатність та неймовірну спроможність самого явища Українства до відтворення соціальних просторів на його основі.

Україна — наслідок існування людей, які відчувають Світ певним чином. Геополітичний проект Україна може відбутись як успішне державне утворення виключно в наслідок використання Українства задля відтворення простору стосунків у якості матриці формалізації Державного Права. Українства абсолютно досить, щоб українці стали щасливими та заможними. Треба лише навчитись слухати себе та слідувати своїй Волі.