Що означає вето Зеленського на Закон про відновлення діяльності військових прокурорів

  • 782

Що насправді означає вето президента В. Зеленського на Закон про відновлення діяльності військових прокурорів та можливі причини розходження позицій, розбирався адвокат Олексій Баганець.

Що означає вето Зеленського на Закон про відновлення діяльності військових прокурорів

У період війни висловлювати навіть доброзичливі зауваження до нинішньої влади — допомогти ворогу, а цього якраз і не хочеться робити.

«Тому, одразу попереджую, боронь Боже, навіть подумати, що я маю бажання критикувати сьогодні, під час війни, нашу владу чи, тим більше, нинішнього Президента України, за якого я голосував у другому турі виборів три роки тому назад. Навпаки, я не можу, як громадянин вільної проєвропейської країни, кандидата в повноправні члени ЄС, змовчати про явну його помилку, яку ще можна виправити. В противному випадку це вже буде шкода, яку Володимир Зеленський може заподіяти своїй державі в такий складний час, в результаті нещодавнього ветування ним Закону України „Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності органів прокуратури в умовах збройної агресії проти України“. При цьому, звертаю увагу, що цей закон був підготовлений і проголосований підконтрольною йому, так званою, „монобільшістю“ народних депутатів у Верховній Раді, що без його попереднього погодження і бути не могло. Сьогодні вже ні в кого немає сумнівів в тому, що нинішня більшість народних депутатів, куди входять висуванці політичної партії нашого Президента „Слуга народу“, приймає закони виключно за погодженням з Офісом Президента України, а відповідно і з Президентом України, не дивлячись на те, що у нас повинна діяти парламентсько-президентська форма правління, як це передбачено Конституцією України, а не влада однієї особи, хто б нею не був», — каже адвокат Олексій Баганець.

Чому так вийшло із названим законом

Саме з приходом Володимира Зеленського на посаду Президента України інститут військових прокурорів в нашій державі, яка з 2014 року вела відверту війну (як би ми її в себе не називали) із Російською Федерацією, був ліквідований без будь-якого пояснення причин і сотні, якщо не тисяча, військових прокурорів, які на той час мали неоціненний, наголошую, досвід по підтриманню правопорядку в нашій армії та в інших військових формуваннях, а особливо в умовах ведення бойових дій на Сході України, в основній своїй масі були звільнені із військової служби, а значна їх частина — і з органів прокуратури взагалі! Об’єктивно сказати, я про цю величезну помилку нової влади, навіть шкоду, висловлювався і тоді, три роки тому назад, пояснюючи специфіку діяльності військових прокурорів, їх вміння здійснювати свої повноваження в умовах воєнних (бойових) дій, в тому числі і на передньому краї, так би мовити — «в окопах», безпосередньо на лінії зіткнення з ворогом, що цивільним прокурорам (особливо після скасування права носити форму із пагонами та позбавлення класних чинів) явно не під силу. Згадайте хоча б викриті та розслідувані військовими прокурорами кримінальні провадження проти мародерів та і інших злочинців (нехай і в невеликій кількості, але вони були) в рядах наших військових формувань, в тому числі й добровольчих (наприклад, тих же бійців батальйону «Торнадо» і т.д.), в зоні воєнних дій, за що ці злочинці були притягнуті до кримінальної відповідальності і покарані. А згадайте, скільки бійців Збройних Сил і добровольчих батальйонів, навпаки, завдяки роботі військових прокурорів на передовій були реабілітовані від несправедливих та не доведених на їх адресу звинувачень. Не подумайте, що я намагаюсь ідеалізувати військових прокурорів. І в думках такого не було, бо мали місце в їх роботі і приклади негативні, про що я і тоді говорив та писав, зокрема, і сумнівні висновки за результатами розслідування подій в Дебальцевому і Іловайську на Донеччині, де в результаті попадання в своєрідні «котли», сотні молодих бійців загинули, попали в полон або пропали безвісти, в чому проглядалися ознаки, як мінімум, недбалого ставлення командування до військової служби, бездіяльності військової влади чи здачі ворогу ввірених військових сил, а може навіть і навмисного створення умов для їх розгрому. Але, завдяки проведеній в ході досудового розслідування судово-військовій експертизі, яку багато хто із фахівців вже тоді характеризував як не об’єктивну і проведену під тиском влади (навіть лунали припущення, що її перші висновки були перероблені), будь-які претензії до нашого тодішнього військового командування були зняті. Можна дорікнути військовим прокурорам і за те, що вони систематично порушували встановлену Законом підслідність, приймаючи до свого провадження злочини, які зовсім не стосувалися їх компетентності (наприклад, факти одержання хабарів, ухилення від сплати податків та зловживання службовим становищем податківцями і т.д.), і в той же час не встановили реальної причини вибухів боєприпасів та також на кількох військових складах по всій Україні під час війни на Сході і т.д. Але, щоб цього не було, зовсім не потрібно ліквідовувати військові прокуратури взагалі, а треба лише призначати на посаду Генерального прокурора не друзів дитинства, чи бувших партнерів по бізнесу, чи просто політичних соратників, а виключно знаних та досвідчених фахівців в галузі саме прокурорської діяльності, як це робить так нам сьогодні дружня Польща.

До речі, в 2019 році не тільки я сприйняв негативно рішення про ліквідацію військових прокуратур в Україні. Дехто із експертів в медійному просторі навіть висував достатньо сміливі і одночасно не досить мотивовані припущення, чи не навмисно, чи не в інтересах ворога це було зроблено саме напередодні великомасштабної агресії нашого північного сусіда проти України. Тому, коли у квітні 2022 року Верховна Рада 292-ма голосами народних депутатів прийняла названий вище Закон про відновлення інституту військових прокурорів, значна частина фахівців, в тому числі і я, таке рішення народних обранців тільки одобрили, відкинувши наведені вище підозри, тим більше, усвідомлюючи, що ті ж представники «Слуги Народу» без попереднього узгодження із своїм лідером цього ніколи б не зробили. І це вселяло надію на кращі зміни, в тому числі і у відношенні нашого Президента як до обов’язковості виконання вимог Конституції України взагалі, так і до прокуратури, як конституційного органу усвідомлення її конституційного призначення.

Більше того, достатньо ґрунтовно і переконливо цей закон підтримала і Генеральний прокурор Ірина Венедіктова, заявивши, що під час війни прокурори повинні мати повне і безсумнівне право бути на лінії вогню, з метою пошуку та збереження доказів агресії проти України; що саме військові прокурори повинні і будуть тепер підтримувати правопорядок у військових частинах і при цьому забезпечувати дотримання законних прав військовослужбовців. «Обома руками» і я підтримую твердження Ірини Валентинівни про те, що багато військових прокурорів мають не тільки обов’язкову вищу юридичну освіту, а й відповідну військову підготовку, а тому їх знання і досвід беззаперечно допоможуть приблизити мир і нашу перемогу. І вона також абсолютно права була у тому, що саме прокурори, які є одночасно і військовослужбовцями, мають досвід здійснення покладених на них функцій саме в умовах воєнних дій, на передовій, де зможуть безперешкодно, із знанням предмету, займатись пошуком, збором, перевіркою та оцінкою доказів винуватості окупантів у вчиненні воєнних злочинів відносно України, чого чекають не тільки в нашій державі, але і за її межами, в тому числі і в багатьох країнах Європи та Міжнародному кримінальному суді.

«Не буду я „кривити душею“ але, військовим прокурорам набагато простіше і легше буде виявляти і злочини, вчинені нашими військовослужбовцями проти встановленого законом порядку несення військової служби, в тому числі і передбачених статтею 438 КК України (порушення законів і звичаї війни), а тим більше кримінальних правопорушень, які вчиняються командирами військових підрозділів та вищим командним складом ЗСУ та інших військових формувань, що явно не по силах здійснити сьогодні нинішнім цивільним прокурорам, значна частина з яких в силу проведених протягом останніх 2,5 років, так званих, „реформ“ не тільки є некомпетентними, так як прийняті на посади фактично „з вулиці“, а і взагалі ухиляються від поїздки в зону боєвих дій. В той же час, саме військові прокурори при належному виконанні покладених на них конституційних функцій могли б також з’ясувати, на які цілі використовується величезна фінансова і гуманітарна допомога, яка вже кілька місяців надходить в Україну від наших партнерів, але її, на жаль, не відчувають ні наші захисники на передовій, ні підрозділи добровольчих формувань територіальної оборони в територіальних громадах», — зазначає експерт.

І тому найбільш було неочікуваним, коли в ЗМІ з’явилась інформація про зненацьке накладення Президентом України Володимиром Зеленським вето на цей Закон, який був, ще раз наголошую, скерований і проголосований його ж «командою» у Верховній Раді та підписаний йому ж фактично підпорядкованим Головою Верховної Ради, який ніколи б без відома і дозволу Гаранта цього не зробив.

Що ж змінилося так швидко в позиції Володимира Зеленського? Що могло стати причиною прийняття ним такого відверто неочікуваного і явно не обґрунтованого рішення?

«Одразу скажу, що я теж не ідеалізую запропонований і проголосований нинішньою монобільшістю Закон щодо відновлення діяльності військових прокурорів. Але, в умовах повномасштабної війни, яка тягне за собою не тільки значні людські втрати і масове руйнування інфраструктури та економіки в цілому, на присутні в ньому недоліки можна було б навіть не звертати увагу. Тим більше, що наш Президент, нехай він мені вибачає, протягом свого перебування на посаді не зарекомендував себе як послідовний прибічник суворого дотримання вимог Основного Закону, підписавши цілу низку набагато не прийнятніших та протирічливіших Конституції України ним же поданих законів», — зазначає Олексій Баганець.

Тому, твердження Володимира Зеленського в його «Пропозиціях» про те, що наявний вище Закон, начебто, «не узгоджується з концептуальними засадами діяльності та функціонування прокуратури, визначеними Конституцією України», звучить дещо по-новому і зовсім непереконливо, так як підписаний ним же ще на початку своєї каденції (у 2019 році) Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо невідкладних заходів реформування органів прокуратури» ще більше протирічив Основному Закону. Так, зокрема, на день його підписання, діяли вже зміни до Конституції України, внесені ще 2 червня 2016 році, якими прокуратуру було віднесено до розділу «Правосуддя», але, це не перешкодило йому фактично паралізувати діяльність цього нового органу судової влади під час організованої ним протягом 2019−2020 років, так званої, «реформи» прокуратури. Також на той час були вже визначені нові конституційні повноваження прокуратури, до вимог яких до цього часу так і не приведено цілу низку діючих до сьогодні законів та підзаконних актів, на що наш Гарант Конституції вже стільки років невпинно не звертає уваги. Натомість у своїх «Пропозиціях» до заветованого закону він чомусь продовжує «переконувати» Верховну Раду в тому, що прокуратура в порядку, встановленому Законом «Про прокуратуру», який, ще раз наголошую, протирічить діючій Конституції України, здійснює, начебто, встановлені Основним Законом функції з метою захисту прав та свобод людини, загальних інтересів суспільства і держави.

Навіть з урахуванням таких його протирічивих і необґрунтованих доводів, не можна погодитись і із його узагальнюючим висновком про те, що існування в структурі прокуратури «прокурорів — військовослужбовців», які, нагадую, виконували свої повноваження в сфері військового правопорядку і до внесених змін в Основний Закон в червні 2016 року, і після, начебто, «не відповідає конституційним засадам функціонування прокуратури та функціям, покладеним на неї Основним Законом України», а ще більше, начебто, не узгоджується із статусом прокурора, визначеним Законом України «Про прокуратуру». Такий висновок Президента України також, вибачте, явно надуманий та не відповідає дійсності.

«Почну з того, що повернення (чи відновлення) інституту військових прокурорів запропоновано законодавцями в умовах не тільки повномасштабної війни в Україні, а і під час дії воєнного стану, що саме і було враховано як нинішніми народними депутатами, так і Володимиром Зеленським, наприклад, під час внесення нещодавніх змін до КПК України, зокрема, і ст. 615, яка сьогодні прямо протирічить Конституції України. Взяти хоча б наділення цими змінами до законодавства прокурорів повноваженнями слідчих суддів, тільки вдумайтесь, в тому числі, і обирати громадянам запобіжні заходи у вигляді тримання під вартою на строк до 30-ти днів, а потім і їх продовжувати неодноразово в межах строку досудового розслідування! І це при тому, що такі повноваження у прокурора відсутні в його вичерпних нових конституційних функціях, на які так активно посилається наш Президент при накладанні вето, а функції суду неможливо припинити навіть в умовах воєнного стану, що прямо передбачено в ст.ст. 29 і 64 Основного Закону», — підкреслює експерт.

Ще більш протирічивим і таким, що не ґрунтується на вимогах Конституції і законів України, є твердження Президента України про те, що запропонована нова стаття 42−1 до Закону «Про прокуратуру», начебто, «не враховує положення законів України, які є базовими у відповідних сферах правового регулювання, не кореспондується з іншими положеннями цього ж закону та містить внутрішні неузгодженості». Погодьтесь, що навіть така вільна інтерпретація норм законів, ледь не розділення їх на «базові» та менш значимі не є підставою для накладення президентського вето, бо його зауваження на прийнятий Закон відповідно до вимог ч. 2 ст. 94 Конституції України повинні бути достатньо мотивованими і чітко сформульованими.

Ну, наприклад, незрозуміло в чому саме є неузгодженість між тим, що військовослужбовці, відряджені для проходження військової служби до органів прокуратури, призначаються на посади прокурорів і на адміністративні посади та звільняються з таких посад відповідно до вимог Закону України «Про прокуратуру», а особливості відрядження військовослужбовців для проходження військової служби в органах прокуратури та повернення їх з таких відряджень визначаються спільним наказом Міністра оборони України та Генерального прокурора. Спростовуючи цю тезу, змушений роз’яснити, що відповідно до ст.131−1 Конституції України організація і порядок діяльності прокуратури дійсно визначаються відповідним Законом. По-друге: посилання Президента України на той факт, що особливості відрядження осіб для проходження військової служби до органів прокуратури, які визначаються спільним наказом Генерального Прокурора і Міністра оборони, а тому, начебто, не відповідають основоположному принципу поділу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову, теж не витримує ніякої критики, бо відряджений військовослужбовець на посаду прокурора призначається, знову ж таки, не Міністром оборони, а Генеральним Прокурором, якому і підпорядковується при виконанні своїх службових обов’язків. Більше того, такий військовий прокурор також є незалежним від військового командування, бо навіть його заохочення відбувається лише за поданням або за згодою Генерального Прокурора, а притягнення до дисциплінарної відповідальності здійснюється лише в порядку, визначеному Законом України «Про прокуратуру».

«Не вбачаю конституційним порушенням чи таким порушенням закону, яке дає підстави для накладання Президентом України вето на цей закон, і запропоновану в цьому норму, яка надає можливість для пришвидшення процесу запуску діяльності військових прокурорів. По-перше — це обумовлено, знову ж таки, наявністю воєнного стану в державі, або може пояснюватись і можливим погіршенням оперативної ситуації на передовій. По-друге, це відбувається в умовах, коли західні партнери зацікавлені в якнайшвидшому зборі достатніх доказів винуватості російських військових у вчиненні воєнних злочинів на території України, що без участі військових прокурорів просто неможливо», — наголошує експерт.

Найбільше мабуть схвилювала в цьому Законі нашого Президента (чи особу, яка його переконала проігнорувати результат голосування 292 народних обранців та навіть підпис Голови ВР) запропонована норма, яка дозволяє прокурору, який обіймає посаду, в тому числі і адміністративну, що може заміщуватись військовослужбовцем, та виявив бажання проходити військову службу після укладання відповідного контракту та відрядження для проходження військової служби до органів прокуратури, призначатися на цю посаду без проведення додаткового відбору або атестації. На це я змушений ще раз категорично заявити, що в умовах воєнного стану для пришвидшення запуску діяльності військових прокурорів, тим більше, тих, хто буде їхати служити, вибачте, не у Львівській чи Закарпатський «котли», а на передову, в зону бойових дій, таку перевагу можна і потрібно було надати всім бажаючим прокурорам бути призначеними у військову прокуратуру.

" Більше скажу: від таких підходів до кадрового набору на посади військових прокурорів виникає ще одне закономірне запитання: а для чого повторно проходити такий «відбір» вже «реформованим» прокурорам, в тому числі і тим, яких набрали «фактично з вулиці» в ході започаткованих саме Володимиром Олександровичем «реформ»? А далі ще більше: якщо законодавцям дотримуватися запропонованої Президентом України логіки, то тоді всіх бажаючих осіб йти сьогодні воювати з ворогом саме на передньому краї зіткнення з ворогом треба буде «відбирати» лише через «конкурси» і, так звані, «атестації», що, окрім, як невдоволення та роздратування, щоб не сказати більше, не викликає.

А коли я прочитав в цих «Пропозиціях» Президента України його «висновки» про можливість в разі прийняття цього закону ледь не настання «загрози незалежності прокурорів» та навіть про ймовірне «порушення гарантій від незаконного політичного, матеріального чи іншого впливу на прокурорів при прийнятті ними рішень при виконанні службових обов’язків», то не міг навіть уявити собі, хто ж саме має такий потужний вплив на нашого Президента з тим, що він такі «перли» підписав", — підкреслює експерт.

Або як ще можна оцінити «висновки» в зауваженнях В. Зеленського про те, що запровадження можливості заміщення посад прокурорів військовослужбовцями «без окреслення чіткого механізму такого заміщення та визначення особливостей регулювання діяльності „прокурорів-військовослужбовців“ в частині виконання ними функцій прокурорів та одночасно проходження військової служби зумовить правові невизначеності під час практичного застосування таких положень»?! Вибачте, але це повна маячня або, якщо висловлюватися в правовому полі, по меншій мірі є порушенням принципу правової визначеності. Складається враження, що той, хто це написав, просто «підставив» Президента України, бо це може свідчити лише про те, що ця людина не могла придумати чогось іншого, аби «мотивувати» прийняття рішення про накладення вето на цей Закон. Наприклад, звідкіля ця особа (я не вірю, що особисто Президент України сформував такі зауваження) взяла, що за «запропонованими законом підходами в системі прокуратури одні і ті ж функції виконуватимуть прокурори і „прокурори-військовослужбовці“, які призначатимуться та проходитимуть службу за різними процедурами», в той час як вище, в цих же «Пропозиціях», автором було чітко визнано, що проходження служби військовими прокурорами відбуватиметься згідно вимог Закону «Про прокуратуру» і ніякої різниці у виконанні конституційних функцій всіма прокурорами, в тому числі і військовими, немає?!

Окрім того, про яке можливе, за доводами цих «Пропозицій», порушення незалежності військових прокурорів також можна говорити, посилаючись на забезпечення їх Міністерством оборони відповідними засобами і майном, зброєю та засобами індивідуального захисту або обмундируванням та речовим майном, якщо, ще раз наголошую, військові прокурори, як і всі інші прокурори, при виконанні ними своїх службових обов’язків підпорядковані виключно Генеральному прокуророві, а в своїй службовій діяльності повинні керуватися лише Конституцією України і законами України?!

Не доречним є і посилання Президента України, як на підставу накладення вето, на відмінності в регулюванні заробітної плати цивільних прокурорів та грошового забезпечення військових прокурорів, бо можлива різниця в цих сумах на стан виконання всіма прокурорами повноважень не повинна впливати, а може пояснюватись хоча б тим, що військові прокурори в умовах війни на передовій будуть ризикувати своїм життям і здоров’ям, мати інші дещо гірші умови праці, чим у цивільних прокурорів, відповідно і оплата праці їх повинна бути дещо вища. Тим більше, слід зазначити, що на сьогодні стільки років в прокуратурі вже існує суттєва відмінність в оплаті праці звичайних прокурорів і тих же нових, нав’язаних нам ззовні, «антикорупційних» прокурорів, але, на цей факт наш Президент чомусь уваги не звертає.

Таким чином, накладення вето на даний Закон, окрім шкоди нашій державі нічого позитивного не може принести, бо не сприятиме пришвидшенню нашої Перемоги над ворогом. Тому, моя порада нинішнім законодавцям розглянути повторно цей законопроект, з урахуванням зауважень Глави держави, дати відповідні роз’яснення на ці «Пропозиції» і знайти шляхи, щоб переконати його в необхідності найскорішого внесення таких змін до Закону «Про прокуратуру». Паралельно з цим, рекомендую змінити законодавство, яке регулює діяльність Служби військового правопорядку (яку можна в нинішніх умовах перейменувати на «воєнну поліцію»), яка б взяла на себе повноваження по розслідуванню військових злочинів, бо ДБР просто фізично цього не в силі зробити та і не повинно, по великому рахунку, займатися розслідуванням злочинів, які не вчинені військовослужбовцями вищого офіцерського складу Збройних Сил та інших військових формувань.

Про це та необхідність відновлення в умовах війни системи військової юстиції аргументовано пише у своїй статті в Телеграмі та на Фейсбуці (https://www.facebook.com/1903466333315821/posts/3240968169565624/?flite=scwspnss) народний депутат та Голова профільного комітету ВР в минулому, доктор юридичних наук Віктор Швець.

А тепер коротко з приводу того, так хто і по якій причині схилив Президента України в п’ятнадцятиденний термін з дня одержання цього Закону від Верховної Ради змінити свою думку і позицію щодо необхідності відновлення діяльності військових прокурорів. Звичайно, головною є версія залежності нашої держави від, так званих, «закордонних партнерів», які зуміли нав’язати нам своє бачення функцій і повноважень органів прокуратури які не зовсім відповідають тій європейській практиці, що прогнозовано не принесло обіцяних здобутків у забезпеченні верховенства права та протидії злочинності і корупції в нашій державі.

Якщо це так, то таким центрам зовнішнього впливу і їх агентам в Україні треба пояснити, що коли Україна ще в 1994 році брала на себе зобов’язання щодо поступової ліквідації частини функцій прокуратури (хоча це теж є спірним питанням).

Тоді був мирний і стабільний час, існував Будапештський меморандум про колективну безпеку, який насправді виявився нікчемним, а зараз іде страшна війна і наша подальша доля залежить, в тому числі, від вдалої і ефективної діяльності системи правоохоронних органів в першу чергу прокуратури.

Заради об’єктивності, треба сказати, що існують і інші версії того, що відбувалося із процедурою підготовки, голосування і підписання даного Закону. Наприклад, відновлення діяльності військових прокуратур можуть боятися деякі представники влади, як цивільної, так і військової, які причетні до ймовірного розкрадання військового майна, наданої фінансової та гуманітарної допомоги, а також вчинення інших кримінальних правопорушень в Міністерстві оборони, Збройних Силах та інших військових формуваннях. Окрім того, зовсім нещодавно почув і іншу, взагалі малоймовірну версію про те, що, начебто, організатори підготовки даного законопроекту попередньо не узгодили його текст із одним із високопоставлених чиновників Офісу Президента України, який із помсти скористався своїм впливом на Главу держави щоб той не підписав цей Закон.

Але, все це вже не так важливо; сьогодні головне спромогтися і відновити якнайшвидше діяльність військових прокурорів.

Про явну помилковість рішення про накладення вето свідчить і існування військових прокуратур в інших державах Європи, яка так дуже любить нас повчати.

Так, у Данії кримінальне провадження стосовно військовослужбовців, якими порушено Військовий кримінальний кодекс, займається військова прокуратура, що підпорядкована Міністерству оборони. У Польщі функціонують Головна Військова Прокуратура, окружні військові прокуратури, військові гарнізонні прокуратури. Органи військової прокуратури очолюються Головним військовим прокурором, що діє від імені Генерального прокурора (ч. 2 ст. 3 Закону Польщі про прокуратуру 2016 р.). У Румунії також функціонує військова прокуратура. У Болгарії військова прокуратура є військовою установою відповідно до Закону про загальну військову службу, у відповідності до якого, при здійсненні своїх обов’язків військові прокурори є також незалежними від військових начальників. Глава Військової прокуратури Болгарії є Прокурором Збройних сил і водночас заступником Головного прокурора. Прокуратура Угорщини включає Головну військову прокуратуру, територіальні військові прокуратури і прокуратури окремих військових об’єднань. Словацька Республіка теж має Вищу військову прокуратуру, що є частиною Генеральної прокуратури, та три окружні військові прокуратури. У Чехії за надзвичайної ситуації також передбачено створення військових прокуратур вищого і нижчого рівня.

Тобто, як видно з досвіду Європейських країн, які є членами НАТО і Європейського Союзу, функціонування військових прокуратур є досить звичним явищем, обумовленим факторами побудови оборонної структури, в тому числі і чисельністю в них збройних сил, а також ситуацію, в якій вони перебувають.

«Тому, вельмишановний Пане Президенте, ще раз від себе особисто закликаю Вас, як Гаранта Конституції, якнайшвидше зрозуміти, що військові прокуратури в Україні саме зараз потрібні як для документування воєнних злочинів, вчинених окупантами, так і для наведення правопорядку у Міністерстві оборони України, Збройних Сил України та інших військових формуваннях, що неминуче тільки позитивно вплине на стан протидії агресору та буде конче потрібним інструментом влади і в післявоєнний період», — резюмує Олексій Баганець.