«Україна-1774» (про історію нашу, не нашу і про 1 січня 2017 року)
21 липня 1774 року після шести років чергової Російсько-турецької війни між Росією і Туреччиною було укладено Кючук-Кайнаджирський мирний договір, за яким Туреччина визнала незалежність Кримського ханства. Того ж року на французький престол зійшов Людовик ХVІ, який закінчив своє життя на гільйотині Великої Французької революції.
Наступного року в Москві стратили Ємельяна Пугачова, а російське військо, що поверталось з турецького походу, по дорозі заразом зруйнувало Запорізьку Січ.
Такі ось випадкові збіги і асоціації.
Лиховісна цифра 1774 наздогнала нас в цьому році.
Вівторок 6 грудня 2016 року мало чим запам’ятався українцям: фанати Бешикташа потоптались по клубному прапорі Динамо, опублікований перший із «Записів Онищенка», Генеральний прокурор посварився з депутатом Новінським на засіданні регламентного комітету Верховної Ради, а Рада під звичайний гомін присутніх в залі народних обранців ухвалила низку законів для щастя України і всіх українців.
Але відразу після 17 годин в сесійній залі Ради сталась подія, яка неминуче потягне низку негативних і тривалих наслідків для всіх громадян України і не тільки в наступному році.
Спочатку Рада кількістю в 164 голоси ухвалила про розгляд законопроекту № 5130 за скороченою процедурою (тобто, ніхто не збирався читати його текст, обговорювати і доходити суті).
Потім депутати проголосували цей законопроект за основу і в цілому, зокрема, за підвищення мінімальної заробітної плати до 3200 гривень.
Проголосований законопроект № 5130 зараз вже є Законом № 1774, який набирає законної сили 1 січня 2017 року)
На всі інші положення Закону № 1774, крім 3200 гривень, ніхто уваги не звернув, вони залишились поза увагою і коментарями не тільки громадян України, а і справедливих та незалежних журналістів і депутатів-народників.
Ніхто не задумався, що навіть назва закону була незвичайною і такою, щоб не привертати до нього зайвої уваги суспільства: «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України».
Небагато ви побачите наших законів з такою назвою, яка не дає уявлення про предмет правового регулювання, а тому не відповідає вимогам законодавчої техніки, згідно з якими у назві закону має стисло (в кількох словах) викладатися його зміст. Для цього зазвичай використовуються інформативні поняття, які дозволяють розпізнати предмет, що регулюється цим законом.
А тепер про основні проблеми цього закону, які стосуються всіх без винятку державних службовців, поліцейських, слідчих, детективів, прокурорів, суддів, освітян, студентів, військових, чорнобильців, пенсіонерів, відставників.
(1)В Законі № 1774 штучно і вибірково замінена категорія мінімальної заробітної плати, яка є ключовим соціальним стандартом у формуванні усієї системи оплати праці, на категорію прожиткового мінімуму, зокрема — щодо визначення розміру заробітної плати працівників державних органів. Адже мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов’язковою на всій території України для підприємств, установ, організацій усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників (ст. 95 КЗпП, ст. 3 Закону України «Про оплату праці»), за будь-якої системи оплати праці.
Така вимога випливає з положень Конвенції Міжнародної організації праці № 131 «Про встановлення мінімальної заробітної плати з особливим урахуванням країн, що розвиваються», ратифікованої Україною
При цьому у Конвенції визначені фактори, які потрібно враховувати під час визначення рівня мінімальної заробітної плати. Серед них, окрім прожиткового мінімуму, — загальний рівень заробітної плати в країні, виплати з соціального забезпечення та порівняльний життєвий рівень інших соціальних груп (стаття 3).
Вирішувати проблему необхідно вдосконаленням системи оплати праці шляхом перегляду співвідношення між розмірами заробітної плати відповідних категорій працівників, а не шляхом вибіркової відмови від законодавчо встановленого мінімального розміру заробітної плати як вихідного параметру визначення заробітної плати для всіх працівників.
Така позиція ґрунтується й на тій обставині, що встановлений Міністерством соціальної політики України фактичний розмір прожиткового мінімуму у цінах вересня 2016 року у розрахунку на місяць на одну особу становив для працездатних осіб —2 751
гривень (з урахуванням суми податку на доходи фізичних осіб — 3 123 гривень), що цілком відповідає запропонованому Урядом розміру мінімальної заробітної плати у 3 200 гривень.
(2)Законом № 1774 штучно обмежено розміри заробітних плат, які прив’язуються до прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Яскравим прикладом такого підходу може слугувати Закон України «Про Державний бюджет України на 2017 рік», в якому встановлено значно нижчий розмір прожиткового мінімуму, ніж його фактичний розмір, обчислений згідно з чинною на сьогодні методикою його показників, що не враховує знецінення грошових доходів та заощаджень громадян внаслідок високої цінової інфляції, девальвації національної валюти і зумовить зниження купівельної спроможності населення (й відповідно — формування ВВП), погіршення рівня життя та соціальної захищеності, створить передумови подальшого зубожіння. Зокрема, прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2017 року встановлено у 1600 гривень, з 1 травня — 1684 гривні, з 1 грудня — 1762 гривні.
Згідно з такими показниками мінімальний розмір посадового окладу державних службовців групи 9 з 1 січня 2017 року буде менше мінімальної заробітної плати — становитиме 1,25 розміру (2000 гривень) прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року (зміни до п. 14 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державну службу»).
Таке рішення може зокрема, негативно позначитися на сподіваннях на те, що новий Закон України «Про державну службу» зможе закласти основи для боротьби з корупцією шляхом забезпечення прийнятної оплати праці для працівників держави. Адже для цього передбачалось встановлення мінімального розміру їх посадового окладу на рівні двох мінімальних заробітних плат (стаття 51 цього Закону), яке було відкладено до 2019 року. Як наслідок, залишиться не подоланим існуючий у країні стан у сфері управління державою, який можна охарактеризувати словами відомого економіста Еріка Райнерта: «…коли люди не можуть легально отримувати дохід, вони вдаються до отримання хабарів…» (див. «День» № 185−186 за 13−14 жовтня 2016 року).
(3)Ще більш необгрунтованим та соціально несправедливим такий підхід до оплати праці державних службовців та інших осіб, уповноважених на виконання функцій держави та місцевого самоврядування, виглядає на тлі встановлених Законом № 1774 базових розмірів посадових окладів працівників окремих правоохоронних та судових органів, уповноважених протидіяти корупції, — у розмірі 12, 15, 20, 30, 50 та 75 прожиткових мінімумів для працездатної особи (
Тенденція до надмірного розриву між оплатою праці окремих категорій працівників простежується і в сферах економічної діяльності, в результаті чого, як зазначає відомий вчений Е. Лібанова, різниця в оплаті праці 1% найбільш забезпечених і 50% найменш забезпечених працівників в Україні є фантастично високою: якщо в скандинавських країнах середні заробітки 1% найбільш високооплачуваних працівників перевищують середню заробітну плату 50% найменш оплачуваних у 7,1 разу, в європейських країнах — в 11,7, у США — в 24, то в Україні — аж у 43,3 (!) разу. І йдеться ж лише про офіційно виплачену заробітну плату, з якої цілком офіційно сплачено податки. Є багато підстав вважати, що врахування незареєстрованих доходів підвищить показники не так бідніших, як найбільш заможних верств українського суспільства — це, до речі, цілком відповідає світовій практиці. (Лібанова Е. Глибина нерівності/ Дзеркало тижня. 1 жовтня 2016. № 35. http://gazeta.dt.ua/internal/ukrayina-glibina-nerivnosti-_.html).
(4)Об'єктивно необґрунтованим є виключення із статті 95 Кодексу законів про працю України та статті 3 Закону України «Про оплату праці» положення, відповідно до якого «до мінімальної заробітної плати не включаються доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати». Зазначене стосується і виключення із статті 96 Кодексу положення, що «формування тарифної сітки (схеми посадових окладів) провадиться на основі тарифної ставки робітника першого розряду, яка встановлюється у розмірі, що перевищує законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати, та міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень розмірів тарифних ставок (посадових окладів)». Адже їх реалізація може негативно позначитися на самій ідеї осучаснення розміру мінімальної заробітної плати.
Необхідно взяти до уваги, що організація оплати праці значною мірою залежить від якості правового регулювання, принципу оплати залежно від кількості затраченої праці. Подальше реформування заробітної плати має здійснюватися не тільки шляхом підвищення ціни робочої сили, а й встановлення єдиних регуляторів і рівноцінних умов відтворення робочої сили незалежно від сфері трудової діяльності.
(5)Припинення чи обмеження Законом № 1774 працюючим пенсіонерам виплати пенсій, призначених у солідарній системі загальнообов’язкового пенсійного страхування для будь-якої категорії одержувачівне відповідає її природі, оскільки розміри пенсій в цій системі обчислюються, виходячи із заробітної плати громадян, з якої вже були сплачені всі податки та страхові внески.
В законі № 1774 вчергове (третій рік підряд) тимчасово, по 31 грудня 2017 року, припиняється виплата пенсій/щомісячного довічного грошового утримання, призначених особам, «які займають посади державної служби, визначені Законом України від 10 грудня 2015 р. № 889-VIII «Про державну службу», а також працюють на посадах та на умовах, передбачених законами України «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів». Це в той час, коли в чинних положеннях відповідних законів України незмінно декларувалось, що з1 січня наступного року (2015−2017р.р.) пенсії виплачуватимуться без урахування одержуваної заробітної плати (доходу).
Особливо вразливою з точки зору конституційності та соціальної справедливості виглядають ці положення Закону № 1774 на тлі виплати без будь-яких обмежень пенсій, призначених особам, які продовжують, наприклад, працювати в інших державних і недержавних організаціях, а також відновлення з 1 січня 2017 року виплати пенсій працюючим судовим експертам, помічникам-консультантам народних депутатів України, працівникам Національного банку України та посадовим особам органів місцевого самоврядування, які у період роботи одержуватимуть пенсії у розмірі 85%, хоча за своєю природою їх робота на відповідних посадах не відрізняється від роботи на посадах державної служби.
Закон № 1774 в цій частині не узгоджений з відповідними положеннями Конституції Україні, згідно з якими Україна є демократичною, соціальною, правовою державою, де людина визнається найвищою соціальною цінністю, а її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність, де утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави (статті 1, 3).
Цей закон суперечить й іншим положенням Конституції України, згідно з якими: конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані;при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод
(стаття 22); громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (стаття 24); пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (стаття 46); кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло (стаття 48).
У своїх рішеннях Конституційний Суд України також зазначав, що «загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена» (визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку).
(6)Положення закону № 1774 щодо обмежень в питанні пенсійного забезпечення суддів не угоджені з Рішенням Конституційного Суду № 4-рп/2016 від
Відповідно до статті 1512 Конституції України рішення, ухвалені Конституційним Судом України, є обов’язковими, невиконання яких тягне за собою відповідальність згідно з законом (стаття 70 Закону України «Про Конституційний Суд України»).
На необхідність гарантування належного рівня пенсійних виплат у зв’язку з виходом суддів на пенсію, які мають відповідати попередньому рівню оплати праці суддів незмінно наголошується у відповідних міжнародно-правових документах з питань судочинства (Рекомендація CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки від 17 листопада 2010 р., Декларація щодо принципів незалежності судової влади прийнята Конференцією голів верховних судів країн Центральної та Східної Європи о. Бріюні, Хорватія 14 жовтня 2015 р.).
Положення Закону № 1774, спрямовані на вибіркове обмеження пенсій, щомісячного довічного грошового утримання окремим категоріям громадян, не узгоджені з закріпленим в Конституції України принципом відповідальності держави перед людиною за свою діяльність, що дістало відповідне відображення у статті 56 Основного Закону України, згідно з якою «кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень».
Цей принцип дістав послідовне втілення також у частині третій статті 152 Конституції України, згідно з якою матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку, а також у відповідних нормах Цивільного кодексу України.
Зокрема, йдеться про статтю 1175
Поряд з цим, встановлення вказаних вище обмежень лише для окремих категорій пенсіонерів не узгоджується з принципами загальнообов’язкового державного пенсійного страхування щодо рівноправності застрахованих осіб при отриманні пенсійних виплат та виконання обов’язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, так і з огляду порушення прав громадян.
В зв’язку з викладеним необхідно здійснити комплексний перегляд положень чинного законодавства в частині обмеження виплати пенсій працюючим пенсіонерам та скасувати їх для всіх пенсіонерів.
(7)Не відповідають Конституції України положення Закону № 1774 щодо продовження ще на рік (до 31 грудня 2017 року) тимчасового обмеження максимального розміру пенсії у 10 740 гривень, яке було встановлено Законом № 911-VIII від
Річ у тому, що такий розмір був визначений у контексті розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність з 1 січня 2016 року — 1074 гривні.
Проте згідно з Законом «Про Державний бюджет України на 2017 рік» з 1 січня 2017 року розмір прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб має становити 1247 гривень, що не було враховано при голосуванні за Закон № 1774 (на час цього голосування проект закону про бюджет на 2017 рік був вручений депутатам).
Спроби обмеження пенсійних виплат/щомісячного довічного грошового утримання не узгоджуються з Конституцією України та ведуть до зрівнялівки, що виглядає соціально несправедливим.
(8)Внесення змін до статті 40 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» щодо визначення показника середньої заробітної плати (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України є сумнівною з точки зору об’єктивного встановлення будь-якого іншого замість існуючого (математично обґрунтованого) порядку визначення показника середньої заробітної плати. Крім того, не заперечуючи можливості визначення на підзаконному рівні порядку надання відповідних виплат актами Кабінету Міністрів України, зазначимо, що за змістом відповідних положень Конституції України вирішення питань, що стосуються права на відповідні виплати та їх розмірів, належить до повноважень Верховної Ради України як єдиного органу законодавчої влади.
Такий підхід випливає зі змісту пунктів 1 та 6 частини 1 статті 92 Конституції України, за якою виключно законами України визначаються: «права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов’язки громадянина; основи соціального захисту…». Відповідно до Основного Закону України Кабінет Міністрів України покликаний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та забезпечувати проведення державної політики у всіх сферах суспільного життя, у тому числі у сфері соціального захисту (стаття 116), засади якої визначаються Конституцією та законами України (стаття 85).
Викладене стосується також і визначення в межах бюджету Пенсійного фонду за рішенням Кабінету Міністрів України розміру та порядку такого підвищення, а також змін до статті 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», згідно з якими всі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв’язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України.
(9)Запровадження вимоги щодо сплати єдиного внеску у розмірі не меншому за розмір мінімального страхового внеску за кожний місяць незалежно від того отримано чи ні в ньому дохід (прибуток) від діяльності для фізичних осіб — підприємців (крім фізичних осіб — підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або осіб, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, не сприятиме легалізації доходів громадян.
(10)Розширення кола пенсіонерів, які звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу, є правильним. Разом із тим, вважаємо, що право на звільнення від сплати за себе єдиного внеску та добровільної участі у системі загальнообов’язкового державного соціального страхування має бути поширено на всіх пенсіонерів незалежно від виду отримуваної ними пенсії, в тому числі, на пенсіонерів, які одержують пенсії за вислугу років.
(11)Звужує права громадян
при виборі банку зміна до статті 47 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» щодо запровадження виплати пенсій через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
(12)В Законі № 1774 простежується тенденція до звуження права осіб, які навчаються у вищих навчальних закладах за денною формою навчання на отримання стипендій за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, а також продовження практики, згідно із якою закріплені у чинних законах державні гарантії забезпечується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевих бюджетів.
В Україні конституційно визнається і діє принцип верховенства права, відповідно до якого Конституція України має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Цей принцип застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, згідно якої «принцип верховенства права зобов’язує державу поважати і застосовувати запроваджені нею закони, створюючи правові й практичні умови для втілення їх в життя» (справа «Броньовський проти Польщі», заява № 31 443/96, рішення від
Європейським судом також засвідчено, що безпідставним є посилання держави на відсутність бюджетного фінансування
, оскільки реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена в залежність від бюджетних асигнувань. Оскільки таке право декларовано державою, то відповідно держава через створювані нею органи несе обов’язок щодо своєчасної та повної виплати саме у розмірах, які нею ж визначені та закріплені в Законі (справа «Кечко проти України», рішення від
Крім цього, слід врахувати, що відповідно до статті 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» стипендії учням професійно-технічних та студентам вищих державних навчальних закладів входять до державних соціальних гарантій, які надаються з метою соціальної підтримки цієї категорії громадян, та мають встановлюватися законами України.
Знецінення грошових доходів та заощаджень громадян внаслідок високої цінової інфляції, девальвації національної валюти, зростання тарифів на житлово-комунальні послуги (проживання у гуртожитках) та збільшення вартості послуг громадського транспорту і перевезень суттєво погіршило спроможність батьків чи осіб, які їх замінюють, забезпечити дитину (особу), яка продовжує навчання, належним матеріальним утриманням. Тому для багатьох студентів (курсантів, учнів) стипендія є основним чи єдиним джерелом існування.
Норма закону про надання соціальних стипендій студентам (курсантам) вищого навчального закладу «у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України» потребує встановлення чітко визначених критеріїв її надання. Крім того, необхідно передбачити право особи, яка навчається у вищих навчальних закладах за денною формою навчання, на звернення до місцевої державної адміністрації або до виконавчого комітету сільської, селищної ради, за місцем проживання, за отриманням державної соціальної допомоги відповідно до середньомісячного сукупного доходу такого студента (Закон України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям»), зокрема, у разі, якщо розмір соціальної стипендії не відповідатиме встановленим законом України соціальним стандартам. При цьому така особа, яка навчається у вищих навчальних закладах за денною формою навчання, має визначатися як одинока особа на правах члена сім’ї (згідно із ч.3 ст. 3 Сімейного кодексу України).
(13)Скасування гарантованого державою права на підвищену стипендію для дітей та осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи») та на відповідні виплати та підвищену стипендію дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, а також особам з їх числа (зміни до Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування») не відповідає вимогам забезпечення належного соціального захисту таких соціально вразливих категорій осіб, як діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, а також особи з їх числа, діти та особи, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС мають особливі потреби у забезпеченні їх життєдіяльності.
(14)Якзвуження змісту і обсягу наданих законом прав слід розглядати положення закону № 1774 щодо визначення частки студентів (курсантів), які мають право на отримання академічних стипендій (на сьогодні це 825 гривень), вченою радою вищого навчального закладу у межах, визначеного Кабінетом Міністрів України загального відсотку студентів (курсантів), які мають таке право, та стипендіального фонду (зміни до Закону України «Про вищу освіту»); скасування можливості отримання персональних стипендій особами, які досягли значних успіхів у навчанні та/або науковій діяльності і надання натомість звичайних академічних стипендій згідно з критеріями, встановленими Кабінетом Міністрів України.
Слід також врахувати, що наслідком скасування вказаних виплат для студентів буде зниження якості їх навчання, оскільки вони змушені будуть шукати різноманітні підробітки для забезпечення належного рівня життя. Таким чином, у довгостроковій перспективі ринок праці отримує менш кваліфікованих працівників, що негативно позначиться на можливостях розвитку економіки в цілому.
(15)Сумнівними виглядають положення закону № 1774 щодо окремого виділення військовослужбовців строкової служби серед категорій військовослужбовців, яким призначається одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), що настала під час виконання обов’язків військової служби (див. зміни до п. 3 ч.2 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»).
Такі зміни звужують соціальний захист даної категорії
військовослужбовців, порівняно з чинною (до 01.01.2017) редакцією цієї статті. Так, вважаємо, що на військовослужбовців строкової служби мають поширюватись положення п. 1 ч.2 ст. 16 Закону, де йдеться про виплату одноразової грошової допомоги у разі «загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов’язків військової служби або внаслідок захворювання, пов’язаного з виконанням ним обов’язків військової служби». Отже, у разі смерті військовослужбовця строкової служби внаслідок захворювання, пов’язаного з виконанням ним обов’язків військової служби, одноразова грошова допомога виплачуватись не буде, що вважаємо, не узгоджується з вимогами статті 22 Конституції України, де передбачено,
що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Крім того, визначення прав військовослужбовців строкової служби у п. 3 ч.2 ст. 16 Закону, де йдеться про військовозобов’язаних та резервістів, які мають інший правовий статус, і прирівнюються до військовослужбовців лише під час призову на навчальні (перевірочні) збори (див. п. 3 ч.1 ст. 3 Закону), є нелогічним.
Вищенаведене стосується і змін до п. 6 ч.2 ст. 16 Закону, де йдеться про встановлення соціального захисту у разі настання інвалідності військовослужбовців строкової служби у такому ж порядку, як і військовозобов’язаних або резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, чи для проходження служби у військовому резерві. Вважаємо, що соціальний захист військовослужбовців строкової служби при настанні інвалідності у разі прийняття вказаних змін також буде звужений у порівнянні з тим, що передбачений у п. 5 ч.2 ст. 16 Закону. Так, у вказаному пункті, військовослужбовці, у тому числі і строкової служби матимуть право на соціальний захист у разі настання інвалідності, навіть після закінчення тримісячного строку після звільнення, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби, про що у змінах не йдеться.
У зв’язку з цим прийняття таких змін було недоцільним.
(16)Нова ч.5 ст. 13 Закону України «Про Національну поліцію», де визначається, що загальна чисельність поліції, що утримується з Державного бюджету України, до 01 січня 2018 року не може перевищувати 130 тисяч осіб, не узгоджена із Законом України «Про загальну структуру і чисельність Міністерства внутрішніх справ України», де у ст. 2 затверджена загальна чисельність МВС України (за винятком чисельності Національної гвардії України, що визначається Законом України «Про Національну гвардію України») у кількості 210 000 осіб.
За рахунок Державного Бюджету України утримуються 152 000 працівників органів внутрішніх справ, з яких чисельність осіб рядового і начальницького складу не може перевищувати величину, визначену із розрахунку 300 осіб на 100 000 населення.
(17)Зміни до абзацу 2 примітки до статті 172−6 «Порушення вимог фінансового контролю» Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі — КУпАП) і заміна такої розрахункової одиниці, як «мінімальна заробітна плата», на «прожитковий мінімум для працездатних осіб», не узгоджена з іншими законами, оскільки при конструюванні норм адміністративного та кримінального законодавства в частині кваліфікації адміністративних або кримінальних правопорушень має використовуватися єдина розрахункова одиниця. На сьогодні такою одиницею виступає неоподатковуваний мінімум доходів громадян, який і слід використовувати в абзаці 2 примітки до статті 172−6 КУпАП.
Аналогічне зауваження стосується абзацу 2 примітки до статті 366−1 «Декларування недостовірної інформації»
Крім того, залишено поза увагою частину 1 статті 172−9−1 КУпАП, а також, примітку до статті 160, частину 3 статті 369−3
(18)У новій частині третій статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» використовується формулювання «міста обласного значення». Чинні закони не містять визначення вказаного терміну, отже з точки зору правил законодавчої техніки його використання не є правильним.
Так само не є юридично коректним формулювання «виконавчі органи … об’єднань територіальних громад» (згадана вище частина третя статті), адже Законом України «Про добровільне об’єднання територіальних громад» передбачено існування «виконавчого органу місцевого самоврядування об’єднаної територіальної громади» (абзац 3 частини 5 статті 8).
(19)Виглядає некоректним з юридичної точки зору передбачене у пункті 10 розділу II «Прикінцеві положення» Закону № 1774 доручення Кабінету Міністрів України «підготувати іподати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законів України у відповідність із цим Законом».
Слід нагадати, що відповідно до частини восьмої статті 90 Регламенту Верховної Ради України, «якщо для реалізації положень поданого законопроекту після його прийняття необхідні зміни до інших законів, такі зміни мають викладатися в розділі «Перехідні положення» цього законопроекту або в одночасно внесеному його ініціатором окремому законопроекті.
До законопроекту додається перелік законів та інших нормативних актів, прийняття або перегляд яких необхідно здійснити для реалізації положень законопроекту в разі його прийняття".
(20)У Пояснювальній записці до законопроекту було вказано, що проект Закону стосується соціально-трудової сфери і прав осіб з інвалідністю та потребує погодження із Спільним представницьким органом репрезентативних всеукраїнських об’єднань профспілок на національному рівні, Спільним представницьким органом сторони роботодавців, Всеукраїнськими громадськими організаціями інвалідів, їх спілками. Проте в законопроекті не було інформації про таке погодження, що порушує вимоги статті 21 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», згідно якої проекти законів з питань формування та реалізації державної соціальної та економічної політики, регулювання трудових, соціальних, економічних відносин подаються відповідними органами виконавчої влади уже з урахуванням пропозицій всеукраїнських профспілок, їх об’єднань.
З огляду на вище викладене законопроект № 5130 не міг бути прийнятий Верховною Радою і стати Законом № 1774, оскільки не узгоджений з відповідними положеннями Конституції України, і мав бути за результатами розгляду у першому читанні повернутий на доопрацювання.
Але хтось дуже поспішав 6 грудня 2016 року протягнути цей законопроект через Верховну Раду.
А хто ж був ініціатором Закону № 1774? Здогадайтесь з першого разу.
Вірно — наш народний Прем’єр-міністр !
Петро Паля
