Візуальний погляд на «Енеїду»

Національний художній музей представив масштабний «Проект Енеїда», що став новим поглядом на феномен легендарної поеми Івана Котляревського.

За 175 років від першої повної публікації книжка набула власної візуалізації, яка багато розповідає про Україну різних періодів. Ювілей культової для української культури книжки розпочали відзначати у рамках фокус-теми «Книжкового Арсеналу — 2017». Однак зріз ілюстративної складової «Енеїди» досі жодного разу не демонструвався широкому загалу.

«Проект Енеїда» — перша виставка, що акумулює близько 200 визначних артефактів: ілюстрації, станковий живопис і графіку, театральні афіші і мультиплікацію, фото та відеоматеріали, книжкові видання, що стосуються візуальних образів поеми Івана Котляревського з приватних колекцій та 11 музеїв.

Ось що розповіли куратори проекту.

Павло Гудімов:

«За останні чотири роки нашої історії я особливу увагу почав звертати на ті візуальні коди, що нас оточують. „Енеїда“ в її візуальному прояві це той непересічний зразок, з яким можна працювати глибоко і якісно».

Діана Клочко:

«Поки що констатую: до магічного перетворення „Малороссийского переложения“ на повноцінний український епос найбільше долучилися саме художники-ілюстратори. Вони не побоялися послідовно, десятиліття за десятиліттям нарощувати силу образів у різних видах і жанрах образотворчого мистецтва, ніби підхоплюючи і ускладнюючи складні теми, які дійшли до нас із глибини століть».

Дмитро Борисов:

«Тимчасове кафе „Еней“ — це не просто можливість познайомитися з виставкою „з користю та смаком“, це спроба опрацювати два різні джерела, пов’язані зі становленням української гастрономії та культури. Перший: „Енеїда“ — знаковий літературний твір. Другий — легендарне київське кафе „Еней“, яке протягом тривалого часу було центром інтелектуального життя міста. Сподіваємося, що „Еней“ стане не просто джерелом приємних гастрономічних вражень, але й простором для спілкування, обміну думками та набуття нових знань».

«Проект Енеїда» розповідає про твір української літератури, якому так часто надають характеристик «легендарного» та «класичного». Акцент робиться на візуальній стороні існування твору, яка досі лишалася малодослідженою. Перший ілюстративний цикл (авторства Порфирія Мартиновича) був виданий ще у 1903 році, однак вивчення візуальних образів «Енеїди» так і не було проведено.

За минуле століття поема Котляревського пережила велику кількість мистецьких інтерпретацій: на зміну першим академічним замальовкам прийшла потужна електика Дмитра Нарбута; бойчукізм втілився у поемі через Івана Падалку, тоді як експресіоністичне бачення поеми запропонував Дмитро Дерегус. Свої погляди на твір були в художників з Росії та Німеччини. А українці Микола Бутович та Мирон Левицький навіть з-за океану не полишали ілюструвати «Енеїду».

Вибухові образи запропонували 1960-ті роки, а найбільш знаковою стала книжка, проілюстрована Дмитром Базилевичем. Урівноважувала її серйозна та вдумлива праця Олександра Данченка. Врешті-решт «Енеїда» знайшла десятки обличь у скульптурах та мультиплікаціях, у театральному та музичному мистецтві.

Експозиція розповідає про створення візуального образу «Енеїди» художниками Василем Корнієнком, Леонідом Репринцевим, Миколою Муратовим, Борисом Ердманом, Іваном Їжакевичем, Федором Коновалюком, Олександром Довгалем, Віталієм Кравченком, Олександром Бекетовим, Валентином Гордійчуком, Антоном Токаревим, Іваном Будзею; скульпторами Леонідом Позеном, Олександрою Магінською-Слободюк; автором малих скульптурних форм Олександром Щербиною та іншими.

Інша тема виставки — рок-гурт «Еней», що існував з 1968 до 1974 року, а до його складу входили Тарас Петриненко, Кирило Стеценко, Ігор Шабловський, Микола Кирилін, Олександр Блінов. Далі йде оповідь про анімаційні постановки 1969-го та 1991-го років.

Окрема сторінка проекту розповідає про сценічне життя «Енеїди».

Видатний український композитор Микола Лисенко охарактеризував свою роботу над «Енеїдою» як українську народну оперу. Композитор вирішив відмовитися від надмірного цитування поеми та максимально наблизив оперу до народно-пісенного стилю. Лисенко намагався відійти від жанру класичної опери, постійно розбавляючи її розмовними діалогами.

Авторство лібрето до опери приписують як Миколі Садовському, так і Людмилі Старицькій-Черняхівській. Вважається, що Садовський, а раніше Михайло Старицький були записані як автори для того, щоб уникнути проблем з цензурою, тоді як Старицька-Черняхівська насправді розробила лібрето. Попри те, що основна сюжетна лінія була зведена до кохання Енея та Дідони, Лисенко не захотів обмежуватися лише такою класичною темою. Композитор звертав увагу на те, що поема Котляревського є зображенням неоднорідності українського суспільства, яке не зводиться умовно до виняткової «мальовничості».

Як наслідок, до опери вводиться й критика соціального стану, що знаходить своє відображення у сюжеті з богами й богинями.

Сюжети, які відносять до античного або українського розподілені в творі Лисенка майже рівномірно. Опера складається з трьох дій, поділених на номери, всього їх 27. Перша дія знайомить слухачів з двома світами — богів та козаків. Друга звертається винятково до подій на Олімпі, де, проте, висока культура Античності постійно розмивається сміховими аспектами української народної культури. Третя дія використовує протилежний прийом — козацтво звеличується, його образи поміщуються в героїчні сцени. Таким чином, Лисенко відмовився від звичайного перекладу «Енеїди» на музичну мову.

Натомість композитор взяв основні ідеї Котляревського та перелицював їх у власне мистецьке висловлювання.

1959 року в Академічному театрі опери та балету УРСР ім. Т. Шевченка (нині Національна опера України) відбулася постановка «Енеїди» за режисерою Володимира Скляренка та Василя Харченка. Опера була тепло прийнята публікою, а особливу увагу звернули на одного з виконавців партії Енея — Дмитра Гнатюка. На прем’єру прийшли учасники першої постановки 1910 року Олена Петляш (Дідона) та В. Золден (Еней).

Ця постановка поєднувала в собі дві риси: з одного боку вона відбувалася на хвилі ліберальнішого ставлення до національної класики, з іншого — твір трактувався у цілком ідеологічному руслі. Так у програмці до вистави Микола Лисенко змальовувався як атеїст, який бажав оприлюднити вади свого суспільства, «примушував глядача реготати з царя-батюшки». Чітко окреслюється й користь від опери: «Вона повинна виховувати молоде покоління, яке не відчуло жаху царського самодержавства».

Ворог був обраний, а ідеологічна лінія підкреслювалася й у візуальному втіленні опери. Так Еней з козаками постають дуже «простими селянами» у клішованому, але милому вбранні з шароварами і вишиванками. Натомість боги вдягнені химерно. Елементи панського одягу смішно контрастують з окремими античними уборами. Особливо виділяється Зевес, який і символізував царя — його образ більше нагадує уявлення пор місцевого п’яничку, а не про бога з Олімпу.

Серед численних спроб перекласти «Енеїду» на мову театру новаторською стала постановка 1986 року, яка йшла на сцені Академічного драматичного театру імені Івана Франка у Києві. По-перше, звернення до поеми збіглося хронологічно з початком періоду «гласності», що давало офіційну можливість плюралізму і відносної свободи, зокрема в мистецтві. По-друге «Енеїда» 1986 року була синтетичним полімистецьким твором, який зазнав переосмислення на всіх рівнях.

Епічний твір для сценічної постановки переробив Іван Драч. Музичний супровід, який згодом отримав визначення, як «перша українська рок-опера» написав Сергій Будусенко, а головним режисером та організатором задуму виступив Сергій Данченко. Головного персонажа Енея зіграв Анатолій Хостікоєв, а роль Автора виконав Богдан Ступка.

У постановці режисер відійшов, з одного боку, від «радянського та народницького театру» звертаючись до модерної традиції, зокрема, театру Леся Курбаса, а з другого — від просвітницько-національного вектору. Хоча актори були вдягнуті в ошатні українські костюми, виконували народні танці, однак це не мало відтінку стилізації, а було радше відродженням первісного карнавального духу, який обіцяв звільнення та ламання наявних ідеологічних кодів.

Фото автора