Ватнічєство в маршрутці. Поповнюючи серію «зробимо відомими»

Час від часу у фейсбук-стрічці з’являлися пости про паскуд-маршрутчиків, які ображають бійців АТО, членів родин загиблих, або відгукуються про них недобре. Чесно кажучи, ніколи не думала, що познайомлюсь із таким фруктом особисто.

Наш «герой» працює на 158-й маршрутці міста Дніпра. Я поверталася додому із заходів, присвячених загиблим бійцям на Краснопільському кладовищі. Дивлюсь — моя напівпорожня 158-ма. На радощах заходжу в салон. Але не тут то було. Водій видає тріаду про «клятих пільговиків», яких розвелося стільки, що вони перетворили його життя на суцільний капець. А далі — класика жанру. Найбільшої шкоди йому-бідолашному заподіяли атовці. Бо бачте, він «здарових мужиков» має возити задарма.

-

Після цих слів моя і без того неврівноважена нервова система вирішує, що буде шкандаль. Але для початку я спробувала йому мирно та популярно пояснити ситуацію. Мовляв, нема атошників на Сході — є Путін у Дніпрі. Однак для водія ця проста як фанера істина виявилася недоступною. Він починає сипати ватні штампи про «гражданскую вайну», «амаральних атошников», та й взагалі з його зарплати за рік вирахували на війну 600 кровнозароблених гривень.

І тут підключається «помощь салона». Дві дами пенсійного віку видали фрази-ровесниці війни з Московією про «іх туда ніхто не посилал», «Они гибнут за Парашенка», «вайну развязали палитики» і тому подібне. Я не витримую і кажу: «Якби хлопці не пішли на фронт, тут було б те, що, зараз в Донецьку. Поки інші ховалися від воєнкомів, вони захищали Україну».

-

Після останньої моєї фрази пофарбована під білявку пенсіонерка вирішила похизуватися «досягненнями» свого синочка: «Так мой син действительно от АТО прятался, пока ети придурки шли на вайну»… І тут я згадала пам\'ятник бійцю 25-ї бригади Ростиславу Нікітіну на Краснопільському… На ньому у повний зріст зображений високий 20-річний красень. Ростислав показує праву руку з обручкою. Його шлюб протривав лише 10 днів. Потім був смертельний бій під Шахтарськом… Можливо, поки молода дружина оплакувала Ростислава, син курви пофарбованої у білявку десь ховався від воєнкомів? Зараз він пересувається Дніпром, а його матір хаїть хлопців, які дають її дітачці таку можливість.

Виходжу з маршрутки і запитую в диспетчерки (чи як там правильно називаються особи, що відповідають за час відправки?), куди поскаржитися на водія. Її відповідь виявилася ватною як диски для зняття макіяжу: «Девушка, почему ви их всех так защищаете? Водитель висказал только свае мнение?» — «Такое мнение надо держать при себе! Якби не хлопці — Путін був би у Дніпрі! Чи ви хочете жити, як у ДНР? «- «Ну, знаете, ето — спорний вапрос».

-

Ось чесне слово, чому всіх, хто вважає спірним питанням, де жити краще: в ДНР, чи в Україні, не можна просто взяти і переселити в ОРДЛО? На тимчасово окупованих територіях, є люди, які б дуже хотіли виїхати, але з певних причин цього не можуть зробити. Думаю, вихід з цієї ситуації є. Пропоную влаштувати бартер квартир. Вата Дніпра та інших міст України обмінюється житлом з патріотично налаштованими мешканцями окупованих територій. Так, а що? І вата потрапляє до путінського раю — і адекватні люди врятовані.

P.S — Фотки водія, його ватної групи підтримки та номеру маршрутки прикладаються.