Про людину, мислення і смисл

Небесный свод, горящий славой звездной,
Таинственно глядит из глубины, —
И мы плывем, пылающею бездной
Со всех сторон окружены.

— Ф. М. Тютчев, 1830

Наша цивілізація і культура сьогодні відображає стан загибелі Логосу.

Ми живемо на далекій периферії самих себе.

Людина щезає.

«Было время, когда самой серьезной задачей философии считалось доказательство существования Бога. В наше время, несомненно, самая важная задача философии — доказать существование Человека». Эвандро Агацци, Человек как предмет философии, 1989

Ми стоїмо на онтологічному порозі фундаментальних, фінальних змін. Ліміт на те, щоб тягнути час далі, сподіваючись на майбутнє як теперішнє чи майбутнє як минуле, вичерпано. В смутні часи фазового переходу, драматичних змін і трансформацій питання смислу життя неминуче постає перед кожним, хто хоче мати майбутнє як майбутнє.

Це екзистенційна ситуація трансценденції — онтологічного переходу, переосмислення, переборення, переступання рубежу, границі, порогу.

Стрибка через безодню.

Предавшися сует прельщенью,
Как звери токмо побужденью
Покорствуем своих страстей:
Зияет бездна перед нами,
А мы с закрытыми очами
Упоеваемся над ней!

— И. И. Дмитриев, 1795

Тут раціональні стратегії і Майдани вже не допоможуть.

Тут потрібно мислити.

Потрібно виходити на нові смисли, нове розуміння, що таке простір і час, буття і небуття, земля і небо, космос і хаос, частина і ціле, людина і людство. Від нашого мислення залежить, чи будуть люди, чи будуть нелюди (постлюди, кіборги), чи недолюди (технологічне варварство, темні віки), чи взагалі не люди.

1. Що таке людина?

Арістотель визначив сутність людини формулою Zoon Logon Echon. Латинський варіант у перекладі Декарта Animal Rationale (Тварина, яка володіє Логосом) не передає всю парадоксальність і глибину грецького оригіналу. Zoon— швидше жива істота (Zoe— життя у всіх його формах, включаючи рослинну), а не тварина.

Та суть цієї формули у тому, щолюдина — це поле битви двох божественних начал —Zoe і Logos(хоча Арістотель вважав божественним началом лише Logos). Якщо віднятиLogon Echon, залишається Zoon — демонічна стихія життя без Логосувзагалі. Це не тварина, бо твариною володіє Логос, і тварина йому повністю підкоряється. Це не людина, бо людина володіє Логосом.

Це, власне, звір, якого немає в природі, той самий звір апокаліпсису, Пантеріон, повністю непідвладний Логосу. І лише божественною силою Логосулюдина може утримувати цього страшного звіра, внутрішнього демона, в собі, постійно переборюючи саму себе, виходячи за свої межі, розмикаючи себе назустріч Іншому, олюднюючись чи розлюднюючись.

Людина — це перехід між двома безоднями, драматичний і ризикований процес становлення, і ніхто не може передбачити, чим він закінчиться, і чи закінчиться взагалі…

2. Що таке мислення?

Мислення — це не властивість людини. Мислення — це те, що робить людину людиною. Це надлюдська стихія, божественний дар, промінь світла, даний людині на зберігання. Мислення є чудом. З усіх живих істот на землі лише людина має здатність мислити. Лише в тій мірі, в якій ми здатні мислити, ми є людьми.

Тому мислення — відповідальність і обов’язок людини перед творцем і світом. Мислення — вдячність людини за цей унікальний дар. Думаю, німці розуміють це краще від усіх (нім. Gedanken — думка, Denken— мислення, Gedenken— згадувати, Danken — дякувати). Мислення починається з подиву і запитання. «Чому насправді є щось, а не взагалі ніщо?»

Таємниця буття проступає з глибини цього фундаментального і найзагадковішого питання філософії, яке ставили

Готфрід Вільгельм Лейбніц і Мартін Хайдеггер. Мислити — значить ставити онтологічні питання про першооснови і межі, цілі та смисли життя. Мислення починається із здатності розрізняти одне від іншого. Найголовніша з усіх різниць — онтологічна різниця між буттям і сущим. Суще — все існуюче (реальне та ідеальне), включаючи людину. Буття — те, що робить суще можливим.

В інтерв’ю газеті Spiegel Мартін Хайдеггер, у відповідь на запитання, чи не боїться він атомної бомби, сказав, що атомна бомба вже зірвалась у поемі Парменіда «Про Природу». Своїм висловом «Буття є, а небуття немає»

Парменід прирівняв буття до сущого. Саме тому Хайдеггер вважав, що метафізика, починаючи з Платона і Арістотеля, не мислить. І наука не мислить, оскільки предметом науки є лише суще.

Мислять філософи і поети.

Век мой, зверь мой, кто сумеет
Заглянуть в твои зрачки
И своею кровью склеит
Двух столетий позвонки?
Кровь-строительница хлещет
Горлом из земных вещей,
Захребетник лишь трепещет
На пороге новых дней.

— О. Мандельштам, 1922

Мислять композитори.

«Музика — це одкровення більш високе, ніж мудрість і філософія.» Людвіг ван Бетховен, 1770−1827

Мислення починається з нестерпної думки про неминучість небуття, з роздумів про смисл і енергію смерті.

Людина може повернутись спиною до смерті, тратити життя на примарні задоволення, розваги, споживання, руйнуючи смисл в структурах повсякденності.

І лише тоді, коли людина повертається обличчям до смерті, вона починає мислити і жити.

Важливі характеристики мислення:

• Простір і час є ключовими поняттями, які формують мислення.
• Мислення здатне здійснити квантовий стрибок в інше.
• Мислення живе в форматі мови.
• Мислення неможливе без пам’яті.
• Мислення трансперсональне, тобто виникає між людьми.

Мислення — це любов, свобода і відповідальність за ціле,

бо ми мислимо не для особистого блага, а для блага цілого. Платон називав любов прагненням до цілісності і гармонії. Мислення, як і любов, має парадоксальну, ірраціональну природу. Мислення не знає кордонів і об’єднує людей для вільного творення спільного майбутнього.

Мислення — це спасіння заради продовження життя.

Мислення включається на межі життя і смерті, відомого і невідомого, можливого і неможливого, мислимого і немислимого. В екзистенційних ситуаціях мислення знаходить сотеріологічні смисли, які акумулюють рятівну енергію для стрибка через онтологічну прірву.

Мислення — антикризовий інструмент.

3. Що таке смисл?

Результатом мислення є не знання чи інформація. Результатом мислення є смисл життя.

В Біблії, наприклад, немає жодного біту інформації. Та Біблія дала глибокі смисли життя мільярдам людей в усьому світі протягом 2000 років — і ці смисли далеко не вичерпані.

Смисл життя — це те, що не руйнується зі смертю людини, бо він зв’язує людину з чимось набагато більшим, ніж вона сама. Смисл — це усвідомлення людиною, частиною якого цілого вона є, її аутентична присутність в цілому.

Смисл породжується, еволюціонує, розвивається внаслідок рефлексії над самим собою, над результатами своєї діяльності і комунікації. Смисл формується в процесі виникнення і розв’язання суперечностей, помилок і трагедій між частиною і цілим, входження в турбулентні смислові вихори герменевтичного кола. Смисл творить нові і відновлює розірвані зв’язки людини з її цілим.

Смисл трансформує. Смисл рятує.

Питання смислу життя — це питання цілісності людини. Це питання персональної онтології. Це стратегічний вибір — бути чи існувати. Лише людське життя може мати або не мати смислу.

Смисл — сфера трансцендентного і неутилітарного (онтологічна вертикаль, буття), на відміну від цінності як сфери іманентного і прагматичного (онтологічна горизонталь, суще). На думку М. Хайдеггера, фундаментальна криза західно-європейської цивілізації — це криза мислення, результатом якої є забуття буття, втрата істини, блага, краси, гармонії.

Нігілізм (смерть космосу, бога, історії, логосу…), необмежене домінування техніки (Gestell), втрата реальності, людини, безосновність, бездумність, бездомність — зловісні ознаки опустинення, деонтологізації і дегуманізації через глобальний витік смислів.

Це і є сингулярність. Втрата смислів означає, що ми вийшли в «трансцендентний нуль» (М.Мамардашвілі). Всі вертикалі (трансцендентності) зруйновано. Є лише радикальна іманентність та віртуальна людина.

Вперше в історії людства виникла зовсім інша метафізична ситуація — можливість глобальної катастрофи, коли немає ні світу, ні бога, ні людини, взагалі нічого. Якби ми могли це усвідомити, ми б вжахнулись…

4. Epimeleia Heautou, або Практики Себе

Жодна людина, жодна країна, жоден інститут — державний чи міжнародний, соціально-політичний чи управлінський, фінансово-економічний чи бізнесовий, мистецький чи культурно-освітній — не увійдуть у майбутнє в тому вигляді, в якому вони існують сьогодні.

Потрібно самовизначатись, щоб почати творити самих себе і світ заново.

Настав час усвідомити реальність, зрозуміти, хто ми, де ми є у глобальному смисловому просторі і часі. Настав час сформувати свою позицію стосовно майбутнього. Не опінію (доксу) чи точку зору, а саме онтологічну позицію, яка грунтується не на цінностях, а на нових смислах і фундаментальних принципах.

Позицію, за яку ми готові ризикувати і віддати своє життя.

Здійснити стрибок через безодню можемо здійснити лише ми самі — якщо кожен з нас почне мислити.

Інституції не мають онтології і не мислять. Президент, депутати, міністри, політики не мають онтології і не мислять.

Сподіватись на те, що вони здатні сформувати смисли майбутнього і здійснити стрибок через безодню — це безумство!

Більше того, вони бояться тих, хто мислить, бояться нових смислів!

У всі часи мислячих людей жорстоко знищували, або змушували емігрувати. Україна в цьому відношенні постраждала чи не найбільше. Саме тому відсоток мислячих людей у нас настільки низький (2%, на відміну від 7,5% у Європі) і продовжує падати.

В таких умовах Україна ризикує не мати майбутнього і може стати ресурсом для тих країн, які мають проект майбутнього.

Пропоную не сподіватись на державні інституції, президента, парламент, план Маршалла і т.д., не витрачати сили на боротьбу з цими симулякрами (бо вони живуть саме за рахунок нашої енергії).

Пропоную йти від людини. Кожен може почати мислити, генерувати нові смисли, конструювати себе в своїй спільноті, взявши за основу філософію Турботи про Себе.

Epimeleia Heautou, або Турбота про Себе — це персональні онтологічні практики, внутрішній телос яких — трансформація власного буття і порятунок людини, яка знаходиться в стані екзистенційного переходу в Інше — події, трансгресії, трансцендеції, стрибка через безодню.

Epimeleia Heautou, або Турбота про Себе — серце грецької філософської думки, яка шукала Істину (Aletheia)і платила високу ціну за доступ до неї, бо Істина нікому не дається просто так. Надпис на Дельфійському храмі бога Аполлона у Стародавній Греції Gnothi Seauton, або Пізнай Самого Себе — це лише один з аспектів сукупності фундаментальних філософських і духовних практик трансформації себе в Греції та Римі протягом бурхливого тисячоліття — з V століття до нашої ери до V століття нашої ери.

Турбота про Себе — це онтологічна можливість і практики корегування, навчання, розмикання, порятунку, конституювання, формування себе як особистості, відновлення зруйнованих трансцендентних вертикалей і зв’язків з цілим.

Від багатьох ідей, концепцій, старих смислів, поглядів, ставлень потрібно буде відмовитись як від старого хламу, який загороджує вихід у новий життєвий простір. Багато зв’язків потрібно буде розірвати. Це дуже болісний процес, та лише так кожен з нас почне мислити і акумулювати вільну енергію, необхідну для екзистенційного переходу.

Французський філософ-структураліст Мішель Фуко називав процес філософського, онтологічного, етичного і естетичного конституювання себе суб’єктивацією.

Предметом Турботи про Себе є мислення і душа.

Мовчання, слухання, говоріння, читання, писання, споглядання, рефлексії, медитації, майевтика, аскетизм, стоїцизм, ісихазм, духовні практики Сходу, християнська молитва, сповідь, покаяння, фізичне тренування, гра, мистецтво, творча діяльність, буття-з-собою, буття-з-іншими, буття-в-світі — це Анабазис.

Болісний і радісний шлях повернення до самого себе.

Ми зможемо трансформувати Україну і мати майбутнє, в якому хочеться жити, лише трансформувавши своє мислення!