Актуальна через сто років

Вистава відрізняється від популярного однойменного фільму й повертається до оригінального сюжету авторства українських письменників Михайла Старицького та Івана Нечуя-Левицького. Адже, за часів Радянського Союзу, вона була дуже перекручена.

Нова вистава «За двома зайцями» побудована на двох контрастах: із одного боку жвава українська молодість, співочі вечори, перше кохання, а з іншого — прикра та перекручена історія Голохвостого, який щиро вірить, що саме за такими орієнтирами майбутнє.

У виставі багато українських пісень. Деякі глядач відразу впізнає, деякі чує вперше. Це вистава для тих, хто готовий до того, що ця широко відома історію розкриється з іншого кута зору.

— Це моє друге звернення до української класики, — розповіла режисерка-постановниця Катерина Чепура. — Спочатку була вистава «Лис Микита» за Іваном Франком у Київському академічному театрі юного глядача на Липках. А цього разу вперше звернулася саме до українського драматургічного матеріалу.

Як відомо, «За двома зайцями» п’єса комедійна, а комедії зараз дуже популярні. Думаю, що велику роль відіграє й те, що автором дуже колоритно виписані персонажі, кожен з них має свої особливості. Від Химки, в якої дуже маленька, але цікава і смішна роль до головних героїв.

У більшості постановок цієї п’єси режисери оминають масовку, а я навпаки звернула на неї більшу увагу. Хотіла відтворити київський колорит, де багато намішано з різних куточків України.

А найголовніше, чому так часто звертаються до цього твору, як на мене, бо це історія про погану людину, яка закінчується перемогою добра. І ця перемога відбувається у комедійній формі.

Режисер В’ячеслав Жила запросив мене до театру «Актор» і запропонував поставити цей твір. Це була моя перша спільна робота з «Актором». Але ставити вже згаданого «Лиса Микиту» я теж починала з паном В’ячеславом.

У виставі задіяно багато акторів, тому значну увагу приділяла саме мізансценам. Окремо репетирували сцени з головними героями, окремо — масові сцени. Потім поєднували їх між собою. Зізнаюся, що це займало багато часу.

Музичне оформлення підбирали у процесі роботи над виставою. Деякі пісні додавала, інші — навпаки прибирала. Це був «живий» процес і хотілося відтворити музичну палітру тогочасного Києва. Сподіваюся, що це вийшло.

Миколу Позюка, який грає Голохвостого я побачила під час студентського капусника. Мені було цікаво за ним спостерігати, бо він органічний. Коли Микола прийшов до мене на проби, то я вже розуміла, що візьму його на цю роль. Це єдиний актор, який спершу брався без дубля. До речі, це перша у моєму житті вистава, на яку я більшу частину акторів взяла на пробах. Хоча грає тут і частина акторів з театру «Актор».

Виконавицю ролі Проні Аріну Литовчинко теж побачила на капуснику, було дуже смішно. Вона мені відразу сподобалася. В іншому складі цю роль виконує Мирослава Ковтонюк. Вони дуже різні. Під час репетицій я просила дівчат не копіювати одна одну. Кожна з них має свій малюнок.

Секлета — одна й найяскравіших ролей. В одному складі її грає Ганна Сухомлин, в іншому — Марина Ейсмонт. Вони у мене теж різні, Марина — добріша, а Ганна — навпаки. Це дуже важливий персонаж. Біля неї багато чого відбувається. У тому числі й масові сцени.

Святослав Майстрюк грає тата Проні Сірка. Він одногрупник Миколи Позюка (майстерня Ахтема Сеїтаблаєва). Хороша майстерня, я радію, що вони до мене потрапили. Святослав цікавий тим, що може грати різнохарактерні ролі. Його теж побачила на пробах.

Мама Проні — Дарія Орєхова. Дуже давно знаю цю актрису. Вона дуже пунктуальна, перша приходила на репетиції, найкраще вивчала текст. А ляльки-мотанки, що використовуємо у виставі, робила її мама.

Галю у нас грає Христина Комарова. Це актриса театру «Актор», яка з самого початку активно включилася в роботу. В іншому складі цю роль виконує моя колишня студентка Юлія Вишнякова. Це теж абсолютно різні історії. До того ж дівчата зовсім не схожі зовні.

Степан у виставі Андрій Зайцев, який ще навчається у Київському національному університеті культури та мистецтв. Вводився у виставу в останній момент. Всі інші виконавці — мої студенти з цього університету.

Декорація у нас символічна. Це драбина, над якою висять горщики. Є певні образи, які асоціюються з селом, саме тому й повісили ці горщики. А Голохвостий єдиний персонаж, який на може зайти по цих сходах і дотягнутися до горщиків. Цим хотіла показати, що аби до них дотягнутися потрібно мати певні якості, яких у нього немає.

Більшість персонажів одягнуті однотипно, вони символізують певний прошарок суспільства. Ці персонажі для мене як сила добра, або сила, що вже асимілювалася, чи хоче це зробити.

Батьки Проні думали, що для того аби вона була щасливою, її треба пустити по московській стежці. В результаті Проня стає жертвою обставин і нещасною людиною. А Голохвостий вважає, що для того, аби отримати гроші треба сунутися в дворяни, в «русскіє». Врешті Проню виносять непритомну, а його виводять геть. Це персонажі, які символічно одягнуті не в український одяг.

Як вже згадала вище, підбором музичного матеріалу я займалася сама. У мене дуже талановиті студенти, грають на музичних інструментах. Використала це у виставі. Вони самі робили розспівки, а я вибудовувала музичний малюнок.

Багато працювали над пластикою. Розглядали варіант, що актори будуть босі. Це б дозволяло їм легше рухатися. Але це не вписувалося у моє сценічне рішення. Багато репетицій присвятили тому, щоб навчитися органічно рухатися у сценічному просторі. Загалом робота над виставою була нелегкою.

За час, що минув після прем’єри вона, на мою думку, стала кращою. Ми відшарували все зайве, додали деяких пластичних моментів, яких спершу не було. Після перших показів прибрали певні сцени. Врешті дійшли до ансамблю.

І сьогодні не можу назвати виставу завершеним продуктом. Я відвідую всі свої постановки, роблю зауваження, щось допрацьовуємо. Думаю, що вистава і далі буде обживатися, додаватимуться якісь деталі.

Тепер щодо планів. Поставити «Наталку Полтавку» мені запропонувала директор театру «Актор» Олена Курманська. Раніше я хотіла поставити цю виставу у театрі на Липках, проте тоді не склалося.

Сценографічно вирішую виставу під призмою творчості Алли Горської. Є бажання додати трішки символізму 60-х років, який був практично знищений. Це ж саме стосується і костюмів. Мені хочеться увіковічнити цей стиль на театральній сцені.

У виставі звучатиме авторська музика Олесі Онікієнко і класичні пісні, які всі добре знають. Але звучатимуть по-новому, з сучасним оформленням і живим виконанням. Деякі пісні прибрали.

Здійснили багато роботи і для того, аби прибрати зросійщення. Адже чимало видань «Наталки Полтавки» були цензуровані, переписані репліки. Я кожне слово вичитувала, звіряла з першою публікацією цієї п’єси.

Роль Миколи у мене гратимуть два актори — Ігор Іванов та Марина Ейсмонт. Завдяки такому прийому хочу трішки забрати побутовість і додати символічність. Також змінила фінал.

Запрошую на прем’єру 13 липня. Буде цікаво!

— Мені здається, що це у принципі не моя роль, — зізнався виконавець ролі Голохвостого Микола Позюк. — Спершу пробувався на роль Сірка. Але Катерина Чепура побачила мене саме в цій ролі. Коли вона мені про це написала, я був здивований. Здається, що цей образ мені зовсім не близький.

Катерина Петрівна дуже допомагала під час репетицій. Спершу не все вдавалося, я багато чого не міг зробити. Та завдяки спільним зусиллям врешті вийшли на результат.

Вважаю, що нам зараз дуже важливо повертатися до української класики. Вона нині цікавить багатьох режисерів. І вони знаходять щось нове у давно написаному. Ми віднаходимо нові ключі у старому тексті. Для актора важливо шукати, відтворювати те, що важливо сьогодні.

Завдяки цій ролі познайомився з театром «Актор». Тут неймовіро крута команда, я в захопленні. Коли граю цю роль, то отримую величезне задоволення, тому, що дуже цікаво працювати з цією командою. Тут завжди підтримають.

Вистава весь час змінюється, одна на іншу не схожа. Саме цим вона й цікава для мене, як для актора. А кожен актор постійно шукає щось нове і приносить у виставу.

Фото надані театром.