Грона нашого гніву

Жінки й діти знали напевно: немає у світі такої біди,

котру не можна було б витерпіти,

аби тільки вона не зламала чоловіків…

Джон Стейнбек, «Грона гніву»

«…навіть терплячі до нескінченності українці, які колись змушені були їсти власних дітей, зрештою таки піднімуться і реалізують те, про що нині говорить кожен другий». Навряд чи кого сьогодні не торкнуть ці слова незалежного журналіста Gromov Igor, що в останні дні практично наодинці проривав щільну інформаційну блокаду довкола відчайдушної громадянської ініціативи щодо припинення масштабної контрабандної торгівлі з окупованими територіями Донбасу.

Купка патріотів, розбивши польовий табір на залізничних рейках під Бахмутом, влучили у самісіньку зіницю (чи кишеню?) жорстокому циклопу, відтак, зазнали оббріхування і силового тиску з боку усієї репресивної державної машини, почерк якої ніяк не змінився після Революції Гідності і трьох років війни з Росією. Ті самі автобуси з «тітушками», ті ж замасковано-озброєні «правоохоронці», виссані з пальця кримінальні справи проти активістів, та ж глухота до народних волань, претензій і — героїчних смертей.

Але щось заклинило у зазвичай ефективній режисурі приборкання невдоволених: уперше в історії Незалежності її ламають представники Збройних Сил України, солідаризуються з побратимами, які організували блокаду ОРДЛО, ізі зброєю в руках висувають політичні вимоги правлячій верхівці. Ба більше, над владою сміються, не визнаючи її «законної» сили. Зокрема, бійці 16-го батальйону 58-ї бригади ЗСУ перейняли естафету «Зупини 22 барижних ешелони»від ветеранів добровольчих батальйонів та учасників блокади торгівлі на крові, тим самим креативно переключили привнесений американський челендж #22Kill — на актуальний національно-патріотичний флешмоб.

Не в змозі далі приховувати очевидне, влада вимушено відступила на крок… Звісно, нічого не збираючись міняти по суті.

Та й що можна змінити після того, що вже накоєно у якомусь людожерському угарі й закарбовано суцільним негативом у масовій народній свідомості?

Знищили бульдозерами цілі містечка МАФів, разом з ними й такі-сякі, але реальні робочі місця пересічних мешканців Києва і низки обласних центрів України. Як виглядає, усе робили зі знанням, що біля 130 тисяч так званих сплячих ФОПів і так «не жильці» у нашому викривленому королівстві, де суб’єкти малого і середнього бізнесу — вічні раби і боржники олігархів при владі.

Ми пообурювалися та й змовчали…

«Закошмарили» десятки регіональних і столичних ІТ-компаній, під приводом обслуговування ними якихось міфічних (де тоді відповідні експертні висновки, обвинувальні вироки судів?) фінансових схем терористів з ОРДЛО і рашистських хакерів. А може, у такий спосіб «понуждали к миру» з правлячою клікою розгалужену внутрішньоукраїнську інформаційно-комунікаційну мережу, що дає змогу різним людям відчувати громадянську єдність і, за потреби, консолідуватися для спільних дій?

Ми подивилися карколомні відео на YouTube та й призабули…

Потайки від доброї половини населення, що роками добросовісно виступало де-факто колективним міноритарним акціонером найбільшого приватного банку країни, у ніч на Святого Миколая одержавили «Приват», заполучивши конфіденційні бази персональних даних, компенсувавши усі «технологічні витрати» з народного карману, а профіт — поклавши у свій особистий.

Ми оцінили красоту цієї гри й лише сковтнули слину…

У рамках медичної реформи запустили по регіонах експерименти з упровадження госпітальних округів, «ядром» кожного з яких стає багатопрофільна лікарня з можливостями надання екстреної і поглибленої меддопомоги, решта ж закладів у містечках, селах прирікаються на професійно-кадрову деградацію, функціональну імпотенцію. Людей, як завжди, поставили перед фактом, без жодних обговорень і аналізу ситуації. Першою відреагувала Вінничина, вийшовши на гнівний медичний майдан, згодом хвилі обурення дісталися Львівської, Одеської, Закарпатської, Черкаської, Івано-Франківської, Донецької областей, за наполяганням громадських кіл яких відповідні регіональні проекти були повернуті в облдержадміністрації та до МОЗ України на «доопрацювання».

Ми реально відчули, що якісно лікувати збираються не скрізь і не всіх, й знов заклякли в очікувані…

З найостаннішого — владці демонстративно зігнорували жалобну церемонію прощання і панахиду на Майдані Незалежності по вояках 72-ї ОМБр, полеглих під Авдіївкою.

Ми плакали разом зі згорьованими матерями, дружинами і дітьми, ставали на коліна, скандували «Герої не вмирають!» — вони ж на своїх сторінках у Facebook тепло привітали коханих з днем народження, висловили скупі співчуття родинам загиблих й навіть виділили «хвилину мовчання» на засіданні Уряду.

То чи варто тепер дивуватися, що напередодні 3-ї річниці Дня Гідності і Свободи в спустошеному центрі Києва можна було з легкістю проводити натурно-жанрові зйомки про дні фашистської окупації: кадр за кадром — озброєні патрулі на вулицях; закриті для пересування зони; перевірки аусвайсів; заґратовані машини у підворіттях; упокорені обивателі, що мовчки снують у справах.

Пригадуючи наведене, розумієш, чому нарешті пробилося назовні оце джерело народного супротиву під Бахмутом і в чому його істинна духовно-моральна сутність.

Хаотичні імпульси всенародного розчарування, обурення, жаги відновлення справедливості, мов розряди блискавки, в останній час спалахують по усій Україні, але продуманими зусиллями влади та її прислужників щоразу каналізуються у якийсь побутовий непотріб, трансформуються у вульгарну шароварщину чи перенацілюються на облудливі міражі «внутрішніх зрад» і «зовнішніх загроз».

Завдяки спробі перерізати живильну пуповину між правлячим режимом і його аlter ego в ОРДЛО нарешті було віднайдено «точку зборки» досі розпорошених протестних зусиль, прокладено вірний вектор для реалізації революційної енергії мас.

Вдалий почин українських патріотів, ветеранів війни на Сході, рішуче підтриманий національно свідомими солдатами і офіцерами регулярного війська, породив синергію здорових громадянських сил, які у перші ж дні блокади оголосили про створення у Києві «другого фронту» у боротьбі з колабораціоністами при владі, закликали приєднатися до своїх ініціатив найширші громадсько-політичні і соціально-професійні кола суспільства, що сповідують ідеали і цінності Вільної, Соборної, Суверенної Української Держави.

18−19 лютого 2017 р., напередодні Третьої річниці Революції Гідності і Дня Героїв Небесної Сотні, усвідомлюючи назрілу необхідність публічного обговорення становища держави і народу в складних умовах сьогодення, у столиці скликається Віче Українського Народу. За задумом організаторів, колаж актуальних поточних проблем можна вірно витлумачити лише у контексті розв’язання однієї супер-задачі — історичного і практичного довершення національно-визвольної революції.

Безсумнівно, такий формат має згенерувати нові ідеї і приклади, сумірні з подвигом Бахмутських бувальців. Регіони України переповнені гострими протиріччями, спричиненими тим, що народ виступає німим, ошуканим статистом у корисливих оборудках влади.

Аналіз істинного стану речей має сприяти переходу до застосування власних конституційних прав і можливостей об’єднаного руху вперед.

Тоді грона нашого гніву не обсиплються долі, а визріють у плоди нашої Перемоги.