Не Рембо

Він ходив на «мінуси» і так собі виходив два ордени.

Він — бойовий інструктор та безстрашний воювака. У перші роки війни ходив у цивільному на «мінуси». На зовнішній вигляд далеко не Рембо. Невисокий, підкачаний дядечко середнього віку із трошки пропитим писком. Він одягав зачухану курточку — і цілком нормально зходив за місцевого мітьку з окупованого Донбасу. Пройшовся, дізнався про сили противника — і вуаля — у графі «завдання» можна поставити галочку.

«Не Рембо» ставав у пригоді Україні далеко не один раз. У 2014 році із квадракоптерами та безпілотниками в нашої армії були трабли. Ось і доводилося батальйонній глибинній розвідці шаритися по тилам противника і все розглядати. Зараз армія зробила істотні кроки вперед. Радіоелектронна боротьба ЗСУ на такому високому рівні, що сепари просто шаліють. Підіймаючи коптер, «ватники» намагаються його контролювати і прив’язують за ліску. Дуже бояться, що злі «укропи» перехоплять управління та заберуть апарат собі. Та мова не про дурість «вати». Повернімося до нашого героя. Він ходив на «мінуси» і так собі два ордени виходив.

З ним друга мого чоловіка перетнуло життя на перепідготовці з підвищення кваліфікації. Про «Не Рембо» він розповідав таке. Подався наш герой у глибинну розвідку по-цивільному. Іде пом’ятий з бодуна і хитається. Та цього разу йому не фортонуло і на півшляху до мети зупинили сепари. Байки про те, що він місцевий виявилися неспроможними. «А іди-но на підвал. Зранку розбемося, хто ти», — сказали вони. Та який розвідник захоче сидіти в сепарській аватарні? Не довго думаючи, наш герой зарізав часового нафіг. Забрав у нього зброю, постріляв нею ще якусь кількість сепарків, хапанув документи, які погано лежали і пішов геть.

А ще наш «не Рембо» вміє круто корегувати вогонь. У сепарів грає російський гімн, підіймається «аквафреш» і йде шикування. Відстань до противника — 500 метрів. Тут з’являється «Не Рембо» і починає успішно корегувати. Далі працює арта і «ватники» знищені.

Ви мене запитаєте, чому я приховую ім’я цього хлопця. Ні, він не подався у снайпери. Просто героїзм і алкоголізм інколи ходять по один бік. Тут палка з двома кінцями. Бухати — погано, але язик радше закостеніє, ніж назве його аватаром. До чого я веду. На жаль, такий випадок непоодинокий. До армії йдуть не тільки рожевощокі хлопчаки, але й чоловіки, обтяжені життєвим досвідом. «Не Рембо» розлучений. Дуже шкода хорошу людину. Можливо, якби при бригадах сиділи військові психологи він би не пив? А що, ви думаєте з цього приводу?