Реформа і освіта — як знайти спільний знаменник в українських реаліях?

Реформа і освіта — як знайти спільний знаменник в українських реаліях?

Українська школа реформується перманентно. Процес цей безперервний. Іноді замислюєшся — що вигідніше, ремонтувати українські дороги чи проводити реформи в освіті?

Часто трапляється і так, що самі освітяни дізнаються про реформи від директора. Або не дізнаються взагалі. В освіті, як і інших бюджетних сферах, реформи проходять на папері. Але кошти виділяються реальні.

Ігнорування симптомів захворювання може призвести до смерті. Це в медицині. Ніякої різниці стосовно інших сфер життя не існує. І це не тільки про людину. Це і про економіку, і про соціальну сферу. І про освіту теж.

Кошти виділені, але не витрачені на вдосконалення мізків, повернуться розкладанням особистості.

Про реформи.

Минулого року МОН України зробило подарунок школярам. Вірніше, їхнім батькам. Про пандемію іще ніхто не знав, ніхто і не здогадувався, що вона стане генеральною репетицією переходу на життя онлайн.

Вся країна стала свідками провалу чиновників і тут. В систему так званої «онлайн освіти» загнали невігласів і «дурь» кожного з них і системи загалом стала очевидною для тих, хто іще в стані все це оцінити.

Вигоди минулорічних освітніх реформ заключались у наступному:

— скасування співбесіди;

— відмова від дощок пошани;

— відмова від шкільної форми;

— е-квиток

Найголовнішим цінним подарунком і дітям, і батькам став вільний вибір форми навчання.

Є велика надія, що свідомі і притомні батьки нарешті зроблять висновки і зрозуміють, що освіта їх дитини повністю лежить на їхніх плечах. Так, власне, було завжди. Але тепер ми наблизились до фокальної точки. Інакше цей рубіж важко і назвати.

Щоб розуміти питання комплексно, я особисто дослідила шкільні навчальні програми. Вони досить місткі і якщо діти будуть дійсно будуть володіти цим багажем знань після закінчення школи, то багатьом професорам до них далеко. Але ж навчання зорієнтоване на «три Zед: «Zазубрив, Zдав, Zабув». Навчання у школі заточене на те, щоб дитина здала ЗНО і могла вступити у інший навчальний заклад. Або просто здала ЗНО.

Це демо-версія навчання.

Відповідальні батьки ніколи не втрачають пильність. У них діти з репетиторами (вартісно) або під особистим наглядом (надважко).

Але щоб потім вступити до наступного навчального закладу, все-одно в останніх класах — з репетитором.

Діти якось дуже швидко і інтуїтивно розуміють сенс шкільної освіти і десь наприкінці 5-го класу у них формується досить логічне екзистенціональне питання: — А для чого мені вчитися у школі?

На цьому етапі уже всі зрозуміли, що школа-це клуб, куди діти ходять, тому що у батьків не вистачає можливостей (різних), щоб навчати їх індивідуально.

Реформа йде, реформі — шлях!

Яскраві спічі і презентації, змістовні звіти державних посадовців мало що можуть змінити самі по собі.

Зміни наступають, коли учасники процесу відчувають відповідальність не тільки за наповнення шкільних благодійних фондів, але головне — за якість знань дітей. І за те, як ці знання застосувати в житті.

Це не тому, що правильно виписані навчальні програми, компетентності і змістовні лінії.

Це тому, що життя стрімке динамічне; ринок і технології розвиваються за своїми законами і діти, які виходять зі школи ДОРОСЛИМИ (!) — усвідомте це! — просто не встигнуть надолужити пропущене. Їм по виході зі школи потрібно мати не прописані на папері компетентності, а реальні навички життя. В школі цього не вчать. На жаль.

І ніякі звіти управлінь освіти, красиві презентації чиновників і різнопланові заходи МОН не можуть перекреслити реального ефекту освіти, який стрімко наближаються до 0.

І, до речі, це не тільки в Україні. Це скрізь.

Весь світ шукає альтернативу. Багато вкладається в експерименти. Тому що те, що працювало, як найкраща модель у ХХ сторіччі, взагалі не працює у ХХІ.

Тут ключове слово «вкладається». Це про інвестиції.

У нас теж «вкладаються». Але переважно батьки. Відповідальні дорослі, які орієнтуються не на пафос і «круте» оточення. А на знання, що їх можна потім застосувати у реальній економіці.

Тому що не факт, що дитина, якій батьки створили тепленьке «робоче місце» у своєму бізнесі, захоче взагалі його зайняти.

Як виглядає навчання на ділі?

Хто відповідає за ті «компетентності», які заявлені в програмах міністерства освіти? Відповідальних немає. Є тести. Учень або здає їх або ні.

Що виявляють контрольні і тести? На кого покладена відповідальність за якість навчання? Натомість тішити себе ілюзіями, нам потрібно зрозуміти, що тільки самі батьки і діти.

Ок, про це теж говорять у світі. Це називається «навчання без вчителя». Концепція, коли учень бере на себе відповідальність за освоєння матеріалу, стає популярною. Як ви вважаєте, учні, особливо діти, уже готові до таких викликів? І що робити з контентом? Ок, гугл!!!

А контролювати дитину, коли батьки на роботі? Батьки готові? Вчителі готові? Матеріалів достатньо? Тут явно малувато буде показувати «слухняних вчителів» і «зручні обличчя» по телевізору? Це не про розваги. І не про «тиць-тиць». Це про сенс життя — наших дітей. І про розвиток мізків.

Якщо ви хочете виростити людину, яка вміє тільки гратися, їсти, какати і спати — то вам слід замислитись над тим, який освітній продукт вона споживає. Тому що це і формує особистість. Не останній айфон і не пафосні фоточки в інстаграм. Ці показники на ринку робочої сили не працюють. Ваша дитина, як і ви самі, буде оцінюватись за тим, що вона вміє. Компетентностями, які закладені в навчальних програмах, але яких ви не отримаєте у школі.

Майбутнє належить тим підходам, що поєднують онлайн-мультимедійні матеріали та особистий досвід тренера (він же вчитель, він же коуч). Це називається «ОНЛАЙН + ГІБРИДНЕ НАВЧАННЯ».

Що я хочу додати до теми — наші пед. ВИШІ. Вони мають стати лабораторіями по вивченню і застосуванню новітніх методів викладання. Збирати, розробляти, захищати по ним дипломи, проходити практику в школах і застосовувати потім у своїй роботі. Або шукати і імплементувати уже працюючі новітні методи. Із !обов'язковим! дотриманням принципу академічної доброчесності. Що саме по собі стане мотивацією для розвитку.

Це називається «навчальний досвід» — «learning experiences». Його набувають, працюючи з реальними людьми, не в кабінетах і не у звітах чиновників. Це допомагає студентам досліджувати складні сили, що формують майбутнє. Результати таких досліджень мають стати основою для капіталовкладень, інвестицій і базою державних програм реформи освіти.

Де золота середина?

І щоб не бути голослівною, презентую навчальну програму, яка працює уже понад 20 років. Таким програмам важко увійти до державних, тому що вона не містить корупційної складової. Вона доступна і найдешевша у перерахунку до її цінності на результат для кожного учня незалежно від віку. Від 5 до 70 років.

Школа прикладного інтелекту «SkillSchool-ua» https://sites.google.com/view/skillschool-ua

https://www.facebook.com/skillshool/

Резюме:

По суті, система змінюється повільно.

«Вишенькою на торті» освітніх реформ є вільний вибір форми навчання. І це не про одяг. Це про принципову зміну можливостей. Це легалізація відповідальності батьків / дітей за їх/своє майбутнє.

Серію програм про сучасну освіту чекайте у вересні-жовтні у «Громадській приймальні» по понеділках з 14−15.00 i-ua.tv/programs/hromadska-pryimalnia