Олеся

Інколи воїнів рятують чекання та молитви.

— Я буду на тебе чекати, і ти повернешся, — пообіцяла вона. Він пестив її неслухняне довге каштанове волосся. Цілував кожен сантиметр її такої білої, неначе у фарфорової ляльки шкіри. Насолоджувався вигином її талії та випуклістю невеличких пружних перст. Ця дівчина, вродлива немов мавка з «Лісової пісні» була, його. Уся до останньої краплинки душі.

— Закінчиться ротація, станеш моєю коханою дружиною. Я обіцяю, — поцілував він її у вузеньке зап’ястя. — Світає. Мені скоро треба повертатися до своїх.

…Вони познайомилися випадково. Його — львів’янина Павла відрядили до міста по смаколики. Звісно, у солдатські пайки клався невеличкий шоколадний батончик, але солодкого багато не буває. Особливо, для таких ласунів як хлопці з їхнього ВОПу. Черга у маленькому прифронтовому магазині рухалася напрочуд швидко. Павло уже хотів був попросити у продавчині кілограм вівсяного печива та десять молочних шоколадок, як зайшла вона. Дівчина з заплетеним у косу неслухняним каштановим волоссям до пояса. Павло вдивлявся у неї, як в образ кілька секунд.

— Просю пані вперед, — пташкою вилетіло з вуст хлопця.

— Це — Олеся. Онука нашого знахаря-травника, — представила дівчину продавчиня.

— А хіба у ХХІ сторіччі люди вірять у силу чайка з трав? — напівглумливо запитав Павло.

— Трави мають своє призначення, силу та енергетику. Інколи, ним підкорюються навіть непрості хвороби. Та остаточне рішення завжди за Богом, — відповіла трохи роздратовано дівчина. Павла та Олесю примирила довга розмова. Він запитував, а вона розповідала. Вони розмовляли, сміялися та їли шоколад. Парочка не помітила, як дійшла до хатинки Олесі.

— Хочу побачити тебе біля магазину за тиждень, — з ніжністю сказав Павло. І він прийшов. І вперше і в друге, і в десятий раз.

Дідусь Олесі — старий Гнат, ставився спочатку до Павла з недовірою. А якщо цей кремезний боєць її скривдить, а потім, шукаючи інших любощів, поїде геть? Та коли Олеся познайомила діда зі своїм обранцем, недовіра втекла, мов та шкідлива кішка. Старому Гнатові сподобався його спокій, сміливість і щира любов до Олесі…

… На великому ясені соловейко виводив тріолі, а цілющі трави пишалися в росі. Так молодий ранок вступав у свої права. Коли він повністю отримав владу, перша ніч любощів Олесі та Павла добігла свого кінця. Після неї вона стала його нареченою.

— Дідо вчора просив, щоб ми до нього зайшли, — сказала дівчина.

— Ну, що, зятьок, ось тобі моє благословення. — надягнув старий чарівник на Павла трав’яну ладанку. — Тільки не знімай її до кінця ротації. Вона тебе захистить від всіх бід. І від поранення, і від контузії і від смерті. А тепер йди і не нервуй командира. Гнат перехрестив Павла та закрив за зятем двері.

— А ти вже все знаєш про наші заручини і без наших розповідей, — зауважила Олеся.

— Щось не подобається мені твій Павло. Коли зайшов, у нього була печатка лиха на чолі. Хлопець гожий. Шкода, якщо пропаде. Доцю, слідкуй, щоб не знімав ладанку.

… Командир дійсно нервував. Нещодавно привезений на ВОП Ковець був застуканий за «аватарством». Поки Павло цілував свою Олесю, Ковець влаштував дебош. Цей сорокарічний п’яничка заникав оковиту, випив її і поліз в бійку до дрібного, але прудкого Василя. Двом бійцям таки вдалося скрутити Ковця і змусити його дивитися свій п’яний сон.

— Я за ним послав машину на другу лінію. «Аватарам» не місце на передку — звернувся до Павла командир ВОПу.

— Я нікуди не поїду, — вийшов вільний від сну п’яничка.

— Поїдеш! Ще й як поїдеш! — вставив свої п’ять копійок Павло. —  Після цих слів Ковець накинувся на нього і почав душити. Від кулаків кремезного Павла «аватара» врятувало лише втручання командира. За Ковцем дійсно приїхала машина і на ВОПі позбулися негожого бійця. Усе б було чудово, якби Ковець не зірвав з Павла ладанку. Львів’янин не помітив, як, під час бійки, вона спала з його грудей і впала до долу…

… Наступного запашного ранку, дід та онука встали з першою тріоллю солов’я. Сонце світило ніжним, м’яким світлом, а вбрані в росу трави, неначе просилися стати цілющим зіллям. Гнат робив з Олесі свою спадкоємницю. Комусь же треба рятувати людей від різних негараздів життя. Дівчина володіла шикарною пам’яттю та тонкою інтуїцією, а тому подавала чималі надії та радувала старого Гната.

— У мене погане передчуття, дідуню.

Повернувшись до хатинки з повними кошиками трав, Гнат лив віск.

— Тааакс, що тут у нас? Я бачу, доню, поганий знак. Якщо ми цієї ночі не читатимемо молитви, твій наречений може відлетіти у вирій.

У сепарів також були плани на той вечір. Вороги відправили своє ДРГ, бо хотіли захопити ВОП.

— Святий Боже, Святий Кріпкий, Святий Безсмертний… — читає молитву Гнат

… ворог тишком-нишком підкрадається на позицію.

— Помилуй нас.

… чотирьох сепарів помітив дрібний Василь…

— Святий Боже, Святий Кріпкий, Святий Безсмертний…

… почався бій…

— Помилуй нас.

… Павло скрутив одного ворога і взяв в полон. Двоє сепарів загинуло.

— Святий Боже, Святий Кріпкий, Святий Безсмертний…

… Останній москаль, що залишився поранив Павла ножем.

— Помилуй нас.

— Рана глибока, але буде жити, — сказав парамедик.

… Павло прокинувся у лікарні одного з великих міс України. Біля його ліжка сиділа стривожена Олеся.

— Я живий, завдяки твоєму чеканню та вашим з дідом Гнатом молитвам. Дівчина поцілувала хлопця та наділа йому на шию нову ладанку.