Мольфарський обертин

До роковин смерті метра української літератури Романа Іваничука. Публікую тільки зараз. На жаль, не встигла до 17 вересня. Трохи посивквелила з Носом та Чорногором. Мабуть, і з самим Р. І. Ну, а світ Вирію створений на основі моїх уявлень про потойбіччя.

До роковин смерті метра української літератури Романа Іваничука. Публікую тільки зараз. На жаль, не встигла до 17 вересня. Трохи посивквелила з Носом та Чорногором. Мабуть, і з самим Р. І. Ну, а світ Вирію створений на основі моїх уявлень про потойбіччя.

Сивий бородань методично чаклував барткою. Він намагався вирішити вельми складну задачу. Порівняно з нею, чорно-синя туча біля Наварійського озера виявилася прикладом для першачків. Ця його задача мала багато дій, і її розв’язання тривало вже не один рік.

Він вийшов зі своєї затишної дерев’яної хатини помилуватися краєвидами. Вони ворожили око своїми щедротами. Он дарує пахощі ліс зі смерек, а ось тут — грається своїми каскадами кришталевий водограй. Якщо повернути голову праворуч, погляд зупиниться на квітковому полі. Інколи він зрізав пурпурні шафрани та блакитні едельвейси і робив з них букети. А оно на обрії видніються бескиди гір. Акурат схожі на його рідні Карпати.

Усе, він, на решті, прокричав обертин! Тепер Чорногор та його прислужники ходитимуть кволими. Принаймні так буде до вечора.

За ці роки сили Чорногора поповнилися новими прислужниками. Темне божество найбільше раділо приходу рудого, невеличкого чоловічка. Його лихі очі обіцяли багато. Полковник Ніс не помилився, коли висмикнув його з темряви небуття і привів сюди. До палацу з кістяних сірих колон, освітленого вогняними язиками факелів. Тут на підлозі не було килимів, паркету, чи кахлю. Тільки чорна земля, обкладена невеличкими периметрами квадратів з кісток.

Чорногор сидів на своєму холодному троні. Лихий бог побачив Вовкулаку і дав своєму прислужникові знак. Полковник Ніс прийшов не один.

— Ваша Величність, я думаю цей чоловік нам знадобиться. Знали б ви, на які хитрощі мені довелося піти, щоб його висмикнути з крижаного озера! Він півроку пробув у цілковитій темряві. Я прийшов вчасно. Його сумління зовсім не стало світлішим. До речі, це — Арсен Павлов. Відомий як «Моторола», — Полковник Ніс показав на свого компаньйона. Бойовик виглядав блідим та сутулим. Від його піврічної версії залишилася тільки руда рослинність та лихі очі. — Арсен — хороший хлопчик. Ви ж пам’ятаєте, як він рубав укропам руки та розстрілював полонених? А ще — двоєженець. Чим не наша людина?

У порожніх Чорногорових зіницях спалахнули жовті вогники схвалення. Темний бог підвівся з престолу. З рукава його широкого плаща висунулася муміфікована лапа. Чорногор щодуху махнув нею і вигукнув:

— Обернися! Покажи свою суть!

Умить на голові Мотороли з’явилися два охайненьких роги, руда рослинність заполонила всю його шкіру від макітри до п’ят, а невеличкі ступні бойовика перетворилися на копита. Так перший командир окремого гвардійського розвідувального батальйону морської піхоти спеціального призначення «Спарта» став ще одним чортякою Чорногора.

Потім вони ходили поруч. Полковник і комбат, зрадник і загарбник, Вовкулака та Чорт — їх об’єднала чорнота. Невправний сепарський снайпер вбив нашого військового — то його руку на гвинтівку поклав Моторола. А он купка бездарних українських політиків дали вказівку провалити важливу спецоперацію — то постарався Полковник Ніс.

Небесна канцелярія лютувала! У Вищих Сил і без того було достатньо проблем! Хто давав право Чортяці та Вовкулаці нахабно втручатися у людські долі та проливати додаткову кров? У принципі, Полковника та Комбата можна б було вбити. У мешканців найвищих сфер Вирію на це знайдеться достатньо сил. Та як бути з Божими вогниками? Тими самими, які ми називаємо душею та отримуємо разом із першим подихом?

Подумано — зроблено. Відтепер українці, яким Вищі Сили дарували чари, мали зустрічати світанок у товаристві власної магії. Кожен піднесений до небес обертин, замовляння, чи намальовані символи рун гасили у грудях Чорта та Вовкулаки їхні неживі життя. Прислужники Чорногора ходили сонними, не могли зібрати докупи слова і розгледіти людські думки.

Ще за дитинства, сивий бородань отримав цілунок янгола і здобув хист до мольфарства. Утім, у його душі перемогла магія слова. А коли Небесна Канцелярія почала бити в набат, він сам прийшов і попросився на допомогу.

Зрештою, кожен мешканець Вирію, рано чи пізно ставав до роботи. Безперечно, білі піски пляжу на кшталт, Мальдів, і лазурна вода океану подобалися всім. Особливо добре, якщо поставити біля шезлонгу невеличкий столик з салатом «Цезар» та келихи помаранчевого соку. Але вічний відпочинок має властивість швидко набридати. Душі самі просилися до роботи. Обирали те, що для них є сродною працею. Хтось писав мелодії і надихав ними земних музик, хтось любив чаклувати над їжею і передавав рецепти на Землю, хтось лікував рани знову прибулих.

Сивий бородань, приміром, був письменником. Він обожнював правду і намагався її доносити в своїх романах. Як же він зрадів, коли знайшов на столі цнотливі аркуші паперу і ручку. У день переходу до Вирію, він залишив рідним аналогічний набір. Тепер він мав ручку з вирізьбленими узорами та великим гусячим пером. Йому є, що нею писати! Розкаже правду про війну, яку заподіяв намісник Чорногора у його Україні.

Та поки треба скласти на завтра новий обертин. З Полковником Носом він знайомий відносно давно. Вимальовував риси зрадника та Вовкулаки іще, коли творив «Орду». Хто ж міг подумати, що Полковник Ніс навіки залишиться нежиттю? Моторолу він бачив по телевізору. Помітив його нікчемність з першого погляду і моментально відчував до нього відразу. Ця нерозлучна парочка була здатною на будь-яку гидь.

А вигадати обертин — це також різновид творчості. Нежить позбавлялася сил лише від чарівних слів. Їх потрібно було прокричати кожного ранку. Щоразу — підібрати все нові і нові комбінації. Звісно, ні Чорногор, ні його прислужники не могли залізти в голови мешканців Вирію.

Та лихе божество відзначалося хитрістю. Коли давнина ще не була сивою, а людство куталося у шкірах, Чорногор поцупив у стражників Вирію блакитний кристал. Мінерал знав таємниці майбутнього і вмів показувати минуле. Але після крадіжки кристал зачах. Тепер він міг лише демонструвати минувшину. І те з затримкою на добу. Варто було Чорногорові дізнатися слова обертинів та речення з рун — і вони втрачали силу за мить. Ось і доводилося світлим мешканцям Вирію щоразу практикуватися у творчості.

Сивий бородань вже хотів взяти ручку, щоб повернутися до письменництва, але на подвір’ї загавкала його цуця.

— Романе Івановичу, зичу Вам добра!

Він не очікував побачити голову українського уряду в себе вдома. Гетьман Іван Мазепа заклопотаний так, що живе майже без відпочинку. Безтурботні дні біля бірюзового океану йому, у кращому випадку, світили кілька разів на рік.

— Я передаю Вам повідомлення з Небесної Канцелярії! Пам’ятаєте про викрадений блакитний кристал? Так ось, його більше немає. Сьогодні зранку король темряви шатався від кволості. Йому було так недобре, що він випустив артефакт. Янголи кажуть, що кристал розколовся на міріади частинок піску. Романе Івановичу, Небесна Канцелярія і я особисто, дякуємо Вам за чудовий обертин. Адже саме від ваших слів на Чорногора напала слабкість.

— Іване Степановичу, заходьте до хати, — запросив до себе гетьмана письменник. Іван Мазепа зробив кілька кроків вперед.

— Кристалу тепер немає, то ж Чорногор більше за на нами не шпигуватиме. А це означає, що так багато обертинів більше не треба. Романе Івановичу, ви маєте повне право присвятити себе літературі. Найближчі півроку, так точно. Я залюбки приймаю ваше запрошення. До речі, тепер і в мене поменшало справ. Ви акурат точно відобразили мої переживання у «Орді». Може дасте мені почитати щось новеньке?

Роман Іваничук та Іван Мазепа сіли за великий дубовий стіл. Їм було про що говорити. Письменник, на решті, отримав нагоду поспілкуватися зі своїм героєм.