Улюбленці

Ця любов прийшла до мене неждано негадано. Я не пам’ятаю ні дати її початку, ні подробиць нашої першої зустрічі. Можливо, вони стала для мене непомітними. Злилися з моєю свідомістю, як і легке гравіювання на обручці. Та ці істоти мене покорили нестандартністю та незвичністю. Вони не троянди. Троянди люблять, мабуть, усі. Їх чоловіки дарують своїм коханим, наречені чіпляють у зачіски, а дівчата не проти обирати з ними собі аксесуари, чи сукні.

Мої улюбленці — зовсім інші. Якось я порівняла з ними свою куму. Відкоментила наліпками її фотку у Мордокнизі. Альонка образилася. А потім ще й здивувалася моїй світлій любові до їхньої колючості. Мій фанатизм дійшов до того, що я купую з ними трикотажний одяг, постільну білизну, посуд та чоловікові цигарки. Олег трохи дивується такому моєму захопленню, але завжди щиро посміхається. Хтось, наприклад, любить щурів. Чим об’єкт мого поклоніння, гірший за них? Хлоя до моєї одержимості ставиться спокійніше. Їй то що? Ця собаня обожнює робити калюжі.

Одного разу мені довелося здавати кров. До лабораторії Synevo можна йти пішки без жодних маршруток. Я побачила одного з моїх улюбленців у на вітрині магазину з помаранчами. Божечки! Який же він був файний та статний. Коштував десь під дві тисячі гривень. У принципі, наші з Олегом зарплати можуть його дозволити. Чоловік он накупив багацько книжок, як той школяр зошитів у клітинку. Витратив на них дві штуки гривень. То чим завинили мої улюбленці?

— І де ми його будемо ставити? — запитав Олег.

Моя собаня, що любить робити калюжі, за традицією валяється на чоловіковій подушці. Уже на вулиці жовтень. Це насправді, гарна новина. Скоро свято Новий Рік, буде багато келихів з шампанським та майонезних салатів! Підвіконня нашої квартири повністю завалене книжками. Ніт, це не варіант. По-ідеї, воно має бути вільним. Звісно, це станеться, щойно Олег замовить шафу. Коли всі книжки у цій хаті знайдуть своє місце, ми вирішили наїстися шоколаду. На комоді валяється сірник. Може він стане місцем для мого друга?

— Давай спочатку завершимо ремонт нашої кухні. До речі, як тобі ідея прикрасити її віночками? Коли усе зробимо, подумаємо про місце для мого улюбленця, — відповіла я. Олег не заперечував. Значить усе буде ОК. Ну, а поки залишилося чекати.

— Ти думаєш, тобі вдасться його убовтати? — запитала моя подруга Лось. — Я би, два косарі зажала б.

Їй 27 років і в народі називають її Аллою. Нещодавно вона зробила собі шикардоський подарунок. Як же їй до лиця персиково-рожевий колір волосся. На ній розписані власноруч кеди та подерті джинси. У Лося завжди була родзинка. Вона пише оповідання та малює комікс. А ще їй надзвичайно пасує лайка. Вона вимовляє ці слова з особливим колоритом. Де ж я собі іще знайду такого Лося?

— Лосяра, він просто шикарний. Думаю, ця штука стане родзинкою нашої хати.

У неї з об’єктом моєї пристрасті особливі відносини. Якось вона їхала у звичайній дніпровській маршрутці і тримала тістечка з кремом. А ось в її сусідки сиділи на руках мої улюбленці. Лось їх чомусь не помітила. Не знаю як, але вона на них всілася. Скільки потім там було вереску і болю. Мабуть, в кожного має бути невдалий досвід з стільцем.

Та цей інцидент не зважає Лосярі милуватися їх красою. Я її чудово розумію. Одного літнього дня я їй допомогла зтирити предмет мого обожнювання. Він би в похмурому під’їзді помер все одно. Ну, а так, хоч подруга буде щасливою.

— Сюрпрайз! — Олег затримався на роботі на півгодини. — Дивись, що я тобі приніс.

Наша Хлоя, що любить робити калюжі, вже стояла на задніх лапках і вимагала зводити її кафе для цуциків. Олег купив мені аж цілих два улюбленці. Один з них був колючий, а інший — з біленьким пушком. Що ж, нехай у всіх збуваються їх цукеркові мрії!

— Назвемо їх на честь наших аватарів! Кляпою та Кобцем, — запропонував муж.

— Нехай живуть у нас на кухні. Поставлю їх біля снеків та солоних горішків.