Євроінтеграція. «Мойша всё!»

Для початку — зрозуміти, що «євро…» це не тільки від слова «Європа».

В 2017 році Україна та Ізраїль готуються реалізувати укладену міжурядову угоду про відкриття на святій землі ринку праці для наших будівельників.

Слід урахувати: Київ сам запропонував Єрусалиму скористатися власними наразі вільними «робочими руками», й ізраїльська сторона, майже рік вивчавши це питання, зрештою погодилася на пропозицію. Причому, Україна отримала найбільшу квоту на працевлаштування в цій країні — 20 тис. осіб, тоді як, скажімо, Молдові пообіцяли лише 3 тис. робітничих вакансій.

Не виключено, що дійсні причини такої «поблажливості» криються у тому факті, що, за приблизними оцінками, в Ізраїлі за останні кілька років вже осіло від 10 до 15 тис. українських нелегальних мігрантів. Тож, легалізувати частину з них, а паралельно залучити непоганих й недорогих спеціалістів, готових стахановськими темпами зводити поселення у прифронтовій зоні з Палестиною і загороджувальні об’єкти на кордоні із Сирією — мабуть-таки, непоганий ґешефт.

Як стає відомо із ЗМІ, надалі може бути підписана угода щодо працевлаштування в Ізраїлі українських доглядальниць, квота на кількість яких теж планується досить велика.

«Єврей жити не дозволить, але й вмерти не дасть», — каже старе народне прислів’я, от тільки пов’язати його чомусь хочеться не з новими закордонними, а з відомими домашніми «євроінтеграторами» України.

Бо у даному конкретному випадку, як очікується, офіційним роботодавцем і експортером вітчизняних трудових ресурсів виступатиме Державна служба зайнятості України, фактично, перебравши на себе традиційні функції рекрутингових фірмочок, з усіма похідними наслідками для «клієнтів» (напевне, й «підмазати» відбірковій комісії, і сплатити за «державну послугу» доведеться, й переказ коштів додому від фіскалів не приховаєш тощо).

Правителі-гнобителі нашої Батьківщини, не будучи у змозі провести реальні докорінні реформи, пригальмувати розвал усієї виробничо-економічної архітектури, а також не озброєні чіткою стратегією боротьби з безробіттям, мають відтак занадто багато «зайвих людей».

Позбутися їх не дозволили ані тарифний геноцид, ані медико-соціальні нововведення, ані навіть «антитерористична операція» на Сході України. Киплячий суспільний котел переповнюється гнівним людським окропом, й що робити з цим — влада геть не розуміє…

То хай подивиться на хитромудрих євреїв, до яких звернулася за специфічною «допомогою».

Адже працю українських доглядальниць, найманих для ізраїльських стариків і інвалідів, адресно оплачуватиме, переважно, Єврейська держава, асигнуючи на це бюджетні кошти.

Чому так? Бо там, де самовіддано і незрадливо воюють за Незалежність (причому, як безпосередньо на фронті, так і засобами ефективного урядування, і підтримуючи інноваційну економіку, надсучасну медицину і модерну освіту), розуміють: молоді патріоти Ізраїлю мають бачити, що держава належно догляне до скону їх навіть бідних, немічних і хворих співгромадян, які прислужилися спільній національній меті. Тоді молоде покоління пов’язуватиме своє життя із своєю державою, попри те, що для спільного блага треба буде багато і важко працювати, а у певних ситуаціях для визначених категорій — й пожертвувати своїм здоров’ям і самим життям.

Натомість, в умовах українського сьогодення на запитання журналістки, що ж робити із повальним відтоком кадрів (а насправді — вже народним бігством до Європи!), зарозумілий експерт відповідає (http://biz.nv.ua/ukr/bizinterview/direktor-tsentru-monitoringu-pratsi-v-ukrajini-za-velikim-rahunkom-nikomu-pratsjuvati-274 849.html): «Відтік — це теж непогано. Це може запобігти соціальній напруженості. Той же польський персонал у Франції рекламується по телебаченню, я бачив… українцю переїхати західний кордон і стати підприємцем там, виявляється, дешевше, зручніше, ніж бути підприємцем тут. Там, де створюють умови, туди люди й перетікають. Це відповідь на ваше запитання…».

Повчальна з усіх боків історія, чи не так?

Дмитро Шеберстов,

аналітик-експерт Національної Асамблеї України