У Шпака магнітофон, у посла — медальйон, а у нас — …

-

«Спочатку було Слово…» — прибрали «Яндекс», «ВКонтакті» і «Однокласники». Звісно, підстави для того були залізобетонні, загрози — реальні, але водночас оскопили і наше право обирати собі ворога, спосіб протидіяти йому й, зрештою, займати патріотичну громадянську позицію. Хтось подумав і вирішив — за нас.

Паралельно, для вірності запресували у асфальт «нелояльні» вітчизняні ІТ-компанії, аби не спокушали народ технологіями переплигування через штучні міжлюдські, міжцивілізаційні бар’єри.

Закономірно дійшла черга й до тих, хто це Слово промовляє. Савік Шустер з його студійним «ситуаційним реактором» створював певні лінії внутрішньої напруженості, виступав модулятором «небажаних» суспільних дискурсів. Але хіба була забезпечена альтернативна можливість пробитися до вільного TV-мікрофону? Відтак, позбавили й її.

Недообвинувачений у корупції головред Ігор Гужва жив, працював і продовжує цим займатися не в Україні — радше у своїй уявній «Стране.ua». Тим не менш, до винесення обґрунтованого судового вердикту, право користуватися означеним джерелом інформації має уся громада, свідома свого дорослого вибору:

…И кто сказал, что взрослым людям

Страниц иных нельзя прочесть?

Иль нашей доблести убудет

И на миру померкнет честь?

Иль, о минувшем вслух поведав,

Мы лишь порадуем врага,

Что за свои платить победы

Случалось нам втридорога?

Тепер ось узялися стерилізувати топовий — партійно-політичний — шар українського суспільного життя. Той, у рамках якого наше колективне, загальнонаціональне право вибору все ще лишається доленосним для країни. І занадто лячним для її «королів у законі».

Казус Саакашвілі — своєрідний лакмус, з допомогою якого влада холоднокровно перевіряє: чи підніметься решта членів політикуму і громадянського сектору на захист «отверженного» інородця з сумнівно-карколомною біографією і захмарними політичними амбіціями — чи перейматиметься виключно самозахистом у інфантильній надії, що до кожного з них окремо авось та не дійде.

Порошенко свідомо, публічно, у провокативний спосіб провів вододіл між зграєю і одинаками, як непримиренними суб’єктами політичного процесу. Тепер кожен має визначитися, на якому він боці. Диктаторськи керований натовп завжди слугує оплотом азіатчини, імперськості, візантійсько-рашистського державно-інституційного устрою. Натомість, усвідомлена спільність самодостатніх індивідів, законослухняних особистостей властива європейським, гуманістичним, демократичним системам.

У цьому сенсі, цікаво бачити, як зреагували провідні політичні гравці України на вигнання «буремного грузина»: чи виявили достатню політичну і громадянську зрілість, чи спромоглися підпорядкувати розрізнені персональні «Я» загальногромадянському «Ми», чи «підмахнули» владі?

Так, попри старі взаємні образи з Саакашвілі, олігарх і власник трьох паспортів Ігор Коломойський заявив щодо позбавлення того громадянства: «Це ганебна пляма на репутації нашої держави. Ще більш низьким є те, що попри прямування у Європу, зроблено це у „кращих“ радянських традиціях. Тільки історія дасть оцінку, чи позитивний він герой для України, чи ні. Особисто я скажу, що з ним ніколи не було і, сподіваюся, не буде сумно. І неважливо, якими мотивами він керувався, коли розворушив оце наше сонне царство».

Прочитується підтекст цих слів: після Саакашвілі Порошенко може лишити громадянства як самого Коломойського, так і будь-кого з українських нуворишів, які насправді вже давно є «громадянами світу». Не випадково «Беня» заздалегідь ніби причислив себе і «Міхо» до когорти радянських дисидентів: «Якщо мене колись позбавлять громадянства, то присутність у його (Саакашвілі — авт.) компанії буде вельми почесною. Так само, як при радянській владі для тих, кого позбавляли громадянства, було честю опинитися у компанії Солженіцина, Бродського, Аксьонова, Ростроповича і Вишневської».

Чіткий сигнал надійшов і від Юлії Тимошенко. Її і партійна позиція «Батьківщини» в оцінці дій Президента України — категоричні: «Це ще один крок до встановлення диктатури».

Лідер партії «Самопоміч», міський голова Львова Андрій Садовий, як завжди тактовно, але жбурнув-таки свій камінь у бік Порошенка: «Поки указ про позбавлення українського громадянства Саакашвілі не опублікований на сайті Президента, у мене є остання надія на здоровий глузд… Позбавляти громадянства політика зі світовим реноме, котрий після двох успішних термінів на посту Президента Грузії погодився піти на роботу голови ОДА в Україні, лише за те, що він став опонентом — це вершина політичного страху», — дописав він у Facebook.

Не впевнений у своєму особистому майбутньому депутат від «Опозиційного блоку» Олександр Вілкул також приєднався до виру дискусії: «Я проти позбавлення українського громадянства Саакашвілі. Це не демократія. При цьому, самого грузинського гастарбайтера Міхо вважаю сумним клоуном».

Інший, нині вже підсудний депутат від цієї ж політсили Михайло Добкін зазначив: «Те, що його видворяють з країни акурат напередодні дострокових виборів, наступного ж дня після реєстрації партії, говорить, що у влади геть відмовили гальма. Це поганий сигнал суспільству. І це — не по-джентельменськи» (хто б іще казав, після знаменитої формули про «розведення як кошенят» політичних суперників).

Нардеп від БПП «Солідарність» Світлана Заліщук висловила застереження «младореформаторів»: «Знищення політичних конкурентів не на виборах, а у інший спосіб, — це головний урок, котрий залишив у спадок Порошенку його попередник. Але Президент обирає граблі. Сміття для Садового.

Громадянство для Саакашвілі. Передчуваю, ми ще станемо свідками багатьох режисерських розробок".

А от лідер Радикальної партії свого улюбленого імені Олег Ляшко фактично солідаризувався з Порошенком (інколи його не збагнеш — насправді більше полюбляє пожорсткіше чи поніжніше?..): «Саакашвілі здобув наше громадянство протизаконно! Ми про це заявили одразу, щойно він його получив з барського плеча свого друга Порошенка. Тепер той друг у нього ж громадянство й відібрав. І правильно зробив! Помилки треба вміти визнавати і виправляти!». Як бачимо, громадянсько-демократичний погляд на проблему тут відсутній, як такий.

Екс-міністр оборони України, лідер ПП «Громадянська позиція» Анатолій Гриценко без еківоків схарактеризував дії Гаранта Конституції України «підступними і мерзенними» й пообіцяв негайно повернути Саакашвілі українське громадянство, у разі свого обрання на вищу державну посаду. По-військовому прямо і рішуче, а от у політичному плані — більше самопіару, ніж турботи про засади демократії і готовності стати на її захист.

Окреме забарвлення у дискусію внесли лідери громадської думки, моральні авторитети Нації. Суголосся їх думок відтворив Герой України, справжній дисидент радянського режиму Степан Хмара: «Позбавивши громадянства Саакашвілі, Порошенко ще раз підтвердив, наскільки він підлий і мстивий пігмей, …перейнятий збереженням влади будь-якою ціною, заради ненаситного збагачення… Цим фактом Порошенко продемонстрував зневажливе ставлення до найвищого закону — Конституції і відсутність у нього таких понять, як честь, гідність, моральність і врешті-решт, здорового глузду.

Порошенко мстить Саакашвілі, бо боїться правди, яку він публічно висловлює… Саакашвілі здійснив історичний подвиг — він докорінно змінив Грузію, зміцнив її суверенітет і національну безпеку до такої степені, що ніякі «іванішвілівці» не в змозі суттєво змінити цей курс. Він назавжди увійшов в історію Грузії з найкращого боку, як великий патріот і мужній державний діяч (некорумпований, що так важливо у наш підступний час), який за будь-яких обставин не здатен прогинатися перед Москвою".

Отже, як бачимо, у перші ж дні, практично упродовж лічених годин після ухвалення суперечливого рішення в широких суспільних колах склався консенсус щодо неприпустимості і небезпечності гендлювання «вождістським правом сили» задля однобічно вигідного впливу на ситуацію в країні.

Спроба повзучої зачистки вітчизняного політичного поля у традиційний період літньо-відпускного затишшя — вже не пройшла, бо наразилася на вдумливий аналіз, нищівну критику і опір як серед акторів, так і глядачів українського політичного театру.

Втім, ця п’єса ще зовсім не дограна, буде й далі…

Якщо розвивати вищенаведену тезу про чималу кількість «режисерських розробок», які очікують наше суспільство і політикум восени-узимку ц.р., то слушним вбачається передбачення ще одного представника журналістської спільноти, головного редактора сайту «ОРД» Станіслава Речинського, професійним «коньком» якого нерідко ставав доступ до інсайдерської інформації «з верхів». З даного приводу він пише у Facebook: «Схоже, що Порох вирішив використати останній козир покидьків — ксенофобію. І Саакашвілі — це тільки початок. Йде інформпідготовка стосовно Коломойського. Нібито, АТОшників у Дніпрі розстрілювала „етнічна банда громадян Ізраїлю“. На чолі з Коломойським. Це не жарт. Почитайте газету „Лица“. Наступними, треба думати, будуть вірмени на чолі з Тимошенко-Григян. Головне Петру Олексійовичу на себе не вийти у цій грі. Він же теж не місцевий, за великим рахунком, а з Молдавії. До речі, з Чаушеску не родичі?»

Громадянському ж співтовариству належить бути у зборі й напоготові, бо коли в політику грають, як у краплені карти, треба мати при собі канделябр.