Вічний Київ колядує

Під час заходу прозвучали старовинні українські колядки, реконструйовані зі стародруків і рукописів, а також записані фольклористами на Київщині. Концерт відбувся у межах музичного фестивалю «Старокиївські коляди», ідея проведення якого належить пану Тарасу.

«Твори, що звучатимуть у концерті, взяті з тих джерел, які вдалося віднайти під час вивчення духовної спадщини українського народу, вони створювалися кількома мовами, зокрема старослов’янською та давньоукраїнською. Це твори, що використовували під час богослужіння та ті, що зараз називаємо колядками, а раніше вони називалися піснями на Різдво. Унікальність цього заходу полягає в тому, що звучатиме мова тих часів, а також можна отримати уявлення про рівень теологічної думки ХVІІ століття. Звучатимуть старовинна українська бандура, бандура Остапа Вересая, дуда, флейта, скрипка, віолончель. Крім творів минулих століть ми виконаємо патріотичні колядки часів Другої світової війни», — розповів Тарас Компаніченко.

Під час концерту, що тривав майже три години, звучали твори: «Треба, треба, браття камрати», «Пречиста панна сина народила», «Дай же Боже, в добрий час», «Слався свобода», «Стрілецький марш» та інші.

На концерт «Вічний Київ колядує» Національний музей історії України запросив учасників Майдану, воїнів АТО та членів їхніх сімей, а також близьких родичів героїв «Небесної сотні».

Відкрив концерт дитячий гурт «Орелі», що створений на базі Національного центру народної культури «Музей Івана Гончара». Юні учасники колективу заколядували на хлопця та защедрували на дівчину. Чимало оплесків від вдячної публіки отримав і дитячий фольклорний гурт «Правиця», який відтворив українські звичаї та обряди минулих сторіч. Після дітей на сцену вийшли досвідчені виконавці. Етнографічний хор «Гомін» ім. Л. Ященка виконав твори: «Нова рада стала», «Добрий вечір тобі, пане господарю», «Многая літа», «Ой у лузі червона калина». А молодий український кобзар Святослав Силенко заспівав пісні, які своїм корінням сягають віків.

Та найбільше всі присутні чекали майстер-класу від Тараса Компаніченка та гурту «Хорея Козацька». Разом із досвідченими виконавцями глядачі заспівали маловідомі нині колядки «Ангели, знижайтеся», «Слава були во вишніх Богу», «Нуте, нуте, брати сусіди», «Радість нам ся зявляє».

Крім концертів гості свята змогли оглянути волонтерський фотопроект «Якби не війна». Цей проект складається із 8 тематичних блоків (серед яких — фотопортрети та короткі історії бійців, розповіді і світлини матерів із синами, які захищають Україну), при цьому фотопортрети доповнюють біографії героїв, а у блоці, який присвячено загиблим воякам, про них розповідають побратими.

Зокрема тут представлені світлини Андрія Юркевича, позивний «Грізлі» з Тернопільщини, солдата, командира взводу 24-го окремого штурмового батальйону «Айдар», який загинув 5 вересня 2014 року біля Веселої Гори Слов’яносербського району Луганської області, нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеню (посмертно). Микола Алексєєв («Дизель») із Кіровоградщини, старший сержант, заступник командира групи 3 окремого полку спеціального призначення загинув 15 липня 2014 року біля пункту прикордонного контролю Ізварине, нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно). В’ячеслав Кирилов («Козак») з Одещини, боєць полку «Азов» загинув 15 лютого 2015 року в селі Широкине Донецької області, нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Окремий розділ присвячено жінкам-воїнам. Тут можна дізнатися про фельдшера Ксюшу Омельченко («Ласточку»), яка служить у 1 роті полку спеціального призначення «Київ». Інну Грищенко («Пума») — бійця групи розвідки Добровольчого українського корпусу «Правий сектор». А Олена Сонцеслава — боєць-рятувальник батальйону ім. Кульчицького Національної гвардії України.

В експозиції представлено 12 історій про кохання. Комусь із героїв ледь за двадцять, а хтось уже 25 років разом. Хтось був знайомий із часів дитинства, а хтось познайомився у шпиталі. Хтось народився і виріс на Заході, хтось — на Сході. Хтось усе своє життя присвятив армії, хтось — бізнесу. Хтось довго йшов до одруження, а хтось на другому побаченні зрозумів, що це — доля.

Історії цих пар можна поділити на дві категорії, тих, чиї почуття збереглися незважаючи на війну, і тих, котрі знайшли одно одного… завдяки війні. Готуючись до зйомки організатори проекту поставили собі за мету показати, що для кохання не потрібні особливі умови. Місце, час і оточення не суттєві. Головне — разом.

Мало кого залишать байдужими історії Олексія та Ірини Кондрашових із Кривого Рогу. Сьогодні Олексій — старший солдат, кулеметник 40-ї БТО. Поруч світлина Едуарда та Людмили Мальованих із Житомира. Едуард служить в 11-му окремому батальйоні «Київська Русь». А Ілля Сербін та Юлія Микитенко з Києва разом служать у 25-й ОМБ. Він розвідник і гранатометник, вона — бухгалтер.