У Національному музеї історії України до роковин трагедії Бабиного Яру працює виставковий проект «Збережена пам’ять».

Пам’ять про відомих і невідомих, оплаканих і неоплаканих жертв Бабиного Яру супроводжує нас завжди. І навіть через сто років ми не тільки не віддалимося від цієї великої трагедії, а ще більше наблизимося до розуміння всеосяжності катастрофи, яка у вересні 1941 року увірвалася не лише в оселі єврейської громади Києва, а кожної людини, незалежно від національної, політичної, конфесійної, соціальної приналежності.

У Національному музеї історії України до роковин трагедії Бабиного Яру працює виставковий проект «Збережена пам’ять».

Пам’ять про відомих і невідомих, оплаканих і неоплаканих жертв Бабиного Яру супроводжує нас завжди. І навіть через сто років ми не тільки не віддалимося від цієї великої трагедії, а ще більше наблизимося до розуміння всеосяжності катастрофи, яка у вересні 1941 року увірвалася не лише в оселі єврейської громади Києва, а кожної людини, незалежно від національної, політичної, конфесійної, соціальної приналежності.

За останні роки копітка праця істориків, архівістів, літераторів, музейників і кожного небайдужого, дозволила зібрати, узагальнити та критично осмислити факти і свідчення зі вбивствами невинних і неймовірними стражданнями тих, хто вижив. І хоча знайдено та досліджено тисячі документів, в яких підіймається тема Бабиного Яру, ніхто не може стверджувати, що опублікований останній документ, запис, зображення. Кожне збережене слово має бути прочитане, а кожен образ, побачений сучасником, сприйнятий через власний світогляд і почуття заради усвідомлення, вшанування, запобігання, уникнення повторення трагедії.

«Я хочу звернутися до вас як до людей — як до своїх братів по людству…

Бабин Яр — це трагедія всього людства, але сталася вона на українській землі. І тому українець не має права про неї забувати так само, як і єврей. Бабин Яр — це наша спільна трагедія, трагедія перш за все єврейського і українського народів", — наголосив під час несанкціонованого мітингу в Бабиному Яру 29 вересня 1966 року Іван Дзюба.

Пропонована виставка знайомить з реліквіями колекції з фондів НМІУ, що сприяють відтворенню початку пекельного нищення людських доль у похмурі для природи і темні для людських душ осінні дні 1941 року. Розділи виставки мають символічні назви «Передчуття», «День трагедії», «Порожнеча», «Близькі, рідні, побратими», «Вічний спогад» тощо.

Окремий розділ експозиції присвячений творчості українського художника-етнографа Юрія Павловича, який близько 50 років присвятив вивченню та фіксуванню за допомогою малюнків різноманітних сюжетів, зокрема краєвидів Києва і киян. І навіть під час гітлерівської окупації 1941−1943 років, незважаючи на важку хворобу, продовжував малювати, завдяки чому маємо безцінні свідчення тих подій.

Поруч — уривок з роману-документа Анатолія Кузнецова «Бабин Яр»:

«Поширювалася чутка, що десь тут пройшли караїми (я перший раз чув це слово, це така маленька семітська народність). Старці йшли у хламидах до п’ят.

Вони всю ніч сиділи у своїй караїмській синагозі, вийшли та проповідували: «Діти, ми йдемо на смерть, готуйтеся. Приймемо її мужньо, як прийняв Христос…» Циган (ромів) везли у Бабин Яр цілими таборами, при цьому вони, здається до останньої хвилини не розуміли, що з ними відбувається".

Під час окупації Київ, як і інші міста та містечка, був сповнений страху, відчаю. Життя кожного висіло на волосині. Ось як ці події описані у вже згадуваному романі Анатолія Кузнецова «Бабин Яр»:

«У лікарні перебували не лише душевнохворі, але й велика кількість людей, які лікувалися від нервових розладів, усіх їх зарили в ямах Бабиного Яру… На циган (ромів) німці полювали як на дичину. Вони теж підлягали самому негайному винищенню, як і євреї. Паспорт мав вирішальне значення. У радянському паспорті як те, що саме собою було зрозумілим, є графа „національність“, т. зв. „5-й пункт“. Ніхто і не думав, що для багатьох людей він стане роковим… Німці перевіряли паспорти, прочисували будинки, влаштовували облави, зупиняли на вулиці будь-яку людину, чия зовнішність їх насторожувала…»

Наступний стенд розповідає про українську поетесу Олену Телігу, яка 1922 року разом з родиною залишила Радянську Україну. Мешкала у Польщі, Чехословаччині. Одружилася з Михайлом Телігою. Вступила до ОУН. Тяжіння до міста юності Києва завжди жило в її душі. 1941 року в цьому місті вона організовує Спілку українських письменників. Співпрацює зі щоденною газетою «Українське слово», що виходила за редакцією Івана Рогача. Видає тижневик літератури і мистецтва «Литаври» (додаток до «Українського слова»). Після арешту редакції не захотіла тікати з міста. 9 лютого 1942 року була заарештована, а 22 лютого розстріляна в Бабиному Яру разом з чоловіком та соратниками.

Далі — історія Якова Гальперіна, який народився у квітні 1921 року в Києві. 1939 року переміг у конкурсі до 125-річчя від дня народження Т. Шевченка. Перша відома прозова публікація під псевдонімом Микола Первач, датується 20.06.1941 року в «Літературній газеті». У газеті «Литаври» Олена Теліга розмістила його поетичні твори під цим же псевдонімом. Яків був заарештований гестапо у квітні 1943 року за доносом агентів НКВС і вбитий.

Також виставка розповідає, що у роки Другої світової війни велика група загиблих були радянські військовополонені. Як солдати і офіцери Червоної армії, так і військовослужбовці НКВС, залізничники, бійці народного ополчення, цивільні, які працювали на фортифікаційних спорудах, тощо. У більшості випадків євреїв, виявлених серед ув’язнених, негайно розстрілювали. Військовополонених, яких залишили в живих використовували на примусових роботах.

Свою смерть у Бабиному Яру знайшли і моряки Дніпровської флотилії, і численні ув’язнені сирецького концтабору. Табір знаходився в історичній частині Києва — Сирець. У вересні 1943 року «Зондеркоманда 1005» примушувала бригади, складені з полонених табору, в основному євреїв, ексгумувати трупи в Бабиному Яру і знищувати докази звірств.

На тлі виставки представили нову освітню ідею НМІУ «Відкриту бібліотеку: Бабин Яр», що пропонує знайомство з чисельною науковою, науково-популярною та художньою літературою, яка в багатьох аспектах розповідає про трагедію Бабиного Яру, культуру пам’яті про Голокост в Україні, розстріли українських націоналістів, геноцид ромів, винуватців злочинів проти людяності, рятівників і врятованих. Обговорити зміст прочитаного і отримати відповіді допоможуть фахові працівники музею.

Трагедія людства на українській землі

Фото автора

У Національному музеї історії України до роковин трагедії Бабиного Яру працює виставковий проект «Збережена пам'ять».
У Національному музеї історії України до роковин трагедії Бабиного Яру працює виставковий проект «Збережена пам'ять».
У Національному музеї історії України до роковин трагедії Бабиного Яру працює виставковий проект «Збережена пам'ять».
У Національному музеї історії України до роковин трагедії Бабиного Яру працює виставковий проект «Збережена пам'ять».