Володимир ЗАВАЛЬНЮК: «Кожна вистава як перша і остання»

Володимир Завальнюк — актор, режисер, організатор та художній керівник київського театру «Перетворення». Поставив десятки вистав у театрах України та за кордоном.

Нещодавно митцю виповнилося п’ятдесят п’ять років.

Сьогодні пан Володимир наш співрозмовник.

— З чого почалася історія Вашого театру?

— Ще з 1986 року я почав створювати свої театри-студії. Це був час, коли вони росли, як гриби. Проте більшість з них досить швидко припиняли своє існування. Я збирав людей, ми несамовито репетирували, в результаті чого народжувались чудові вистави, ми грали їх, скільки адміністратору вдавалось продати, а потім кожен йшов далі своїм шляхом. Так було створено кілька театрів-студій. Паралельно працював у державних театрах. Весь цей час не залишала мрія про авторський театр.

Початком створення такого театру вважаю 1992 рік, коли відбулася прем’єра вистави «Український вертеп». З цією постановкою об’їхав чимало країн, став лауреатом багатьох міжнародних фестивалів.

Це Галаганівський вертеп. Текст, що датується ХVІІІ століттям, я знайшов у тоді ще приватному, чи краще сказати — домашньому музеї Івана Макаровича Гончара. Він дозволив переписати з журналу «Киевская старина» діалоги і музику. Все абсолютно автентичне. Структура вертепу ХVІІІ століття повністю збережена. Проте є деякі відмінності. У ХVІІІ столітті ляльки були статичними, ми ж, не порушуючи канону, змінили спосіб керування ними, що дало можливість актору «оживити» їх, що дало дуже сильний ефект. Фонограму створили разом з хором Ігоря Іконника. Я з ними записав партію баритона і співаю в самій виставі.

Створення театру, який існує зараз, почалося зі співпраці з Ганною Яремчук і Кирилом Булкіним.

Перша наша вистава — «Ах, який я молодець» — модерна версія казки «Колобок». Потім були «Саломея» О. Уайльда, «Жанна д’Арк. Дисконт?..» Ж. Ануя, «Гамлет», «Приборкання норовливої» та «Король Лір» В. Шекспіра, «Великий льох» Т. Шевченка, «Кумедний випадок» К. Гольдоні, «Третя молитва» Я. Верещака, «Маленький принц» А. де Сент-Екзюпері, «Яго» (за трагедією «Отелло») В. Шекспіра, «Малюнок на замерзлому вікні» В. Даниленка та багато інших.

— Напевне не випадково одне з центральних місць у репертуарі Вашого театру посідає творчість Вільяма Шекспіра?

— Я б сказав домінантне. Відкрив для себе Шекспіра «Гамлетом» у чудовому перекладі Ю. Андруховича. У кожному діалозі, монолозі, образі — неймовірно об’ємна, багата і жива сила думки.

Чому Гамлет — жінка? Тому що вона ближча до досконалості. Проблема Гамлета полягає в тому, що він, — людина модерну, — змушений існувати за законами архаїки. А зло, навіть якщо воно зроблено з примусу, від безвиході, неминучо спотворює тебе.

Інша цікава постановка за Шекспіром — «Приборкання норовливої». Це чудова комедія, в якій тонко передані людські пристрасті. Тут надзвичайно об’ємні характери, пружний конфлікт. Робота з таким матеріалом викликає колосальну насолоду.

— Робота над виставами «Жанна д’Арк. Дисконт» Ж. Ануя, «Великий льох» Т. Шевченка відбувалася напередодні Революції гідності. Чи вплинула суспільно-політична ситуація в державі на ці постановки?

— Твори Вільяма Шекспіра, К. Гольдоні, Жана Ануя, Тараса Шевченка анітрохи не менш актуальні, ніж у наших сучасників. Людська натура протягом віків не змінюється.

Вистава «Жанна д’Арк. Дисконт?..» створювалася 2012 року. Це було передчуття тих подій, які потім змінили нашу історію.

А вистава «Великий льох» — це справжня містика. Ми її почали створювати 2013 року. У мене тоді були дуже тривожні думки. Здавалося, що глибинний смисл, закладений поетом, от-от має відкритись. І подальший розвиток подій тільки підтвердив їх. Коли ми доробили виставу, почалися криваві події. Мене вразила точність пророцтва: сила Духу і прагнення Волі явились тими цінностями, до яких вороги не докопаються ніколи.

— Чи змінилося на Вашу думку після Революції гідності ставлення до української культури?

— Насправді нічого не змінилося. Якщо до 2014 року при владі були злочинці і ми розуміли з ким маємо справу, то тепер влада має більш цивілізований зовнішній вигляд, однак внутрішня сутність та сама. Проте процес йде і я вірю у зміни на краще.

— Вашу творчість краще сприймають за кордоном ніж в Україні?

— Я б не говорив так однозначно. У нашій країні багато тонких та інтелігентних людей, які адекватно сприймають і дуже шанують наш театр.

Свого часу я багато їздив за кордон. Маю чимало різноманітних театральних нагород, дипломів престижних європейських фестивалів. Потім була велика перерва. А минулого року наш театр побував на двох великих фестивалях. Один з них — Всесвітній Шекспірівський фестиваль у Шанхаї, який проводив Міжнародний інститут театру і куди я возив дві вистави: «Короля Ліра» і «Гамлета». Те, як нас там сприйняла театральна еліта, не йде ні в яке порівняння з тим, як сприймають тут. Чимало теплих відгуків наша трупа почула від президента Світового інституту театру, акторів і режисерів з Індії, Голландії, Великобританії, інших країн.

— Чи відрізняється робота над дорослими і дитячими виставами?

— Думаю, що ні. У нас такий принцип: кожна репетиція, кожна вистава проводиться так, наче вона перша і остання, на найвищому рівні і з максимальною відповідальністю.

— Серед Ваших постановок запам’ятовуються «Кумедний випадок» і «Памела». Що це за вистави?

— П'єса «Кумедний випадок» — одна з найулюбленіших моїх речей. Тому що це Карло Гольдоні з його колосальним талантом. Вистава створена в стилі театру дель арте. І хоча це — театр масок, але вони настільки точно, любовно виписані, настільки об’ємні, впізнавальні, теплі, що виникає величезне бажання грати цю комедію.

У Київському драматичному театрі «Браво» я поставив виставу «Дорога Памела, або як прикінчити стареньку» за твором Джона Патріка. Спектакль вже багато років йде з незмінним успіхом.

— Сьогодні Ваш театр активно співробітничає з Національним центром театрального мистецтва ім. Леся Курбаса.

— Час від часу ми тут грали свої вистави. А нещодавно долучилися до проекту, куратором якого є Ярослав Верещак. За цим проектом ми вже створили дві вистави — «Малюнок на замерзлому склі» за новелою Володимира Даниленка і «Яго» за трагедією Вільяма Шекспіра «Отелло». Третьою частиною цього проекту стане вистава за п’єсою Оксани Танюк, що має робочу назву «Виття німої вовчиці», яка присвячена духу Майдану.

«Монолог на замерзлому склі» це перша моновистава молодої актриси Олени Мотовилової. Кожен педагог знає, яке це щастя, коли учень відкривається, росте.

За трагедією Шекспіра «Отелло» можна поставити 150 різних спектаклів. Я потягнув за одну ниточку і постарався максимально чітко, лаконічно і просто її розплутати. Я уявив, що Шекспір розписав цю п’єсу на багатьох дійових осіб лише для того, аби дати роботу багатьом акторам. Але це може бути твір про одну людину, адже у ній все це є.

— Кого з акторів Вашого театру могли б виділити?

— Дмитро Шпак — дуже зосереджений, креативний актор зі своїм цікавим внутрішнім світом. Кирило Булкін не лише артист, а й надзвичайно талановитий поет, зараз з ним готуємо одну дуже цікаву річ. Олена Мотовилова має всі шанси стати чудовою актрисою, вже багато чому навчилася, володіє багатьма навичками, такими необхідними для акторської роботи. В Ольги Чорної-Повознюк значно менший досвід, але вона активно вчиться, творчо росте.

А з Ганною Яремчук ми знайомі більше 12 років. Ганна щороку, щомісяця росте, і росте колосально. У неї феноменальний характер, воля, хороший азарт до роботи. А ще — великий талант.

— А як щодо творчих планів?

— Плани одні — працювати. Зараз репетируємо виставу за п’єсою Оксани Танюк. Вже мрію приступити до роботи над оповіданнями Василя Портяка. Вдячний Національному центру театрального мистецтва ім. Леся Курбаса за можливість тісної творчої співпраці.